Подорож до Эльдорадо.
Шрифт:
Останні слова Тау присутні зустріли схвальними вигуками і довго не могли вгамуватися.
– То ви проголосуєте проти?
– запитала Па.
– Не знаю. Мені байдужки.
– А я часто вмикаюся до “Телестара”. Це, по-моєму, цікаво. Скільки там людей - білих, чорних, жовтих. Ну, різних-різних! Я хотіла б зустрітися з ними. Париж, Нью-Йорк, Москва... Гори і моря, річки, пустелі,
– Бачите, Па... Ну, зустрінуся я з тамтешніми колегами біологами... Мені буде нецікаво слухати ази. Дуже сумнівно, щоб їм цікаво було брати готовеньким усе те, що здобули ми. Подарунки не завжди приємно
– Але ж, докторе, хіба треба зустрічатися обов’язково з метою? Ну, аби щось взяти чи віддати? От зі мною ж ви зустрілися, а я, певно, мало чим відрізняюся від своїх потойбічних ровесниць.
– Ви дівчина, Па.
Па засмутилася, замовкла. Згодом видихнула:
– Ви сказали правду, докторе. Я вас не цікавлю як людина. Куди вже там зацікавити вас! Та якщо ви вже маєте мене лише за дівчисько і все ж віддаєте мені цілий вечір своєї уваги, то будьте до кінця логічні. Там, за завісою, теж чимало дівчат. І кращих за мене. Хоча б на такому рівні зустрітися вам з ними...
– Ну, що ви, Па, ви мене не так зрозуміли. І що ж це - збиралися мене розвеселити, а, виходить, самі сумуєте? Я з задоволенням ще потанцював би.
Та ні розмова, ні танці не клеїлися. Вимкнули програвач і телевізор. Золота доріжка тьмяно виблискувала під ногами. Вони мовчки дійшли до спіральки.
7. МАНДРІВНИКИ - В РАЙОНІ ЕЛЬДОРАДО.
НЕСПОДІВАНИЙ КОНКУРЕНТ
Ранок 29 жовтня 1966 року. Човен заготівників, бурунячи ліниві хвилі Атлантики, іде, неухильно витримуючи західний курс. Мотор висмоктує з бачка залишки солярки. Але вітрило довелося демонтувати - на аргонавтах свіжовипрані тільники. Панько Федорович одягнув штани, пошиті Купчиком з байкової ковдри. Вставні щелепи юнги надраєні до блиску. Він то зиркає на компас, то заглядає в карту. Галасун, чисто виголений, стрункий мов кримський кипарис (планктон зробив свою справу!), тримається лівою рукою за щоглу, час від часу прикладає до очей цейсівський бінокль. Кашкет з крабом хвацько збитий на потилицю. Кацо вибрикує поперед човна.
– Тихий хід!
– командує капітан.
– Єсть тихий хід!
– відповідає юнга і збавляє газ.
– Зовсім малий!
– скрикує капітан. Попереду суцільні рифи. Вода нуртує поміж них, піниться, шкварчить, мов олія на розжареній пательні. Кацо відстав.
– Глуши! Ти чуєш команду? Глуши!
Юнга чує, але не так просто заглушити Л-6. Купчик геть збавив газ, потому позривав з свічок дроти від магнето. Мотор кахикнув востаннє і вмовк.
Невідомо було, як це човен не наразився на гострі скелясті уламки, рифи, якими так і шкірився океан. Добре, якщо гвинт уцілів, а як полетів?
– Куди ти правиш? Тобі не повилазило?!
– Товаришу капітан, я йшов точно по курсу, - запитайте у Кацо... Саме тут має бути Ельдорадо.
– Ельдорадо! Дуля з маком, а не Ельдорадо. Ось як трахне зараз об каменюки - і кісточок не позбираєш. Не балакай лишнього! Весло, весло бери мерщій! Ну!
Галасун і Купчик, орудуючи веслами, самовіддано рятували човен від, здавалося, неминучої загибелі. Незбагненний страх і передчуття біди стисли серця мореплавців. Місце було таке гибле, що обом кортіло швидше повернути назад, але кожному не хотілося першому висловити це бажання. Купчик пошукав очима Кацо і мало не зомлів. Він ще й ще протер очі, але нічого не міг второпати. Кацо ніби й не помічав гострих скелястих уламків. Ніби їх і не було. Ось пірнув собі отак у скелю, пронизав її і живісінький вискочив з іншого боку. Прошив пузом гострий риф і поплив далі... Що за нечиста сила?! Ач куди завів, перевертень імперіалістичний!
...У цей час Семирозум стояв на березі з радіотелефоном в руці. Набрав тризначний номер:
– Добродію Енц! Доповідайте. Про що вони говорять?
– Добродію Семирозум! Переважно висловлюються... розумієте, ці слова не піддаються перекладу. У нашому лексиконі нема відповідників.
– Ясно. А про Ельдорадо згадують?
– Так, вперемішку з нецензурними словами. І, здається, збираються повертати назад.
– Продовжуйте слухати їх. Чекайте мого виклику.
– Семирозум набрав інший номер і мовив: - Комплекс маскувального поля? Алло! Алло!
– Так, слухаю вас, добродію Семирозум, - відгукнувся далекий голос.
– Яка обстановка? Доповідайте.
– В радіусі тридцяти кілометрів нема нічого, - ні суден, ні літаків.
На чолі у Семирозума виступили крапельки поту. Він глянув на бухту, де смикалося у човні двоє, на членів Комісії, які запитальними очима вп’ялися в нього, на пляж, густо всіяний ельдорадцями, як маковим зерном. Набрав у груди повітря і:
– Комплекс маскувального поля! Комплекс! Слухайте мене!
– Слухаю, добродію Семирозум.
– Воля Ради десятьох, воля всіх ельдорадців - вимкнути поле маскування!
– Вимикаємо!
Вогненними зміюками зблиснули в чистому небі блискавиці. Хтось ухопив ручищами довжелезний лист бляхи, миттю роздер його навпіл, підфутболив бляху кованим чоботом - затріщало, загриміло, загуркотіло і... стихло раптом. І встала над бухтою семицвітна веселка.
Мандрівники заклякли з роззявленими ротами, з веслами в руках. Озирнулися навколо - рифів, камінюччя як і не було. Чиста, прозора вода. Глибочінь.
– Ельдорадо!
– заволав Галасун, глянувши на берег.
– Ельдорадо...
– прошепотів Купчик і тут же вхопився за голову.
На дно човна з грюкотом посипалися золоті самородки. Човен прибило хвилею якраз під естакаду, з якої транспортери, що тяглися від збагачувальної фабрики, зсипали золото в море.
– До берега! До берега - хутчій!
– долинула команда з натовпу, посилена мегафоном.
Тільки тепер Галасун отямився трохи. Але він ніяк не міг одірвати очей від натовпу, над яким біліли величезні транспаранти: “Палкий привіт відважним мореплавцям!”, “Ласкаво просимо на Ельдорадо!” Купчик підняв з дна човна величенький самородок: