Перунові стріли
Шрифт:
Люди почали казати, що малий навіжений. Треба його повести в дружнє село до знаменитого волхва. Нехай волхв вижене з нього злий дух Полісуна. Бо хлопець кудись ще полізе. Може початись головосік меж родами. Але Дід обурився і сказав, що ніякого злого духу в Рибці немає. Бо він скільки ходив по лісу, зробив діло і повернувся не дурний на голову і здоровий тілом. Хоча страхополохам Дідові слова не сподобились, більшість людей згодилась із Дідом. І Рибку нікуди, ні до яких волхвів, не потягли.
Рибка від’ївся і відіспався і почав робити лук. Він поставив лаву за начинням, щоб усі бачили, що він майстрює. До нього підійшов Дід і побачив три ніби наконечники списів.
– Де це ти взяв, онучку?
– тихо спитав він Рибку.
– У Перунових Каменях, - відповідав Рибка.
– А ти знаєш - що воно таке?
– тихо спитав Дід.
– Це Перунові стріли. Дві кам’яні, одна залізна. Я підійшов до Перунових Каменів саме в обід. Сонце просто в тім’я пече, як скажене. І ще там, в улоговині, де розваляні домниці, багно цвіте. Від його духу аж голова паморочиться і наче нудить. Я тоді поспішав геть, щоб не зомліти. І враз попереду і праворуч як гахне блискавка!!! Як лупоне грім!!! Із сонячного неба - блискавка і грім! Вона так лупонула, що мене на землю кинуло. Не знаю, чи довго я лежав. А коли підвівся, закортіло мені подивитись, що потрощила блискавка. Бо як вона вдарила, то здалось, ніби вона на друзки рознесла Перунові Камені. Підійшов
Тоді Дід обережно накрив Перунові стріли шматом берести. І тихо-тихо йому сказав:
– Це тобі було таке явлення, знак від Перуна. Про суху блискавку я чув у далекій молодості, але сам ніколи не бачив. То такий сильний знак тобі, що й годі збагнути. Певно на щось дуже велике і небезпечне. Знаєш, на піщаних берегах, куди б'ють блискавки, часом знаходять такі, подібні стріли. Вони із печеного піску. Та я за все життя не чув про залізні Перунові стріли. Давай зробимо так - щоб людей не полохати і не збурювати - нікому ні слова про суху блискавку. Досить і цих пригод. А от коли станеш парубком, тоді можеш розповісти, як усе сталось. А зараз треба їх добре сховати.
І Рибка сховав Перунові стріли, і ніхто не взнав, де вони зберігались.
Отож третій лук Рибка робив сам. Із ялівця і берези. Все-все робив на людях, щоб усі бачили, що йому ніхто не допомагає. Все зробив так, як роблять дорослі луки мисливські. Тільки наконечники залізні до стріл випросив у свого дядька. Бо той час від часу ходив на птицю, як був переліт весною і восени.
То коли почались осінні лови, то Рибка з новим луком і стрілами вполював стільки качок і гусей, що дорослі тільки руками розводили.
Тоді й сталася неймовірна пригода. Така, якої ніколи в громаді не було. Малого Рибку покликали на раду старійшин. Вони засідали у громадській клуні, бо йшов дощ. Йому сказали ось що:
– Ми бачимо - ти у нас найкращий стрілець. А наші роди мають платити нашому князю в Іскоростень чорними куницями. І ще данину платимо тому зайді Олегу до Києва. Ти весь час бігаєш по лісу. Маєш знайти, де цього року найбільше куниць. Тому, тільки вони вберуться в зимове хутро - іди і добувай їх. Послужи громаді. Тільки пам'ятай: бити їх треба тупими стрілами, щоб шкурка була ціла.
– Добре!
– згодився Рибка.
– Я знаю, де вони цього року полюватимуть.
Коли Рибка повернувся і батько взнав усе, він страшенно запишався. І почав докоряти жінці:
– Бачиш, бачиш! Яка честь нашому сину? А ти все тільки гризеш мене, що він ні до якої роботи не здатен. Тільки йому вудка та лук та стріли.
А Рибчина мати зразу підняла галас і почала дорікати батькові:
– Та з тією честю нам тільки клопоти! Ходаки на зиму в нього не готові! Кожушок подерся! Треба швидко мишину йому шити, бо хоч три пари полотняних штанів удягни - задубіє від морозу!
Та це були не всі клопоти - треба швидко робити стріли з тупими наконечниками. То вже Рибка не говорив Дідові: «Я сам! Я сам!», а радів, що Дід йому допомагає. Батько і з ходоками і з мишиною впорався. Ще й лижі відрихтував і мастило для них зварив.
Злагоджено всі діяли, то до полювання Рибка добре пристрілявся по снопу новими очеретяними стрілами з тупими наконечниками.
Однак мати продовжувала лементувати на весь куток, що дитину посилають на погибель у пущу. Батько Рибки мовчав. А Дід заспокоював невістку:
– Ведмеді вже залізли в барлоги. Вовки зараз там, де свині і кози. Куниці там, де білки, миші і лісові птахи. У них різна годівля в лісі.
Справди, коли Рибка пішов до лісу по куниць, то ніде жодного натяку на відмедів не побачив. А от вовчу зграю, що трюхала вервечкою по свіжому сніжку, він побачив здалеку. І миттю видерся на розкарякувату сосну. Довго сидів там, бо не знав, чи не повернуться вовки. Потім він зліз і пішов у той гай, де було багато кленів, горобини і глоду. Він знайшов розлоге дерево і видерся на нього. Там багато було білок і різних птахів. Але Рибка чекав, коли з’явиться куниця. Як з’явилась куниця і вхопила білку, Рибка пустив стрілу. І точнісінько влучив у голову куниці! Куниця з білкою в зубах гепнулась додолу. Не встиг Рибка злізти з дерева, як вискочила лисиця. Рибка встиг висмикнути залізну стрілу, нап’ясти лука і вистрілити. Та й попав лисиці в око. А лисиця в судомах билась об землю. Рибка хотів добити її. Але не хотів стрілою, щоб не попсувати хутро. І нараз з-за кущів вийшов дивовижний і старезний чоловік. Весь вдягнений у шкури і з дерев’яною ногою. Милицею добив лисицю і спитав Рибку, чи він Рибка? Рибка сказав, що він і є Рибка. Тоді той чоловік спитав, хто його Дід? Рибка сказав, хто його Дід. І тоді той дивний старий сказав Рибці, що він - його родич. Рибка не повірив, але старий сказав, що він брат його Діда по батькові. А матері в них різні. І назвав ще родичів старих. Тоді Рибка повірив, що цей дивний дід - його родич. Той же дід сказав, що звати його Йов. Що був він воїном славного київського кагана Оскольда. Але кияни-ворохобники призвали варягів. І ватажок варягів Олег підступно вбив кагана Оскольда, а сам сів на його престол. І тоді варяги і кияни-ворохобники почали побивати Оскольдових людей і забирати їхні добра. А до всього дід цей Йов був не нашої віри, а християнин. І був він заможний чоловік, бо каган Оскольд багато разів його нагороджував. Тут на нього напали і сильно покалічили. Все майно його забрали. Його від смерті врятували одні добрі люди. Але у них довго не міг лишатися, щоб не було їм через нього біди. Він спромігся дістатись за якийсь час до рідних країв. Але волхви налаштували проти нього всіх людей, навіть родичів. Спочатку волхви хотіли його вбити. Та потім згодились, щоб він жив у найглухішому кутку пущі. Але щоб ні з ким у селищі не зустрічався, не розмовляв і не проповідував Християнської віри. Якщо він це порушить, то його заб'ють. Рибка тоді сказав йому: «Так тебе тепер заб’ють». А дід Йов сказав йому: «Якщо скажеш, що розмовляв зі мною». Рибка тоді йому сказав: «А чому ти захотів саме зі мною говорити? Бо я твій родич?» «Ні, - відповідав дід-вигнанець, - доки ти не сказав, хто твій Дід, я не знав, що ми родичі. Справа тут інша. Як тільки стала братись крига, перевіряв я в протоці вершу, чи не попався мені минь. Коли з чужого боку прийшов човен із старійшинами кількома з вашими. І вони балакають між собою. Мовляв добре, що порадились із тими волхвами. «Бо одні клопоти з тим сучим хлопчистком! Ще навіть не отрок, а побиває птицю краще всіх. Не може той малий Рибка без допомоги якоїсь таємної сили краще всіх полювати. Пошлемо його по куниці. Нехай на громаду постарається, якщо в ньому добра сила сидить. А якщо його десь вовки роздеруть чи в трясовину впаде, то більше від нього не буде ниякого клопоту». От що говорили. Тоді Рибка спитав діда Йова: «Як ти взнав, що я сюди прийду?» «Та просто - як вони говорили, що ти скрізь лазиш, то маєш знати, що тут справді щедрий ліс для малих звірят і птаства. То й куниці сюди навідуються. От я й прийшов тебе попередити…» Рибка тоді розлютився і закричав: «Я їм усім тупими стрілами очі повибиваю!» А дід Йов сказав йому: «От цього робити ніяк не можна! Бо вийде, що ти справді не вповні тями, що ти скажений. І від тебе іде всім біда. Тоді тебе потоплять
Коли Рибка зайшов до селища, то віддав куницю старійшим. Чим скоріше потяг лисицю додому. Там разом з Дідом Рибка оббілував лисицю. Нап’яли її на товсту лозину і повісили під стріху возовні. Далі лисячим хутром мав займатись Рибчин батько. Бо до кушнірства у нього був великий хист.
Потім Рибка ходив у різні кінці лісу, що належав їхній громаді. І вполював багато всякого звіра - білок, куниць, зайців і птахів - рябчиків, куріпок.
І до Коляд виконав Рибка підступний урок старійшин. Як почались веселі свята, гульки та застілля, то про Рибку наче забули. Саме тоді Рибка взяв своє знаряддя, став на лижі і подався до лісу. Спочатку він ішов довго сосновим лісом, потім через березовий гай, далі знов сосняком, поки дістався до старезної пущі. Там він зняв лижі і потяг їх на плечі. Бо довелось перелазити через дерева, повалені буревієм. В одному місці Рибка побачив ведмежий барліг!… Зрештою вийшов до вежки-землянки. З-під снігу із віконця-заволоки струменів димок. Зарипіли чи то двері, чи то затулка в землянці, і звідтіля виліз старий вигнанець. Дід Йов дуже здивувався, що Рибка знайшов його. Так швидко. Рибка йому сказав, що по рівному він біг на лижах, і тільки в самій пущі вже топав ходаками. Дід Йов запросив Рибку до себе у вежку-землянку. Якраз старий варив з миня юшку. Та не в горщику, а в дерев’яній ступі. Розпікав у кабиці камені і кидав їх у ступу. Там була вода і риба. Отак варив юшку, як баби виварюють сорочки у жлукті. Рибка приніс з дому цибулю і сіль. То юшка з миня вийшла знаменита! Ти же, Бабо Лелю, сама мені казала, що Рибка, твій дід, не раз згадував ту юшку. Як пообідали вони, Рибка і каже: «Діду Йове! На захід від тебе під старим поваленим дубом ведмідь спить». А дід Йов йому й каже: «То не ведмідь, а ведмедиця, певно в неї вже ведмежата є». «Звідки ти знаєш, діду?» «Бо тут таке ревище було! Ведмеді за неї бились. Так один другого загриз і геть об’їв. Тоді з ведмедицею спарувався… То зараз у барлозі мають бути ведмежата». «Шкода», - сказав Рибка. «Чому шкода?» «Бо я замислив - як зможу нап’ясти дорослого лука, то піду і вполюю того ведмедя. Аж воно ведмедиця з ведмежатами». «Е ні, хлопче, щоб забити дорослого ведмедя, треба не тільки мати силу, щоб нап’ясти лук. Потрібні бойові стріли, такі ж, як і для війни». «Тому я і прийшов, діду Йове, до тебе, щоб ти мені все пояснив. Бо ти ж був воїном в Оскольдовій дружині»… «Був… Славний то був час… Ну що ж, давай подивимось на твій лук і стріли». Дід Йов дуже хвалив Рибку за його лук, який він сам зробив. «З якого дерева робив лучок?» «Основа - ялівець. Згори - березова скіпка». «То ти за ялівцем ходив до Перунових Каменів? Не було боязко?» «Та ні. Біля Перунових Каменів ялівець квелий і сучкуватий. Я вирізав добрий яливець за Сухим Лісом». «Так там вже ворожа земля. Тепер я розумію, чому тебе старці хотять позбутись»… «Чому?» - здивувався Рибка. «Бо вони бояться, що ти вскочиш у якусь халепу. А громаді за тебе відповідати». Дід Йов обдивився стріли із тупими наконечниками - і кістяними, і залізними. І сказав Рибці: «Якби мені молоток і кліщі та добрий горщик, я б викував справжні бойові наконечники для твоїх стріл». «Діду, - дуже здивувався Рибка, - а для чого горщик?!» «У горщику із золи виварю смальцюг. А потім у тому ж горщику зроблю хитру суміш із доброго вугілля і смальцюгу. Покладу туди залізні наконечники. Заліплю глиною і поставлю в кабицю у добрий жар. Як там вугіль перегорить і охолоне, то вийму звідтілля ті самі наконечники. Але вже стануть вони сталеві. Ними і залізо можна різати і стругати». «Оце так!!!» «Так чи не так, до цього треба добре підготуватись. Треба ще вугілля випалити, воно за селищем на північ, я не можу в обхід на своїй дерев’янці докульгати. А навпростець - тільки повз паколля… Сам розумієш». «Діду Йове, я все дістану! І кліщі, і молоток, і горщик, і глину». «Дивись, тільки не все зразу, щоб тебе не викрили, а мене не удавили волхви… Май терпіння і роби все обережно!» Вони повечеряли, а потім полягали спати удвох на земляній лежанці. І довго ще дід Йов розповідав про всяку зброю, а Рибка слухав і запам’ятовував кожне слово. Бо була в нього пам’ять така дивна, як і в тебе, Бабо Лелю…
– Е ні, онучку! Скільки дід Рибка пам’ятав, то вже ніхто ніколи не пам’ятатиме. Його голова була - пам’ять на всіх… Говори, хлопчику, говори. Поки що ти не збився і свого не добрехав. Говори, я слухаю…
– Вранці їх розбудила здоровенна трилапа кішка. Рибка трохи злякався. Та дід Йов його заспокоїв: «Це лісова кішка. Така ж калічена, як і я. Чи її россомаха порвала, чи вона з борсуком побилась. Так я її підібрав. Виходив. Тепер вона мені допомагає». «Як? Вона ж без лапи.» «Вона сторожує в ямі мої гриби, горіхи і ягоди. Миші чують її і не потикаються». Вони поснідали рештками вчорашньої риби, Рибчиним хлібом і шматком солодкого коржа, яким запасся Рибка. Дід Йов бідкався: «Якби мені кілька горщиків та глечик та миску. Все в мене або смажене, або печене. Як я тікав із Києва, то був у мене бойовий топірець, уламок меча, захалявний ніж і баклага глиняна, полив’яна. Все, що в мене бачиш - все оцим і зробив. Як не беріг баклагу - як захворів, то впустив на кабицю і вона об каміння на друзки! А ніж, топірець і уламок меча сильно стерлись, як не беріг їх… Що буде далі, як вони зовсім постираються, не знаю… Ти, Рибко, в мене не засиджуйся - поспішай додому. Бо почнуть шукати, ще сюди наскочать!» «Діду Йове! Не бійся! Там така гульня! Кожен день забави! Хто там про мене пам’ятає?» Рибка ще допоміг діду Йову хмизу із купи принести, піти до ополонки і притягти води у берестовім відерці. Коли вже хлопчина взяв лижі і попрямував до галявини, дід Йов наставляв його: «Зразу не йди додому. Зайди до когось, наберись у них запахів. Бо від тебе зараз пахне рибою, димом і моїми шкурами. Чи баба твоя, чи мати зразу почують і почнуть тебе допитувати - звідкіль шкурами пахне? Жінки мають дуже добрий нюх, пам’ятай це!» Рибка вправно подолав всі перепони в буреломі і, коли вийшов у молодий ліс, то став на лижі і погнав на схід. Так дістався до свого щедрого гаю. Що стріли були краще відрихтовані, ніж першого разу, і лук вже дуже добре пристріляний, то до обіду Рибка добув куницю, трьох білок і рябчика. З тим він і повертався до селища. Ішов сильний сніг, і Рибка в заметілі вийшов просто на кузню. Вона стояла за валом. І він в одну мить вирішив піти до коваля і добути в нього кліщі і молоток. Ковалева хата стояла під самим валом і паколлям. У коваля гуляли - сусіди принесли медовуху і пироги. Рибка низько всім уклонився і подав ковалеві прекрасну чорну куницю.