П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню
Шрифт:
— Мати-сповідниця, доброго ранку. Чи добре ти спала?
— Так, дякую. Ніссель, що трапилося з Зеддом і Енн? — Посмішка зникла, і знахарка глянула на важку завісу, що закривала прохід в далеку кімнату.
— Точно не знаю.
— Ну, тоді що у них не так? — Вимогливо запитав Річард, коли Келен перевела. — Що у них болить? У них гарячка? З шлунком непорядок? Головний біль? Що? — Він сплеснув руками. — У них голови з плечей скотилися?
Ніссель не зводила очей з Річарда, поки Келен перекладала їй його тираду.
— А
— Він турбується про свого діда. Він дуже любить старого. Так ти знаєш, що з ними не так?
Ніссель швидко перемішала вміст казанка. Стара знахарка справляла дивне враження. Під час роботи вона вічно бурмотіла щось собі під ніс або змушувала пацієнта тримати на животі камені, щоб відвернути його увагу, поки зашивала рану. Але Келен відмінно знала, що у неї гострий як бритва розум і їй практично немає рівних в її ремеслі. За плечима цієї згорбленої знахарки були довгі роки досвіду і величезні знання.
Ніссель укуталась пощільніше в шаль, опустилася навпочіпки перед намальованою на підлозі Благодаттю і провела скрюченими пальцем уздовж однієї із прямих, що йшла від центру. Уздовж лінії, що позначає магію.
— Ось це, я думаю.
Келен з Річардом тривожно перезирнулися.
— Гадаю, ви розберетеся набагато швидше, якщо пройдете туди і глянете своїми очима, — порекомендувала Кара.
— Нам би хотілося перш з'ясувати, чого очікувати, якщо не заперечуєш, — суворо подивився на Морд-Сіт Річард.
Келен трохи розслабилася. Кара ні за що не стала б вести себе настільки зневажливо, якби дійсно вважала, що там, за щ закриваючою вхід в кімнату фіранкою, іде неабияка боротьба між життям і смертю. Втім, Кара мало що знала про магію, за винятком того, що вона їй не подобалася.
Кара, як і безстрашні д'харіанські солдати, побоювалася чарівництва. Вони постійно повторювали приповідку, що вони воюють сталлю проти сталі, а Магістр Рал — Магією проти магії. Це було частиною чарівних уз, що пов'язували народ Д'хари з Магістром Ралом: вони захищали його, а він — їх. Можна було подумати, ніби вони вважають своїм обов'язком захищати його тіло, щоб він натомість міг захистити їх душі.
Парадокс же полягав у тому, що унікальний зв'язок між Морд-Сіт і Магістром Д'хари був якимось свого роду симбіозом, що давав чарівну силу ейджу — страшному катувальному інструменту, який кожна Морд-Сіт носила на прикріпленому до зап'ястя ланцюжку. Але, що набагато більш важливо, завдяки стародавнім чарівним узам з Магістром Ралом Морд-Сіт могли захоплювати контроль над чарівним даром всіх володіючих магією. Поки Річард не звільнив їх, завданням Морд-Сіт було не тільки захищати Магістра Рала, але й мучити до смерті його володілих магією ворогів, і в цьому процесі витягати з них необхідні відомості.
Жодні чари не могли протистояти Морд-Сіт, крім магії Сповідниць. Наскільки Морд-Сіт боялися магії, настільки володіючі магією боялися Морд-Сіт. Втім, Келен завжди говорила, що ці гадюки бояться її набагато більше, ніж вона їх.
Заклавши руки за спину і розставивши ноги, Кара встала на варті. Келен, трохи пригнувши голову, зробила крок у дверний отвір. Річард люб'язно притримав для неї фіранку.
Кімнатку, позбавлену вікон, освітлювали свічки. На брудній підлозі виднілися намальовані магічні символи. Келен зрозуміла, що на відміну від намальованої в сусідній кімнаті Благодаті це не навчальні символи. Ці були намальовані кров'ю.
Келен вхопила Річарда за лікоть.
— Обережно! Не наступи! — Вона вказала рукою на символи на підлозі. — Вони призначені для того, щоб підманити і зловити в пастку необережного.
Річард, кивнувши, рушив далі, точно пересуваючись в лабіринті малюнків. Зедд з Енн лежали голова до голови на вузеньких солом'яних матрацах біля дальньої стіни. Обидва були укриті до підборіддя грубими вовняними ковдрами.
— Зедд, — пошепки покликав Річард, опускаючись на коліно. — Ти не спиш?
Келен села на коліна поруч з чоловіком і взяла його за руку. Енн моргнула і відкрила очі. Келен взяла за руку і її. Зедд примружився, ніби тьмяне світло свічок заподіювало біль.
— Це ти, Річард? Добре. Нам треба поговорити.
— Що трапилося? Ви захворіли? Чим ми можемо вам допомогти?
Сиве хвилясте волосся Зедда здавалося ще більш скуйовджене, ніж зазвичай. В тьмяному світлі зморшки були не так помітні, але зараз чомусь він виглядав дуже-дуже старим.
— Ми з Енн… просто втомилися, ось і все. Ми… Він витягнув руку з-під ковдри та вказав на орнамент символів на підлозі. Шкіряний одяг Кари обтягував Морд-Сіт куди щільніше, ніж висяча на його кістках шкіра.
— Скажи йому, — порушила дзвінку тишу Енн. — Або я скажу.
— Сказати що? Так що відбувається?!
Зедд, важко дихаючи, поклав руку на мускулисте стегно онука.
— Пам'ятаєш нашу розмову? На тему «що, якщо»… про зникнення магії?
— Звичайно.
— Ну так от, це почалося. — Очі Річарда розширилися.
— Значить, це все ж шими!
— Ні, — заперечила Енн. — Сестри Тьми. — Вона змахнула заливаючий очі піт. — Створивши заклинання, що викликає цю… цю псевдокурку…
— Шнирка, — підказав їй Зедд. — Закликавши Шнирка, вони або випадково, або навмисно спровокували зникнення магії.
— Навряд чи випадково. — Кинув Річард. — Напевно саме цього вони і домагалися. У всякому разі, Джеган, а за його наказом — сестри Тьми.
Зедд кивнув, прикривши очі.
— Упевнений, що ти правий, мій хлопчику.
— Значить, вам не вдалося це зупинити? — Запитала Келен. — З ваших слів виходило, що ви можете це зробити.
— Навіть перевірочні заклинання, створені нами, дорого нам обійшлися. — Енн говорила так само жовчно, як на її місці сказала б Келен. — І вичерпали наші сили.