Подорож до Эльдорадо.
Шрифт:
– Зараз тримаємо курс на Стамбул. Потім - Босфор, Дарданелли; Егейське море, Середземне, Гібралтар... Тіко ж нікому-нікому!..
Кацо зайшовся тоненьким качиним сміхом і повідомив Паньку Федоровичу, що човен, наскільки він розуміється на навігаціт, тримає курс не на Стамбул, а на Одесу. Галасун метнув гнтвдаш погляд на Купчика. Той винувато розвів руками і почав щось белькотати про густий туман і про магнітні аномалії та магнітні бурі. Кацо зрозумів, що своїм уточненням завдав клопоту цьому чоловікові, і постарався зам’яти неприємність - запитав, який кінцевий пункт подорожі. Галасун озирнувся навколо і пошепки: повідомив:
–
– Ельдорадо - це - вже - цікаво - про - Ельдорадо -я - дещо - чув - від - своїх - батьків, - забелькотів Кацо.
– А - документи - у - вас - в - порядку? Ну -там - дозвіл-на - вихід - в - море - візи - закордонні - паспорти - і - все - таке - інше?
Купчик, що вже теж встиг прийти до тями, приєднався до розмови, відсунувшись, однак, про всяк випадок подалі від чудовиська. Він голосом школяра, що приніс із школи чергову двійку, загугнявив:
– Та що ви... не знаю, яке ваше звання... що ви? Якби ми надумалися оформляти документи, то не вибралися б і через три роки. Та й маршрут неосвоений, сумнівний.
Кацо зауважив, що без документів їм буде важкувато. Ось і зараз може нагодитися сторожовий катер - і кінець експедиції. Галасун зиркнув на Купчика, Купчик на Галасуна.
– Він... воно... вона... Вони мають рацію, - сумовито промимрив Купчик.
– Але що ж маємо робити?
Кацо зауважив: передусім треба заглушити мотор. Він зможе тишком-нишком вивести їх в екстериторіальні води на буксирі. Хоч аргонавтів ще не полишив переляк, але вони були настільки приголомшені, розгублені, що нічого іншого не могли придумати, а тому пристали на пропозицію чудовиська. Галасун кинувся глушити мотор. Л-6 виявився напрочуд працьовитим. Галасун геть збавив газ - торохкотить. Зняв з обох свічок дроти від динамо -торохкотить. Циліндри, очевидно, до того розігрілися, що бензин спалахував без електроіскри. Довелося перекрити пальне і чекати, поки мотор висмокче пальне з карбюратора.
Нарешті мотор кахикнув і вмовк. Купчик уже прив’язав до якірного цепу добрячий шмат капронового шнура. Ставши на носі човна, він з острахом опустив кінець шнура в зубату пащу чудовиська.
Кацо ударив могутнім горизонтальним хвостом і потягнув човен на південь. Тільки тепер Купчика напоумило. Він ляснув себе долонею по лобі, перескочив будку і хекнув прямо в обличчя Галасунові:
– Хе! Хе! Знаю... Уже знаю!.. Мені ж моє золотко, моя Соня, розказувала, а я, старий дурень, зразу не второпав... Моя Соня, товаришу зав, багато чого знає. Така вже розумниця, що... краще б вона не була такою розумницею, то, може, давно вийшла б заміж...
– Та кажи ж! Не про Соню свою. Що ти знаєш?
Лице Купчика розпливлося в якнайщирішїй усмішці, і він з радістю випалив:
– Дель-фін! Дельфін це, товаришу зав!
Галасун випустив з жмені комірець підлеглого і розчаровано гмикнув. Не вмер Данило, так болячка задавила. Слово “дельфін” його не втішило. На жодних курсах про дельфінів не згадували. Навіть на курсах судноводіїв-любителів. У Дніпрі вони не водяться.
– Ти от що, Семйон... Кинь ці сухопутні штучки. Ми вийшли в море. Ніякий тепер я не зав, а, натурально, капітан. Так і називай - товариш капітан. Раціо? Раціо!
Купчик визнав зауваження цілком слушним і переказав капітанові те, що сам чув краєм вуха. Вони дійшли висновку - очевидно, можна довіритися дельфінові. Купчик дістав з рюкзака поліхлорвінілову торбинку, в яких домогосподарки звичайно зберігають хліб, витяг звідти старовинну карту і сучасну політичну карту світу. На сучасну з старовинної він ще в Києві переніс острів Ельдорадо і накреслив маршрут. Для певності звірився з компасом. Останні сумніви розвіялися - дельфін цурпелив човна прямо на Стамбул.
Зійшло сонце. Розтав туман. Аргонавти з полегшенням зітхнули - навколо, скільки сягнеш оком, сама вода. Кацо тим часом підплив з вірьовкою в зубах до борту і пояснив на мигах, що тепер можна й мотор запускати. Звільнившись од вірьовки, він, ніби між іншим, висловив своє зацікавлення експедицією і дав зрозуміти: може приєднатися до чесного товариства. Галасун завагався. Все-таки зайвий клопіт. І потім - на яких засадах зачислити дельфіна в команду? Він, Галасун, - капітан. Купчик - штурман, юнга і за сумісництвом кок. Кацо, з усього видно, тямущий мореплавець, але ж не може Галасун здати свої повноваження тварюці. А в підлеглі чи згодиться? Кацо сказав, що йому плювати на ієрархію, він може виконувати обов’язки штурмана на громадських засадах. А що кращого навігатора не знайдеш на всьому Чорноморському узбережжі, то це факт. Хай аргонавти не сумніваються. Таких гідролокаторів, такої системи орієнтації, як у нього, нема на жодному кораблі, навіть військовому.
Аргонавти повірили Кацо і, забіжимо наперед, не помилилися.
Сонечко почало потроху припікати. Мореплавці роздяглися до трусиків і з насолодою ніжилися під вранішнім промінням. Тепер відпала потреба заглядати час від часу в карту, зиркати на компас, сушити голову над підрахунками. Попереду Кацо - за ним і шквар. Галасун сів за стерно, а Купчик націдив з каністри води, запалив газову плитку і за 15 хвилин гострий угорський суп був готовий. На друге ум’яли “Сніданок туриста”, запили все те чаєм, і Галасун уже було зібрався прилягти та поспати, але згадав: він же поклав собі регулярно робити фіззарядку, загартовуватися, бо хтозна, які ще випробування чекають попереду... Панько Федорович вибрався на корму, підняв руки догори, набрав повні легені чистого морського повітря. Видихнув. Знову вдихнув. Потім важко закректав, нагнувся, намагаючись дістати пальцями ступні. Ніяк не виходило - заважав живіт.
Коли це якраз набігла чималенька хвиля, ніс задерло - і Галасун, - ойкнути не встиг, - опинився за бортом. Ухопив води раз, вдруге, безпорадно забовтав руками. Курсів з плавання він, на жаль, не кінчав. Та ще й штани сповзли вниз, сплутали ноги. Поки Кугогак розвернув човна, поки відв’язав рятівний круг... Кацо спочатку подумав, що команда надумала влаштувати репетицію, готується до свята Нептуна на екваторі. Коли ж Галасун почав пускати бульки, дельфін вчув небезпеку і підплив до капітана, простягуючи йому бокові плавці. Галасун уже мало що тямив і обняв дельфіна понід пахви. Той запручався, вивернувся і, заходячись сміхом, запищав:
– Ой - помру - ой - не - лоскочи!
Він знову наблизився до капітана, підставляючи йому плавці. Галасун, звісно, не зрозумів, у чім справа. Йому здалося, що просто дельфін дуже слизький, а тому й не втримав. Він знову міцно обхопив Кацо і, шукаючи хоч якої зачіпки, натрапив правою рукою на величеньку дірку позад дельфінової голови. Туди й застромив руку. Дельфін знову вивернувся і вже сердито пискнув:
– Та - не - закривай - же - мені - дихало - телепню -нещасний - хапай - за - плавці!