Подорож до Эльдорадо.
Шрифт:
Синапс зупинив свій вибір на тонізоні, з чемності Міс-і-Сіпі приєдналася до нього. Вони сиділи удвох в напівзатемненому передпокої за низеньким столиком, смоктали через трубочки терпкий темно-вишневий напій і мовчали. Синапс притискував соломинкою кубик льоду до дна з таким удавано зосередженим виглядом, ніби був зайнятий екстраважливим лабораторним експериментом.
– Де він?
– не підводячи очей від фужера, мовив нарешті Синапс.
– Де ж йому бути... В обсерваторії. Останнім часом він всі вільні
– Коли це все почалося, добродійко Міс-і-Сіпі?
– Знаєте, докторе, ще з осені я помітила, якийсь сумний він став. Я бачила: йому доводиться докладати зусиль, аби прогнати зажуру. Точніше, вдавати, ніби нічого не сталося. Признаюся: спершу подумала, що набридла йому... Але ж... Хоч і живемо разом ось уже два періоди, можна було б зрештою розлучитися. Ні, його невідступно точать якісь думки... І ось учора повідомив: “Не буду регенеруватися”. І - жодних пояснень. Ну, нічого не лишалось, як повідомити вам.
– А яка в нього зараз робота?
– Докторе, я не зовсім добре розуміюся на цих справах, “Проблеми виходу в космос без допомоги штучних супутників” - тему його теперішньої роботи тільки й можу назвати. Але працює регулярно, щодня. А от від розваг відмовляється. Сьогодні, до речі, не поїде на південне узбережжя - каже, змагання його більше не цікавлять. Ви, може, помітили - на День сміху я була в океанаріумі сама. Залишився вдома.
– Але ж, Міс-і-Сіпі, згодьтеся, це ще не підстава...
– Так, але раніше він не пропускав жодної нагоди повеселитися, відпочити... Я мушу повідомити вам, докторе, ще одну важливу подробицю. Але, цілком природно, це лишиться поміж нас... Як не прикро, але факт: Тау потай від мене вживає космопігулки із свого старого запасу. Звісно, я могла б стурбуватися насамперед як жінка. Якщо він хоче прискорити біг часу поруч зі мною, то я йому, виходить, байдужа і... Але, повірте мені, не я тому причиною. Як помітила? Та він частенько плутає... Про давні події згадує, як про вчорашні. Я просто змушена вдавати, що не помічаю того.
Вони надовго замовкли. Знадвору долинало дзюрчання водограю, пташиний щебет. В будинку панувала глибока тиша. Синапс допив тонізон, кубик льоду розтав.
– Ще?
Доктор заперечливо хитнув головою.
– Проведіть мене, будьте ласкаві.
Вони поминули кілька кімнат, вийшли в напівкруглий просторий кабінет Тау, стіни якого були заставлені - один до одного впритул - стелажами з мікрокнигами. На робочому столі лежали лише окуляри для читання мікрокниг. Спіральними сходинками піднялися до обсерваторії.
Тау погойдувався у глибокому кріслі, підперши підборіддя рукою. Це був ельдорадець похилого віку. Щоправда, про вік промовляли тільки ледь помітні зморшки на чолі та сивина в русявому волоссі. А взагалі - жодних ознак якоїсь недуги ніхто б не помітив. Тільки в очах вгніздилася туга, і вона прозирала навіть тепер, коли Тау привітно усміхнувся і піднявся, вітаючись з гостем.
– Що там новенького в космосі, добродію Тау?
– роблено байдуже запитав Синапс.
Йому стало моторошно. Очі Тау не могли збити доктора з пантелику. Він одразу помітив, що Тау і зараз перебуває під дією космопігулок, що він і зараз у розслаблено-споглядальному настрої. Біда зайшла надто далеко, якщо вже й такий чоловік, як Тау, вдається до цих клятих прискорювачів часу!
– Сьогодні на орбіту вони вивели ще один супутник. У космосі, докторе, щодня щось новеньке... А що нового у нас, на Ельдорадо? Та ви сідайте, сідайте...
– У нас... у нас теж...
– Синапс не знав, що його й розповісти.
– От Інформаційний центр стеження повідомив... До нас ніби вирушило двоє сміливців.
– Так і це теж їхні новини, докторе, - іронічно посміхнувся Тау.
– Вони вирушили, а не ми.
– Згодьтеся, добродію Тау, - зауважив по хвилі Синапс, - ваша думка... Я хотів сказати, ваша заява, бо впевнений, що ви ще передумаєте. Так от, ваша заява - теж неабияка новина!
Тау болісно поморщився і попросив дружину залишити їх.
– Мені, безумовно, відома мета вашого візиту, - сказав він, коли Міс-і-Сіпі зачинила за собою двері обсерваторії.
– Я вас благаю - не робіть з цього епізоду подію. Не варто.
– Але ж це нечувано, добродію Тау! Якщо ви найближчим часом не пройдете регенерацію, в організмі почнуться непоправні вікові зміни. І тоді...
– Тоді я стану смертним. Звичайним смертним, - спокійно закінчив Тау.
– Не бачу в цьому нічого анормального. Я прожив майже три періоди - всього 209 років. Чи не досить?
– Але ж у вас така чарівна дружина, така цікава робота!
– Якщо Міс-і-Сіпі не вичерпала зацікавлення до життя, вона житиме. Житиме, скільки їй заманеться. А щодо роботи, то я не поділяю вашої думки, докторе. Я вже давно втратив справжній потяг до неї. Кому вона потрібна? Ми збираємося в своєму клубі, ведемо безконечні дискусії, розігруємо на макетах і моделях найкарколомніші виходи у Всесвіт, ми пишемо глибокомудрі дослідження, складаємо найдетальніші інструкції... А для кого? Для чого?
– Але ж не виключена можливість легалізації! Тоді все знадобиться.
– Мені набридло чекати. Я вже сорок п’ять років чекаю. Сорок п’ять років тому, докторе, як знаєте, я повернувся з останньої експедиції. Сорок п’ять років пустопорожнього теоретизування, дискусій і експериментів. А в потойбічному світі сміливці тим часом виходять іноді на орбіту в таких консервних бляшанках, що хочеться завити з досади. З мене досить! Я вичерпався. І я, зрештою, маю право розпорядитися собою за власним розсудом.