Подорож на Пуп Землі Т. 2
Шрифт:
Я реаліст. Я намагаюся завжди тверезо дивитися у майбутнє, а тому в найближчій перспективі нічого доброго від цього майбутнього не очікував. Річ у тім, що Україна в цей час також проживала особливий етап своєї історії. На тлі світової економічної кризи, що кривавою загравою палала над перенасиченим доларовими папірцями світом, зграйка завзятих політиканів завзято «покращувала» життя пересічних українських громадян. Одразу в усіх сферах.
Станом на середину грудня 2008-го покращувати більше не було чого: країна опинилася на грані дефолту.
Ось у такий-от важкий, нелегкий і заплутаний час я почав готуватися до поїздки на інший бік Земної кулі, відчуваючи, що вона зможе дати відповіді на всі мої запитання.
Перший етап підготовки мандрівки у мене завжди
Ліфт традиційно не працював. Це така особлива «фішка» моєї рідної панельної багатоповерхівки: триста днів на рік підйомник гарантовано не функціонує. Гнівно пихкаючи та фукаючи, я пнувся сходами на дев’ятий поверх. П’ятий… Шостий… Рюкзак, здавалося, от-от відірве мені плечі… Сьомий… Такі рідні й близькі, загиджені недопалками та котячим лайном сходові майданчики… Восьмий… Фу-у-ф… Восьмий із половиною… О, хтось розмалював стіни імпресіоністськими закарлючками! Ще півроку тому ці письмена тут не красувалися. Схоже, на поверсі підростає новий пацан-неформал… Ще трохи – й ось, нарешті, дев’ятий.
Я навшпиньки підійшов до дверей, трохи віддихався та натиснув ґудзик дзвінка. З квартири долинули гарячкова метушня, гуркіт перекинутої табуретки, якісь незрозуміло-радісні схлипування. За мить двері розчахнулися і я вступив у рідний барліг.
– Мамо, я маю… – ще з порога почав я.
– О, синочку, привіт! Які ми раді тебе бачити! Як ти? Як добрався?
Мама не дала ступити й кроку, налетіла на мене ще в порозі та міцно-преміцно обняла. Я не був удома півроку, хоча вона не бачила мене цілий рік: коли я востаннє приїжджав додому, мама відпочивала на морі, в Криму. На здійнятий галас із кімнати вийшов тато, відсторонив маму та стримано потиснув мені руку.
– Мамо, я хочу…
– Як ти схуд! – бідкалася мама, наче не чуючи мене та знову затискуючи в обіймах. – Чим ти харчуєшся у Швеції? Геть охляв у тій заграниці! Ай-яй-яй! Не можна ж так!
Я, зрештою, спромігся виборсатися з її рук, відступив на крок назад і (все ще не вирішивши, що краще викладати першим – крамольні думки про те, що вирішив закинути аспірантуру, чи радісну звістку про майбутню рапануйську авантюру) голосно заявив:
– Мамо, тату, я мушу вам дещо сказати. І це дуже важливо.
Тато здивовано вигнув брову. Мама на хвильку вмовкла та зосереджено подивилася на мене. Але вже наступної миті її обличчя засяяло невимовною радістю.
– О Боже, синку, ти одружуєшся! – зраділа вона. – Наре-е-ешті!
Я скинув наплічник на килимок біля порога й почухав макітру. Блін, чому все так складно в цьому житті?
– Ну, не зовсім, мамо, – трохи розгублено промимрив я, а потім задер носа та гордовито додав: – Я лечу на острів Пасхи, мамо, – й усміхнувся, десь глибоко в душі сподіваючись, що мої батьки на радощах застрибають до стелі.
Мама принишкла і трохи насупилася, осмислюючи почуте. Кілька секунд вона намагалася зрозуміти, чи острів Пасхи – це справді той острів Пасхи, про який вона подумала… Проте я не дав мамі оговтатися.
– На півтора місяці! – продовжив ще більш натхненно, змахнувши руками та показуючи, який я молодець. – Ще, може, десь Південною Америкою поблукаю, але найважливіше – то, звісно, Рапа Нуї, мамо.
– Е-е-е…
– Мамо, це ж острів Пасхи! – захоплено торочив я. – Уявляєш? Туди Тур Хейєрдал плавав, а тепер і я полечу!
Мама зблідла, тато нервово кашлянув за її спиною та почухав підборіддя.
– А одруження поки що почекає, – підсумував я і засміявся: – Ги-ги-ги!
Але тато й мама чомусь не сміялись.
На цьому далекому острівці… людство колись здійснило одну зі своїх найдивовижніших химер.
Скажу вам по секрету: я не мав наміру писати про острів Пасхи. Тоді, коли я задумував цю авантюру, я взагалі не уявляв, що буду писати. Крім того, про острів Пасхи й так немало написано, і я наївно гадав, що всі, хто хотів щось знати про цей крихітний шматок малородючої землі, що самотньо стримить посеред безмежних вод на півдні Тихого океану, вже давно про все дізналися та прочитали.
Проте як виявилося, не все так просто, як здається на перший погляд. Ще перед моїм відльотом до Південної Америки батько перестрів на вулиці свого давнього знайомого, відомого в Рівному журналіста. Слово за слово, й розмова якось перескочила на синів.
– Та моєму, схоже, геть усі мізки з голови видуло, – поскаржився тато, – лаштується на острів Пасхи летіти.
– Оце так! – захоплено вигукнув відомий у Рівному журналіст. – Це ж просто супер! Там же Наполеон у тюрязі сидів!
Так отож…
Острів Пасхи (ісп. Isla de Pascua) – вулканічний острів у південній частині Тихого океану (площа – 163,6 км2, координати – 27°07 пд.ш. 109°21 зх.д.), який вважають найбільш віддаленим закутком планети. Ultimate destination – так зазвичай пишуть про нього в туристичних довідниках. Цей крихітний шматок землі розташований на відстані 3700 кілометрів від узбережжя Чилі та 4000 кілометрів від Папеете, столиці Французької Полінезії на острові Таїті. Протягом століть на ньому жила й розвивалася нечисленна, але дуже могутня цивілізація, лишаючись абсолютно невідомою для світу.
Острів Пасхи має декілька назв, більшість із яких із різних причин не має жодного стосунку до його справжньої назви. Найбільш уживаними серед них є:
Рапа Нуї – «великий Рапа» з полінезійської – так у XIX столітті назвали острів Пасхи китобої, щоб відрізняти його від невеликого острівця за назвою Рапа, що знаходиться в Полінезії;
Те Піто о Те Хенуа, що означає «Пуп Землі» рапануйською мовою, – це справжня назва острова Пасхи, якою його нарекли місцеві аборигени;
Мата Кітераге – «Очі, що дивляться в небо» – ще одна автохтонна назва острова Пасхи;
острів Сан-Карлос – назва, яку дали острову іспанці 1770 року під час спроби проголосити острів Пасхи власністю іспанської корони;
Теапі – так називав острів Джеймс Кук.
За островом закріпилася назва «острів Пасхи», оскільки його було відкрито голландцем Роґґевеном у день Пасхи.
Клімат на острові теплий, субтропічний.
Рапа Нуї прославився завдяки унікальним статуям, які мають назву моаї. Окремі з них сягають розмірів п’ятиповерхового будинку. Колись давно невідома цивілізація висікала їх із вулканічної породи та з невідомою метою встановлювала повсюди вздовж берега.
Відстань до острова Пасхи по прямій від міста Київ – 15735 кілометрів.
Офіційна історія не знає жодного випадку відвідання Наполеоном Бонапартом будь-якого з островів Океанії загалом і острова Пасхи зокрема…
The world has been shrinking of late, and to return to a simpler day is to restore much of its size and dignity.
Зазвичай, беручи нову книгу до рук, я передусім розгортаю її на останній сторінці та переглядаю зміст. Кілька лаконічних рядочків з номерами сторінок напроти – суха, але дуже важлива інформація, що може захопити з першого погляду або ж примусити відкласти книгу та забути про неї. Якщо ви ознайомлюєтеся зі змістом книги таким чином, то вже, певно, готові допитуватися, якого дідька перед тим, як потрапити на острів Пасхи, мене занесло спочатку в Еквадор, а потім до Перу та Чилі. Насправді все дуже просто…
17
«Останнім часом світ наче меншає, стискається, тому повернутися до простіших днів означає відновити частину його колишньої величі та гідності».
Кетрін Рутледж «Таємниця острова Пасхи» (1919, Лондон, Англія).