Пісня Сюзанни. Темна вежа VI
Шрифт:
Але чому ж від неї також віє якоюсь небезпекою? Чому в мені живе переконання, що, якщо колись мене знайдуть за письмовим столом померлим від інфаркту (або збитим з мого «Гарлея», швидше за все, на трасі № 7), то виявиться, що на той час я працював над якимсь з цих дивацьких вестернів? Гадаю, тому, що я знаю, як багато людей покладають на мене надії, сподіваються, що я закінчу цей цикл. І я таки хочу його закінчити! Господи, так! Не треба мені в портфоліо, якщо я здатен цьому зарадити, ані «Кентерберійських оповідань», [170] ані «Таємниці Едвіна Друда», [171] красно дякую. А проте я завжди відчував, ніби якась супротивна творчості сила розшукує мене, і найкраще мене видно саме тоді, коли я працюю над цими історіями.
170
«Кентерберійські оповідання» — незакінчений цикл віршованих і прозових оповідань, написаних середньоанглійською мовою Джефрі Чосером наприкінці XIV століття; уважається одним з наріжних каменів, на яких було вибудувано сучасну англійську мову.
171
«Таємниця Едвіна Друда» — останній, незакінчений, роман Чарлза Діккенса (1812–1870).
Та годі вже цього мандражного депресняка. Вирушаю на прогулянку.
2 ВЕРЕСНЯ 1995 РОКУ
Гадаю, книжку буде завершено протягом наступних п’яти тижнів. Ця виявилася важчою у створенні, та все одно історія з мене народжувалася на диво багатою на деталі. Минулого вечора дивився «Сім самураїв» [172] Куросави і задумався — чи не такий напрямок був би правильним для 6-го тому «Вовкулаки Прикінцевого світу» (чи якось так). Либонь, варто пошукати, чи не можна взяти напрокат у якомусь із тутешніх придорожніх відеосалонів «Чудової сімки», американізованої версії цього фільму Куросави.
172
«Сім самураїв» — японський фільм 1954 р. режисера Акіро Куросави.
До речі, про дорогу: сьогодні мені ледь не довелося пірнати у кювет, щоб вберегтися від фургона — його кидало з боку в бік, хлопець за кермом, напевне, був п’яний — на останньому відтинку траси № 7; я на той момент був лише трохи не дійшов до порівняно безпечної Черепахової алеї. Думаю, не варто казати про це Таббі, бо вона розжариться, як той атомний реактор. Отак і я отримав свою порцію «пішохідного переляку» і просто радію, що це трапилося не на пагорбі Слеб-Сіті.
19 ЖОВТНЯ 1995 РОКУ
Часу забрало трохи більше, ніж я розраховував, але сьогодні ввечері я закінчив роман «Чаклун та сфера»…
19 СЕРПНЯ 1997 РОКУ
Ми з Таббі щойно попрощалися з Джо і його гарною жіночкою; вони поїхали до себе в Нью-Йорк. Я з радістю подарував їм примірник «Чаклуна та сфери». Якраз сьогодні мені надіслали першу партію готових книжок. Що може виглядати й пахнути краще за новеньку книжку, особливо за ту, на обкладинці котрої стоїть твоє ім’я? У мене найкраща в світі робота; реальні люди платять мені реальні гроші за те, щоб їм можна було поогинатися в моїй уяві, де, мушу визнати, єдині, хто для самого мене є реальними, — це Роланд і його ка-тет.
Гадаю, ця книга сподобається моїм Постійним Читачам, і не лише тому, що в ній завершується історія Блейна Моно. Цікаво, чи ще жива та бабця з Вермонта, що мала пухлину в мозку? Мабуть, уже ні, але якби вона була ще жива, я був би щасливий надіслати їй примірник…
6 ЧЕРВНЯ 1998 РОКУ
Таббі, Овен, Джо і я поїхали ввечері до Оксфорда подивитися фільм «Армагеддон». [173] Мені він сподобався більше, ніж я очікував, частково тому, що зі мною була моя сім’я. Це науково-фантастичний фільм про можливий варіант кінця світу. Зловив себе на думці про Темну вежу і Багряного Короля. Мабуть, нічого дивного.
173
«Армагеддон» — фільм 1998 р. з Брюсом Віллісом у головній ролі.
Зранку трохи писав свою в’єтнамську історію — то вручну, то на «ПаверБуку», [174] тож, гадаю, для мене це всерйоз. Мені сподобалося, яким способом знову з’явився Саллі Джон. Питання: чи зустрінуться коли-небудь Роланд Дескейн і його друзі з Тедом Бротігеном, приятелем Боббі Гарфілда? [175] І хто ж такі, зрештою, ті ниці люди, що стежать за стариганом Тедом? Моя робота дедалі дужче нагадує мені похилий риштак, по якому все врешті-решт спливає до Серединного й Прикінцевого світів.
174
«PowerBook» — марка комп’ютерів компанії «Макінтош», яка випускалася у 1991–2006 pp.
175
Джон «Саллі» Салліван, Боб Гарфілд, Тед Бротіген — персонажі книги Кінга «Серця в Атлантиді».
«Темна вежа» — це моя юбер– історія, [176] тут нема питань. По її завершенню я збираюся попуститися, можливо, взагалі покинути працювати.
7 СЕРПНЯ 1998 РОКУ
Удень, як зазвичай, був на прогулянці, а ввечері взяв з собою Фреда Хаузера на зустріч «Анонімних алкоголіків» у Фрайбурзі. Коли ми поверталися додому, він попрохав мене стати його патроном і я погодився; мені здається, він вже серйозно бажає тверезого життя. От і молодчага. До речі, він говорив про так званих «нахожих». Казав, що їх дедалі більшає в районі семи міст і зовсім різні люди перешіптуються про них.
176
Кінг використовує німецьке слово «uber» (понад-, над-, супер-) для підкреслення свої цілковитої відданості цьому твору.
— А чому це тоді я нічого про них не чув? — спитав я його. На що не отримав відповіді, а лише якийсь вельми дивний погляд. Я наполягав, і врешті Фред піддався.
— Люди не люблять балакати про них при тобі, Стіве, бо за останні вісім місяців близько пари дюжин їх було помічено саме на Черепаховій алеї, а ти запевняєш, ніби не бачив жодного.
Для мене це прозвучало алогічно, і я не сказав нічого. І тільки після цієї поїздки, після того, як я висадив мого нового підопічного, я зрозумів, що він мав на увазі: люди не говорять про «нахожих» біля мене, бо гадають, що якимсь чином це саме я несу за них ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ. Мені здавалося, я вже давно звик до ролі «панамериканського лякайла», але це вже трохи занадто…
2 СІЧНЯ 1999 РОКУ
Сьогодні ми з Овеном ночуємо в готелі «Хаятт Харборсайд», а завтра вранці вирушаємо у Флориду. (Ми з Таббі розмірковуємо про те, щоб купити там будинок, але дітям про це ще не казали. Ну, звісно ж, їм усього по 27, 25 і 21 року — от, либонь, коли вони постаршають достатньо, щоб розуміти такі речі, ха-ха.) Увечері ми бачилися з Джо і дивилися фільм під назвою «Гармидер» за п’єсою Девіда Рейба. [177] Вельми чудернацький. Говорячи про чудеса, згадав сон, що наснився мені в новорічну ніч, перед виїздом із дому. Точно я його не пам’ятаю, але, прокинувшись, я записав дві речі у свій сонник. Перше — немовля Мордред схоже на щось із коміксу Чеса Аддамса. [178] З цим мені нібито ясно, це стосується дитини Сюзанни у «Темній вежі». Мене збиває з пантелику інший запис: 19.6.99, О Дискордія.
177
«Гармидер» (1998) — фільм про безладне приватне й фахове життя голлівудських акторів; фільм, на відміну від однойменної вистави (1984) за п’єсою Девіда Рейба (1940), був прохолодно сприйнятий публікою і критиками.
178
Чарлз «Чес» Аддамс (1912–1988) — уславлений чорним гумором автор коміксів, зокрема створив 1938 р. знамениту «сімейку Адамсів», пригоди якої продовжував змальовувати до самої своєї смерті.
Дискордія — це теж ніби щось явлене з історій про «ТВ», але аж ніяк не вигадане мною. Щодо 19.6.99 — це ж дата, так? І що вона означає? 19 червня цього року. На той час ми з Таббі вже мусимо повернутися до будинку на Черепаховій алеї, я не пригадую, щоб на цей день випадав чийсь день народження.
Може, це день, коли я зустріну першого в житті «нахожого»!
12 ЧЕРВНЯ 1999 РОКУ
Як це чудово — знов повернутися до озера!