П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню
Шрифт:
— Що? Що це? Що ти бачиш? — Келен уважно дивилася на прозорі брижі.
Річард нишпорив очима по воді.
— Не знаю… Може, і риба. — Він посадив Келен на берег.
У Келен почали стукати зуби.
— Риби в цих ключах недостатньо великі, щоб тяпнути хоча б за палець. Якщо це не черепаха, можна залізти назад? А то я замерзла.
До свого засмучення, Річард змушений був визнати, що нічого не бачить. Простягнувши руку, він допоміг Келен влізти назад у воду.
— Може, це всього лише тінь пробігла по воді,
Келен із задоволенням поринула по шию в теплу воду. Гріючись, вона оглядала прозору гладь. Чиста прозора вода, ніяких водоростей. Чітко видно кам'янисте дно. Черепасі сховатися рішуче ніде. Однак хоча Річард і погодився, що нічого немає, те, з якою увагою він дивився на воду, спростовувало його слова.
— Ти думаєш, це риба? Чи просто мене лякаєш? — Келен ніяк не могла зрозуміти, чи дійсно він помітив щось, що його стурбувало, чи просто проявляє зайву пильність. — Це зовсім не те приємне купання, про яке я мріяла. Скажи, в чому справа, якщо ти й справді щось бачив.
І тут нова думка примусила її підскочити.
— Це ж не змія, правда?
Річард зітхнувши відкинув з обличчя мокре волосся.
— Нічого я не бачив. Вибач.
— Упевнений? Може, нам краще вилізти? — Річард винувато посміхнувся.
— Напевно, я просто нервую, коли купаюся в незнайомих водоймах разом з голою жінкою.
— І часто ви купаєтеся з оголеними жінками, Магістр Рал? — Тицьнула його Келен в ребра.
Їй не дуже сподобався його жарт, але вона все одно зібралася знову затишно влаштуватися в його обіймах. І тут Річард раптово підхопився.
Келен квапливо піднялася слідом.
— Що?! Змія?!
Річард одним рухом занурив її в воду і кинувся до одягу.
— Сиди там!
Схопивши кинджал, він, пригнувшись, виглянув через трави.
— Це Кара. — Річард випростався, щоб краще бачити.
Келен побачила червону пляму, що наближалася до них по зелено-коричневому полю. Морд-Сіт мчала стрімголов, мнучи траву і розхлюпуючи воду в струмках.
Не відводячи очей від Кари, Річард жбурнув Келен маленький рушник. У руці Кари червонів ейдж.
Ейдж Морд-Сіт — чарівна зброя, яка діє тільки в їх руках. Ейдж, який заподіював жахливий біль. Ейдж, який міг навіть вбити.
Морд-Сіт завжди носили той же ейдж, яким свого часу навчали і їх. Коли вони тримали ейдж в руці, вони відчували сильний біль — така плата за те, що Морд-Сіт завдавали болю іншим. Але лиця Морд-Сіт завжди залишалися безпристрасні.
Кара, важко дихаючи, зупинилася.
— Він тут проходив?
Кров заливала їй обличчя. Побілілі пальці стискали ейдж.
— Хто? — Запитав Річард. — Ми нікого не бачили. Лице Кари перекосилося від скаженої люті.
— Юні!
— Та що відбувається?! — Річард схопив її за руку. Кара стерла кров з очей і оглянула околиці. — Не знаю! — Вона рипнули зубами. — Але він зник!
Вирвавши руку, Кара круто розвернулася, кинула через плече:
— Одягайтеся!
Річард допоміг Келен вилізти з води. Вона швидко натягнула штани, зібрала речі і кинулася слідом за Карою. Річард, натягуючи штани, миттєво схопив її за пояс.
— Куди це ти зібрався? — Поцікавився він, продовжуючи натягувати штани однією рукою. — Тримайся позаду мене!
Келен ривком вивільнилася.
— У тебе немає меча. А я — Мати-сповідниця. Так що тримайся-но ти позаду мене. Магістр Рал!
Одна людина практично не представляла небезпеки для сповідниці. Від магії сповідниці немає захисту. Річард без Меча Істини набагато більш вразливий.
Ніщо — крім стріли, що потрапила в ціль, або вдало кинутого списа — не завадить магії сповідниці обрушитися на супротивника, як тільки він опиниться на відстані витягнутої руки. Її дотик пов'язує людину чарами, які не можна ні зруйнувати, ні зняти.
Магія сповідниць остаточна, як сама смерть. У певному сенсі — вона і є смерть.
Людина, якої торкнулася сповідниця, назавжди втрачає своє «я». Він стає покірним рабом сповідниці.
На відміну від Річарда Келен прекрасно володіла своїм чарівництвом. І обрання її Матір'ю-сповідницею свідчило про найвищу ступінь майстерності.
Річард, невдоволено бурмочучи, схопив свій широкий пояс з кишеньками і почимчикував за Келен. Наздогнавши, він простягнув їй сорочку. Келен на бігу сунула руки в рукава. Річард, не зупиняючись, застебнув пояс. Єдине, що у нього було з собою, це кинджал.
Вони мчали по воді і траві, намагаючись не втрачати з виду миготілу попереду червону пляму. Келен оступилася, але встояла. Річард підтримав її. Нестися стрімголов босоніж по незнайомій місцевості — не найкраще, що можна придумати, але Кара поранена, у неї на обличчі кров.
Кара — не просто охоронець. Кара — друг.
Вони перескочили кілька потічків, мало не заплуталися у високій траві.
Краєм ока Келен помітила зліва одного з мисливців, але це був не Юні.
Потім вона раптово усвідомила, що Річард вже не біжить слідом, і тут же почула його свист. Келен посковзнулася по траві, впавши руками на землю, Річард стояв трохи позаду неї, посеред струмка.
Засунувши два пальці в рот, він знову засвистів довгим пронизливим свистом, який далеко рознісся по степу. Кара і мисливці обернулися на свист і кинулися до нього.
Ловлячи повітря ротом і намагаючись віддихатися, Келен підбігла до Річарда. Той, опустившись на одне коліно прямо у воді, нахилився вперед, упершись рукою в зігнуту ногу.
У струмку обличчям вниз лежав Юні. Вода навіть не покривала йому голову.
Келен звалилася на коліна біля Річарда і відкинула вологе волосся з лиця, переводячи подих. Річард перевернув худеньке тіло мисливця на спину.