Перше Правило Чарівника
Шрифт:
Він міцно стиснув її плечі. Келен тряслася в риданнях. Річард подумки направив їй свою силу. Він виразно уявив собі, як ця сила тече по його руках, доходить до плечей Келен, вливається в неї, піднімається до голови і тягне її назад, геть від непроглядної темряви. Він відчував себе іскрою світла в чорній ночі, дороговказною зіркою, що вказує дорогу назад, до світу живих.
— Келен, я тут, я не залишу тебе. Ти не самотня. Я твій друг. Довірся мені, Келен. Вернись до мене. Будь ласка.
Він уявив собі яскраво-білий сніп світла в надії, що це їй допоможе.
— Добрі духи, прошу вас, допоможіть мені, — благав він. — Нехай вона побачить
— Річард? — Покликала вона звідкись здалеку.
Він знову стиснув її плечі.
— Я тут. Я не залишу тебе. Вернись, Келен, повернися до мене.
Келен глибоко зітхнула. Погляд її став осмисленим. Вона побачила Річарда і розплакалася. Але це вже були не відчайдушні, судомні схлипування. Самі звичайні сльози, що несли з собою залишки кошмару. Келен міцно стиснула його руку і не відпускала її. Так потопаючий чіпляється за нерухому скелю посеред вируючого потоку. Річард ласкаво притискав її до себе і повторював, що все добре, все в порядку, він тут, поруч, і ніколи її не покине. Він вже не сподівався визволити Келен з царства смерті і тепер не міг натішитися її поверненням.
Річард підняв упалу ковдру і закутав в неї супутницю. Келен почала потроху зігріватися — ще одна ознака того, що небезпека минула. Але Річарда турбувало, наскільки швидко затягнув її підземний світ. Щось тут не так. Він не знав, як йому вдалося повернути Келен до життя, але одне безсумнівно — це відбулося дуже повільно.
Насталу тишу порушувало тільки мирне потріскування полін. Багаття висвітлювало все м'яким червонуватим світлом, і сосновий намет здавався тихою безпечною гаванню. «Ілюзія», — подумав Річард. Він ніжно гладив густе волосся Келен, заспокоював і колисав її як дитину. Келен довірливо пригорнулася до нього, і раптово він зрозумів, що її давно вже ніхто не втішав.
Річард нічого не знав про чарівників і чарівність, але він не сумнівався, що ніхто не ризикнув би відправити Келен в Вестланд через підземний світ, не будь на те дуже вагомої причини. «Що ж це за причина?» — гадав Річард.
Келен витерла сльози і ніяково відсторонилася від нього.
— Пробач, будь ласка. Мені не слід було кидатися тобі на шию. Я…
— Не турбуйся, Келен, все нормально. Друзі на те й існують, щоб підставити плече, на якому можна виплакатися.
Вона кивнула, не піднімаючи очей. Річард повернувся до обов'язків господаря. Він зняв казанок з вогню і відставив убік, остудити. Весь час, поки Річард возився з супом, він відчував на собі її погляд. Він підкинув у вогонь ще одну деревинку, і сніп іскор піднявся в повітря.
— Як ти це робиш? — Тихо запитала вона.
— Що роблю? — Не зрозумів Річард.
— Як тобі вдається ставити питання, які викликають у мозку картинки? Питання, на які я не можу не відповісти, навіть якщо це не входить в мої наміри?
Річард спантеличено стенув плечима.
— От і Зедд мене завжди про те ж запитує. Не знаю. Думаю, це в мене від народження. Часом мені здається, що це прокляття. — Він відірвав погляд від вогню і подивився на Келен. — Вибач, що поставив тебе це питання. Ну про те, що там знаходилося. Це було нерозумно з мого боку. Знаєш, я не завжди можу стримати цікавість. Прости мене, Келен. Я заподіяв тобі біль. Тебе потягнуло назад, в царство мертвих? Але ж цього не повинно було трапитися?
— Ні, не повинно. Дивне враження: мене там ніби хтось чекав, щоб затягнути назад. Якби не ти, я б заблукала і не змогла повернутися у світ живих. Але я побачила світло в темряві. Ти щось зробив і вивів мене з лабіринту.
Річард задумливо потягнувся за ложкою.
— Не знаю, може, я просто був з тобою.
— Може, й так, — знизала плечима Келен.
— Ложка одна. Доведеться нам черпати по черзі. — Річард зачерпнув суп і подув, щоб не обпектися.
— Не найкраще, що я міг приготувати, але краще, ніж нічого. — Келен посміхнулася. Він простягнув їй ложку. — Келен, якщо тобі знадобиться допомога в сутичці з наступним Кводом, я завжди до твоїх послуг. Тільки ось, щоб вижити, мені потрібні відповіді. Боюся, у нас не так багато часу.
— Ти маєш рацію, — погодилася вона. — Все так.
Річард почекав, поки вона вгамує голод, і продовжив:
— Що трапилося після утворення кордонів? Що Великий Чарівник?
Келен підчепила шматок ковбаски і передала йому ложку.
— Перш, ніж з'явилися кордони, нас спіткало ще одне лихо. Паніз Рал вирішив помститися Чарівникові, Він послав з Д'хари Квод… Вони вбили дружину Чарівника і його дочку.
Річард опустив ложку і подивився на Келен.
— А що ж Чарівник? Що він зробив за це з Даркеном?
— Він не випускав Рала з його дому до тих пір, поки не закінчив з кордоном. А потім послав до нього чарівну вогненну кулю, щоб той торкнувся смерті і отримав владу над обома світами.
Річард вперше почув про чарівний вогонь, але не став з'ясовувати подробиці.
— А що сталося з Панізом Даркеном?
— Важко сказати. З'явився кордон, і ніхто нічого точно не знав. Втім, не думаю, щоб знайшовся чоловік, готовий зробити на нього ставку. Навряд чи від Паніза Рала багато залишилося.
Річард передав їй ложку, і вона взялася за їжу, а він тим часом спробував уявити, як повинен був розгніватися Великий Чарівник. Келен повернула йому ложку і продовжила розповідь:
— Спершу все йшло чудово, але через деякий час Рада Серединних Земель допустила кілька невірних кроків. Великий Чарівник назвав дії Ради безчесними. Це мало відношення до магії. Чарівникові стало відомо, що Рада порушувала угоди про контроль над владою магії. Він передбачав, що жадібність членів Ради приведе країну до жахів ще гірших, ніж війна. Але вони вирішили, що самі знають, як поводитися з магією. В Серединних Землях існувала одна дуже висока посада, кандидатів на неї міг називати тільки Чарівник. Члени Ради висунули когось на цю посаду, виходячи виключно з політичних міркувань. Чарівник страшно розгнівався. Він повторював, що ніхто, крім нього, не може підібрати відповідну людину, і що тільки він, Чарівник, має право на неї призначати. У Великого Чарівника були учні, теж чарівники, але з міркувань вигоди вони прийняли сторону Ради. Чарівник прийшов в лють. Він сказав, що його дружина і дочка загинули марно. Він оголосив Раді та своїм учням, що покарає їх найжорстокішим чином — залишить їх самих розсьорбувати ту кашу, яку вони заварили.
Річард посміхнувся. Слова Великого Чарівника дуже нагадували висловлювання Зедда.
— Він сказав, що якщо члени Ради так добре у всьому розбираються і знають, що і як робити, то його допомога більше не потрібна. Він умив руки і зник. Але перед відходом він накинув на всіх мережу Чарівника.
— А що таке мережа Чарівника?
— Чари, які він накладає. Так от, коли він йшов, він накинув на всіх мережу Чарівника, і тепер жодна людина не пам'ятає ні його імені, ні як він виглядає.