Полонені Барсової ущелини
Шрифт:
— Ой Бойнах-джан! І їсти вже не хочеш?.. — з болем в серці запитав пастух. Він відчував, що собаці лишилося жити лічені дні.
А Бойнах знову заплющив очі й уткнувся мордою в лапи. Полежавши кілька хвилин, він раптом нашорошив одне вухо, витяг шию і почав вдивлятися в кущ шипшини, що ріс поблизу на скелі. Потім, напружуючи сили, підвівся й підліз до куща, поглядом запрошуючи до себе Асо. ©
Пастух підійшов до куща, проте побачив лише каміння. Нічого, що було б варте уваги мисливця! Асо вже обернувся, збираючись піти назад, але хрипке гавкання Бойнаха зупинило
— Що там? Де, Бойнах-джан? Де?
Собака дивився на каміння, дивуючись, що господар його нічого не розуміє. Невеликий камінь привернув, нарешті, увагу Асо. Дивний камінь! Здавалося, ніби якась невидима рука пофарбувала його кільцями й квадратиками…
— Ой, та це ж черепаха!.. — зрадів хлопець і негайно перекинув тварину на спину, щоб вона не втекла. Потім швиденько взяв свою знахідку і побіг до товаришів.
— Ей, хлопче, ти б спочатку зварив її, а тоді приніс! — зрадів Ашот, розглядівши в руках пастуха черепаху. — О, яка велика! Земляна… Вони завжди більші, ніж водяні.
Дивлячись на Гагіка, який серйозно почав зважувати на руці черепаху, Ашот на мить задумався, а потім ніби сам до себе сказав:
— Дивно… У нас черепахи завжди в садах живуть… Що їм тут, у Барсовій ущелині, робити?
— В садах? Чому тільки в садах? — здивувався Гагік.
— Там виноград!.. Адже черепахи їдять виноград. Виходить, і тут є виноград?..
— Щоб ти скис… Виноград!.. Та тут і кавуни на деревах ростуть. Хіба ти не бачив? — в’їдливо сказав Гагік.
Але Ашот не звертав уваги на слова товариша. В голові хлопця одна за одною виникали різні думки. Якщо в цих місцях багато горобців, то тут, мабуть, жили й люди. Горобці завжди оселяються по сусідству з людьми. Коли ж тут хтось жив, то, можливо, виростив десь і сад, плодами якого харчувалися черепаха і їжак… Їжаки завжди живуть поблизу садів. І горіхове дерево, напевно, посадила людина.
Поки Ашот розмірковував над цією загадкою природи, Гагік взявся «за діло», його мало цікавили «взаємозв’язки явищ у природі», про які завжди любив поговорити Ашот! Коли вже потрапила в руки здобич — треба негайно готувати з неї обід.
— Так я віднесу черепаху до вогнища, тут нічого з нею, робити… — весело підсумував Гагік.
— Добре, йди, а я ще трохи попрацюю.
— Ні, ходімо всі разом.
— Я не хочу дивитись на твоє куховарство…
І Ашот знову взявся за лопату. Асо теж вирішив попрацювати.
Десь через годину з печери до них долинув голос Гагіка:
— Ашот, Асо, ідіть! Суп із баранчика готовий!.. Ідіть, а то не залишиться для вас…
Проте ця хитрість не вдалася! Шушик прокинулась і, побачивши біля вогнища порожній панцир черепахи, обурилась:
— Варите всяку гидоту і називаєте супом з баранчика!..
І як Гагік не умовляв дівчину покуштувати суп, нічого не виходило. Тільки після того, як Ашот, повернувшись з стежки, розхвалив суп із черепахи, сказавши, що в деяких країнах він вважається кращим, ніж суп з баранини, дівчина трохи заспокоїлась. Гагік, правда, мало повірив у те, що розповідав Ашот, але залюбки взявся за ложку.
Здалася, нарешті, й Шушик. Смачний суп сам здобув собі визнання.
— Послухай, Ашот, як же це так, — висловив своє здивування Гагік. — Сніг випав глибокий, а черепахи не заснули. Чому?
— Сніг то випав, але ж тварина відчуває, що ще не зима, — пояснив Ашот. — Можливо, відчуває по погоді або з того, як гріє сонце. Батько розповідав, що бувають зими, коли до січня не випадає сніг, але ведмідь все-таки вкладається спати. Виходить, він узнає зиму за якимись іншими ознаками або інстинктивно відчуває…
Ашот був знову в своїй стихії. Він вгамував голод, тема розмови до душі — чого ж не поговорити! І хлопець розповів товаришам багато цікавого про явища природи.
Дикі кози, наприклад, паруються в перші дні грудня, а діти в них з’являються в теплі, весняні дні. І цього правила вони ніколи не зраджують, навіть коли сніг несподівано випаде у вересні і вся осінь буде снігова. Ні, нічим їх не зіб’єш з пантелику, кози свій час знають, бо якщо козенята з’являться на світ зимою, вони можуть загинути від морозів…
— Тому й черепахи не поснули, хоч і випав сніг. Зрозуміли? — запитав Ашот.
— От і добре, що не поснули. Я їх завтра всіх переловлю, — похвастався Гагік.
Наївшись, він ставав ще більшим оптимістом.
Проте виконати свою обіцянку Гагікові не довелося: непередбачені обставини примусили його наступного дня сидіти зіщулившись в кутку печери з головешкою в руках.
Коли хлопці, пообідавши, знову пішли працювати на стежку, а Шушик дрімала, Бойнах, що досі лежав нерухомо біля вогнища, раптом підхопився і відступив у глиб печери. Саркіс помітив, що собака тремтів усім тілом. Тієї ж хвилини на порозі печери показались дві великі рябі лапи, а за ними і вся постать якогось великого звіра, схожого на кота. Звір загородив собою весь вхід. Понюхавши повітря, він роздратовано поворушив вусами, випустив пазури і тихо промурчав.
Саркіс, охоплений жахом, інстинктивно вихопив з вогню головешку й кинув нею у звіра. Той відскочив назад і зник, а Саркіс аж позеленів од жаху.
— Що це було?.. Що?.. — прокинувшись, запитала Шушик, але відповіді не почула.
Саркіс мовчав, наче в нього одібрало мову.
Розділ дванадцятий
Про те, як у серцях полонених Барсової ущелини то спалахувала, то згасала надія