Подорож до Эльдорадо.
Шрифт:
Галасун плюнув спересердя за борт:
– Ну, й дідько з ним! Раціо? Раціо! Попався б він мені в іншому місці, показав би, як байдики бити! Космополіт! Авантюрист! Це ж, певно, немалі гроші загилили за нього американці, а він філософію розвів і втік з роботи. Літун паршивий! Як би нам через нього не пришили справи. Сприяння при втечі... Це знаєш, чим пахне?!
– Та не переживайте, товаришу капітан, під хвіст йому наше сприяння... Він і без нас...
– І от що обидно: документи не заповнила, бестія! Щось тут не чисто. Ой, не чисто.
Купчик геть осмілів:
– Та кому вони, товаришу капітан, потрібні і що вони дадуть - ці бомажки?
– Но, .но!
– озвався баском Галасун.
– Не балакай лишнього! Зразу видно, ніколи ти й не нюхав керівної роботи. Бомажка в керівному ділі - перве діло! А! Що тобі розказувати...
– Але розказувати нікому було, і Галасун
– А ви хіба і по сільському господарству спец, товаришу капітан?
– перебив Купчик.
– Я по всьому, Семйон, спец. Жизнь научить. А по сільському ділу - що ж там особливого розбиратися? Сам на селі виріс, жито з пшеницею не сплутаю. Ну, і всякі народні прикмети, натурально, знаю. К примєру, сонце червоне заходить - жди непогоди. Раціо? Раціо! От у тебе звичка хренова, Семйон. Перебаньчаєш. Про що ж це я хотів?
– Про бомажку.
– Ага! Кажу, один раз осічку дав. Приїхав, значить, піднімаю хазяйство, а тут якраз почали в моду входити ці... як їх? Комсомольські свайби! Ну, до мене підкочується секретар з комсомольського райкому. Так і так, треба організувать показову комсомольську свайбу, та таку, натурально, щоб у всіх районах аж луснули від заздрості, щоб на всю республіку шум. Ну, лічно я, що касаїця передового, прогресивного, завсігди - як штик! Чого ж, кажу, це нам не впєрвой, щоб на всю республіку. Організуємо! Тіко ви пару, кажу, організуйте, бо це, натурально, діло молодьожне. Раціо? Раціо! Ну, десь через тижнів два винюхали вони таку пару, що от-от для загсу созріе, бо молода вже на третьому місяці. Приводять у правління. Точно, питаю, все по закону, по бомажці буде? Кажуть, що так, збираються розписуватися. Ну, тут уже я розвернувся. Половину київських журналістів запросив на свайбу. А інших керівних товаришів - з району, з області... Тьма! Не село, а ярмарок. Що касаїця пропаганди передового, я завсігди - як штик! І нічого не пожалію. Од серця одірву! От! Раціо? Раціо! Виписую молодятам в подарунок корову з телям. Свиню, себто кабанчика. Раціо? Раціо! Грошову премію в размєрі... Забув. Раціо? Раціо! По годиннику їм по золотому. Раціо? Раціо! І він на фермі, і вона. Щоб уставали вчасно. І це ще не все, кажу молодятам. Я вам, кажу, з сільмагу - гарнітурчик. Заграничний! Але це вже тіко на временне пользування, на свайбу. Для комплекту. А після свайби, натурально, повернете, бо я його в сільмазі по домовленості візьму - тіко на свайбу. Ну, свайба була! Птахарню і свинарню, натурально, переполовинили, а на випивку з каси пішло! Умовив членів правління - передове треба завсігди поширювать і зачинателем буть. Два тижні село гуло. А по радіо, а в газетах - так уже розписали нашу свайбу! На всю республіку шум! Ну, відгуляли, роз’їхалися... Викликаю молодого. Так і так, мовляв, щасливої сімейної жизні, а гарнітурчик не забудь же повернути... А він на мене, як баран на нові ворота. Який, питає, гарнітурчик? Я його на правління викликаю, а він каже, що ніякої такої домовленості не було. Я кулаком - об стіл, я кричу, а йому хоч би що. Де, каже, доказатільства? Раціо? Раціо! Виводжу його в коридор. Ах ти ж такий-сякий, кажу, молодьож передова називається, чи не в Сірка очі позичив? А він мені: а це вам, товаришу голова, наука, щоб не займалися цим, значить, ну... окозамилюванням. Раціо? Раціо! Ну, пішов шум тут такий по селу, а потім в район, а потім - в Київ. Шуму було, натурально, більше, ніж на свайбі. Правда, про це вже не писали і по радіо не передавали. А ти кажеш - бомажка! Була б у мене розписочка - я б з товпріветом і - будь здоров! На слово, Семйон, нікому не можна вірити. Нікому-нікому!
– Так це вас за свайбу, товаришу капітан, і зняли?
– перепитав Купчик.
– Но-но!
– насупився Галасун.
– Не балакай лишнього. Мене ніколи не знімали, бо я завсігди за передове і прогресивне. Мене завсігди переводили, переводилина відповідальнішу ділянку, де якраз треба піднімать, уперед рухать діло. Раціо? Раціо!
– Галасун піднявся з лавки і гордовито повів плечима: - Я їм ще покажу! Такі кадри, що в огонь і воду готові і за все передове, завсігди згодяться. Тіко ж ти нікому-нікому!
Зайняті балачками, аргонавти і не помітили, коли ущух вітер. Ковдра-вітрило давно вже обвисло. Тільки тепер капітан побачив, що судно в дрейфі.
– От ти завжди, Семйон, брехні всілякі розводиш, а про діло забуваєш. Згортай ці онучі та заводь мотор.
Юнга згорнув вітрило, обв’язав його разом з дрючком мотузкою і заходився поратися біля мотора. Мотор, при всіх своїх перевагах, мав одну ваду. Хазяїн так поставив його в човні, що корбу вже не було як прилаштувати. Заводити доводилося досить примітивним способом - намотуй пасок на маховик і смикай. Купчик розперезався, намотав на маховик пояс. Смик! Глухе чах-чах... Смик! Чах-чах...
Минуло півгодини. Хазяїн-дідок не брехав: головне завести, а там піде - не зупиниш. З Купчика вже третій піт зійшов, а моторяка тільки сопе та кахикає, як його колишній господар. Семен Михайлович знесилено присів на лавку.
– Може, ви, товаришу капітан, розпережетесь. У вас пояс довший, бо мій розгону не дає.
Галасун з готовністю розперезався і простягнув реміняку юнзі.
– Хе! Хе... Ні, ви вже самі, товаришу капітан, спробуйте. У вас руки таки довші, бо мої розгону не дають. Віддихаюся трохи.
Галасун набурмосився, але заявив бадьоро:
– Ми його, звірюку, з ходу зараз! Раціо? Раціо!
– Він, крекчучи, зігнувся над мотором.
Смик! Кахи-кахи... Смик! Кахи-кахи...
Минуло ще півгодини. Аргонавти сиділи на лавці, витирали мокрими тільниками лоби. Саме цієї миті над бортом показалася голова Кацо:
– Як - діла - морячки?
Морячки тільки сопли.
– От що!
– подумавши, мовив Галасун.
– До кожного діла раціоналізацію треба прикласти, передове щоб, натурально, прогресивне. Раціо? Раціо! Неси, Семйон, шнур.
Панько Федорович намотав капроновий шнур на маховик, обернувся з вільним кінцем до Кацо:
– Виручай. Тримай кінець добре в зубах, і - на всі свої вузли від човна! Раціо? Раціо!
Кацо охоче затис шнур гострими зубами і - геть від човна вбік! З вихлопної труби: кахи-кахи-кахи... Мотор зайшовся глибоким суцільним кашлем, ніби вхопив гостре запалення обох циліндрів. Коли Кацо відплив уже метрів за сімдесят від човна, з труби вирвався густий-прегустий клубок диму, а за ним - п’ятиметровий язик вогню і - тах-тах-тах-тах-тах! Моторяка-звірюка, технічне диво атомного віку, найнадійніший у світі Л-6 запрацював!
4. ПОЗАЧЕРГОВЕ ЗАСІДАННЯ РАДИ ДЕСЯТЬОХ.
ПЕРЕПОЛОХ НА ЕЛЬДОРАДО
Енц нервував. До початку позачергового засідання Ради десятьох лишалося менше двох годин, а... Надто все це скидається на дешевий першоквітневий жарт! Кілька ідіотських фраз, певно, цілком випадкових, а клопоту по саму зав’язку. І чого це Міс-і-Сіпі так заповзятливо вхопилася за ті кілька слів? Якщо реагувати на всі потойбічні викрутаси, ніяке снотворне не допоможе. Треба змінити роботу. Самому починає верзтися казна-що! От тільки з’ясує все з цими київськими хохмачами і обов’язково і перекваліфікується. Обов’язково!
Він вийшов з-за столу, зупинився на хвильку біля невеликого акваріума, бездумно спостерігаючи за метушнею рибок. Вони тицялися носами в мініатюрні камінчики, ніби обнюхували м’яке волоття водоростей, снували з кутка в куток.
– Точнісінько, як ми!
– чортихнувся Енц і підійшов до столу.
Натиснув клавішу селектора.
– Ну, що там у вас?!
– запитав сердито, різко.
Мелодійний дівочий голос незворушно повідомив:
– Як і раніше, добродію Енц. Крім висхідного матеріалу, нічого нового.