По живу і мертву воду
Шрифт:
Відбувалося щось містичне, що ніяк не вкладалося в ретельно розроблену схему Шнейдера. Щось увесь час вислизало від осоромленого гауптштурмфюрера, чого він не міг усвідомити, збагнути. Справа була не тільки в тому, що втікачі ухитрилися зникнути без сліду, немов одягали на себе шапки-невидимки. Біляву Бестію над усе дивували й лякали нездоланний дух доведених до повного виснаження істот, їх розум, воля. Жалюгідні, обтягнуті шкірою кістяки жили, думали, боролися й здобували перемогу. Незбагненно!
Очевидно, в таборі існувала
І раптом зовсім несподіване повідомлення — один з утікачів спійманий, його везуть до табору. Гауптштурмфюрер відчув полегшення. Все знову ставало на місце. Тепер він дізнається, хто й як підготовляв утечі. Він уміє допитувати…
Два дні після одержання телеграми Шнейдер знемагав від нетерпіння. Нарешті, до його кабінету привели запорошеного ротенфюрера з польової жандармерії. Шнейдер розкрив пакет і, прочитавши прізвище втікача, був прикро вражений. Виявилось, що спіймали Шкворнєва, того самого Шкворнєва, якого полонені в таборі вважали пришелепуватим і нагородили презирливою кличкою Слимак.
— Як він поводився в дорозі? — запитав Шнейдер жандарма.
— Ми з ним намучились, пане гауптштурмфюрер, — гидливо скривився жандарм.
— Були спроби втікати?
— Ні, він спокійний. Але жахливий сморід — він робить просто під себе.
— Симуляція божевілля?
Навряд. По-моєму, справжній псих. Безперервно молиться богу.
Шнейдер зробив необхідні помітки в паперах жандарма й відпустив його.
— Принесіть пайку хліба й казанок баланди. Викликати двох кращих перекладачів.
Коли все було готове, привели спійманого втікача. З першого погляду на Шкворнєва комендант табору зрозумів, що він нічого не доб’ється від цієї людини. З одного боку обличчя Пантелеймона було запухле й синє, вкриті струпами губи сочились кров’ю, сірі, затуманені стражданням очі дивилися на гауптштурмфюрера блаженно, всепрощаюче.
Шнейдер показав рукою на столик. Пантелеймон побачив хліб і казанок з баландою, яка ще парувала. На його обличчі відбилося радісне здивування, з трохи відкритого рота потекла слина. Але він не зрушився з місця, тільки сором’язливо посміхнувся й похитав головою. Сморід, що йшов від нього, був дійсно жахливим.
— Поясніть йому, що він одержить харчі, як тільки відповість на три моїх запитання, — сказав Шнейдер, не зводячи очей з полоненого. — Перше питання: хто допомагав йому тікати?
Пантелеймон, розгублено блукаючи поглядом, вислухав перекладачів, розуміюче закивав головою.
— Що він сказав? — нетерпляче запитав комендант табору, помітивши, що губи Шкворнева прошепотіли якесь слово.
— Він промовив: господь, — повідомив один з перекладачів.
— Господь, — похмуро підтвердив другий.
— Запитайте: хто й де їх переховував?
Перекладачі довго й наполегливо тлумачили полоненому, яка відповідь вимагається від нього. Слухаючи їх, Шкворнєв широко розплющував очі, кивав головою, бурмотів щось.
— Що він говорить? Перекладайте кожне його слово.
Перекладачі розгублено переглянулись.
— Він говорить незрозуміле… Бог… рука господня… Бог відвів руку, врятував мене…
— Здається, він сказав ще слово — «яма», пане гауптштурмфюрер.
— Яма? — пожвавився Шнейдер. — Запитайте, де була яма? В якій ямі він сидів?
Як не старалися перекладачі, Пантелеймон, у знемозі заплющуючи очі, твердив своє.
— Рука господня відвернула смерть від мене… Слава всевишньому… Вже скоро господь змилується… Благодать ізійде…
Обрезклий від щоденної пиятики помічник коменданта табору з неприхованою огидою спостерігав за сценою безглуздого, на його думку, допиту.
— Корчить дурня, — сказав він, не стерпівши.
Гауптштурмфюрер відламав половину пайки, простягнув хліб Шкворнєву. Він вирішив зробити ще одну перевірку, хоча вже не сумнівався, що має справу з божевільним Пантелеймон довго, розгублено й злякано дивився на хліб, ніби не міг пригадати, що це таке, потім узяв його обома руками, підніс до рота й почав байдуже жувати, голосно відригуючи, не звертаючи уваги на те, що на підлогу падають дорогоцінні крихти.
— Виведіть, — відвертаючись, тихо сказав Шнейдер. — Завтра вранці він буде повішений.
— Пане гауптштурмфюрер, дозвольте мені взятися за нього, — звернувся до нього помічник.
— Спробуйте. Тільки нічого не вийде. Ця людина божевільна.
— Він заспіває у мене по нотах.
Помічник коменданта домігся свого — в кімнаті, спеціально призначеній для допитів, Шкворнєв заспівав. На Пантелеймона сипались удари, а він, спльовуючи з рота кров, радісно співав слабким, надтріснутим голосом псалми, вихваляючи господа бога, дякуючи йому за послані муки.
І кати врешті-решт відступилися від нього.
Пантелеймон упав на підлогу. В темряві його можна було прийняти за купу смердючого ганчір’я. Побитий, вимучений до краю, він відчував блаженство. Він знав, що господь бог веде його крізь колючі терни мук до світлих воріт раю. Він зрозумів це ще тоді, коли потрапив до рук власовців. Його приголомшив не страшний удар прикладом гвинтівки в обличчя, а зрадництво брата во христі. Богові вгодно було провести його через такі найтяжчі випробування, і Пантелеймон пройшов через них, не похитнувшись, а лише зміцнившись у вірі. Він став нечутливим до болю, тіло здавалося невагомим, не відчував ні спраги, ні голоду. Душа його раділа, торжествувала, вириваючись з тлінної земної оболонки, готова злетіти до сліпучого світла божої мудрості й вічного райського щастя.