Помилка скульптора в Гармонополiсi (на украинском языке)

Браун Гюнтер

Клагенфурт прилетiв додому i, перше нiж лiг спати, дiзнався, що у фруктовiй крамницi розбито камiнцем вiтрину, горiхи, яблука та банани знищено, а полицi потрощено.

Вiн розповiв спiвгромадянам про своє враження вiд Шерлока. Всi зiйшлися на думцi, що розкривати злочини в їхньому мiстi такий нечема не годен. "Ми повиннi зробити це самi!" Газети писали про зухвалу поведiнку того Шерлока i називали його *смердючим люлькарем*.

Коли Абель Клагенфурт з великою радiстю оголосив, що злочинець прийшов повинитися, мiськi газети дiстали завдання пiдготувати спецiальний номер. Крадiєм виявився пан Агостiно Брiтт, сновида, що скоїв тi страшнi злочини

зовсiм несвiдомо. Репортерам, якi збiглися до нього, той чоловiк розповiв про свiй сомнамбулiзм, засвiдчений довiдкою лiкаря.

– Менi й самому не вiрилось, що наробив усе те я. Прозрiння настало сьогоднi вранцi, коли в кишенях пiжами я знайшов порожнє горiхове шкарлупиння, а в черевиках - двi бананових шкурки. Мене нiби обухом по головi вдарило, але потiм я зрозумiв, що я - злочинець. Тепер усе з'ясувалось, i я радий, хоч менi й соромно за таку свою ненормальну поведiнку. I все ж на душi я вiдчув полегкiсть.

Полегкiсть пана Брiтта перейшла в загальну радiсть. Жителi мiста покидали роботу, зi спецiальними випусками газет у руках виходили на вулицi, вживання спиртного рiзко зросло, з розчинених вiкон лунали п'янi спiви. Передовi статтi були сповненi оптимiзму, вони вказували передусiм на те, що гармонополiсцi не помилились, тримаючи навiть у цей грiзний час вiкна й дверi вiдчиненими. Психiатр д-р Гермштедт зробив висновок, що його теорiя про поснулi на днi релiкти дiстала блискуче пiдтвердження, як i те, що цi релiкти тяжiють до повторення. Однак учений зауважив, що сомнамбула Агостiно Брiтт душевно здоровий, це вiн i довiв тим, що доброхiть принiс каяття.

Стриманий, ненав'язливий метод Клагенфурта зажив слави, бо цей метод приведення слiдства поважав почуття гiдностi громадян Гармонополiса. Хвалили Клагенфурта й за те, що вiн вiдмовився вiд послуг отого *смердючого люлькаря* на ймення Шерлок. Спiви перед вiкнами Клагенфурта не стихали до пiвночi, сам Абель кiлька разiв виходив на балкон i заявляв святковому натовпу, що вiн - i це, мовляв, нiяка не скромнiсть, коли вiн так каже, а констатацiя голих фактiв, - нiчого ж, власне, не зробив для з'ясування випадку. Винуватець i за це йому слiд вiддати належне - прийшов до нього сам.

– Нi!
– вигукнули люди.
– Це завдяки твоїй делiкатностi винуватцевi стало легше признатися!

Дехто з теоретикiв висував тезу про те, що в духовно здоровому суспiльствi всi проблеми вирiшуються самi по собi. Тут не треба навiть iмiтувати якусь надзвичайну активнiсть, досить лише цiлком i повнiстю покластися на здоровий глузд, високу свiдомiсть та iнiцiативу громадян. Причина радiти? Нi! Тут радiти мало. Це причина для свята, для трiумфу, для бурхливих веселощiв! Така перемога просто виправдує все. Лихо тому, хто сьогоднi не п'яний!

Уранцi перед усiма холодильниками знов лежали обгризенi кiстки та ковбаснi шкiрки, а в фруктових крамницях - горiхове шкарлупиння й банановi шкурки. Д-р Гермштедт знайшов цьому блискуче пояснення. Пiд п'яну руч, коли, як вiдомо, здатнiсть тверезо мислити рiзко падає, декому з гармонополiсцiв на радощах скортiло погратися в злочин i ще раз пережити те, до чого тяглася душа. Хто ж їм дорiкне за це?

Тiльки стурбований Абель Клагенфурт з'ясував, що досi пограбування були в безмiсячнi ночi, й запитав у лiкарiв, чи блукають сомнамбули i в безмiсячнi ночi.

Лiкарi мали сумнiв, i Агостiно Брiтт зрозумiв, що пора признатися ще де в чому. Хоч вiн, мовляв, сомнамбула й з довiдкою, проте досi його нiчнi прогулянки обмежувалися балконом. Далi вiн ще зроду не заходив. А його фальшиве признання

мало двi мети. По-перше, хотiлося присоромити справжнього злочинця; той мав вiдчути: у мiстi знайшовся-таки чоловiк, який прагне покласти цiй iсторiї край, i негiдник спопелiв би вiд сорому. А по-друге, кортiло ж нарештi дати людям полегкiсть, щоб вони заспокоїлись i жили без тривог. Адже сором, сказав Брiтт, - це великий рушiй людських вчинкiв. Та якщо вночi хтось i справдi обгризає золотi рибки й спустошує м'яснi прилавки, то на це здатний лише геть морально деградований iндивiдуум. Або ж тут дiється таке, що нам i не снилося. Вiн, громадянин Брiтт, мав намiр тiльки зробити свiй внесок у розкриття цього випадку, ризикуючи навiть, що його неправильно зрозумiють чи визнають за ненормального.

Цю заяву громадськiсть вислухала схвально.

Коли досi атмосферу в мiстi визначала нервовiсть, нетерпiння й тривога, гучнi протести, радiсть, настороженiсть i ледь помiтне загальне збудження, то тепер це збудження пiднялося до панiки. Сталося найстрашнiше. Жах був такий великий, що газети в своїх екстрених випусках не могли навiть прокоментувати подiю.

Громадянин Умберто Баль вивiв годинi о десятiй вечора на прогулянку свого собаку й додому бiльш не повернувся. Люди знайшли в парку його одяг та обгризений кiстяк, а вiд собаки - тiльки голову. Забризканий кров'ю одяг валявся в кущах.

Жителi з божевiльними очима блукали по мiсту, вечiрнi випуски газет повiдомляли, що ось уже 457 рокiв у Гармонополiсi не траплялося жодного вбивства. Передовi статтi, втiшнi слова яких саме тепер були читачам особливо потрiбнi, заявили, що перед тягарем такого злочину вони замовкають.

Коли спустилися сутiнки, у мiстi залягла мертва тиша. Вiкна не свiтилися.

Аж на другий день до батькiв мiста повернулося самовладання, i вони спробували якось пояснити цю жахливу подiю. Нi, злочинець - не людина. Очевидно, тут iдеться про якусь тварину.

Фахiвцi оглянули в мiському зоопарку всiх звiрiв, на яких могла впасти пiдозра. Леви, як i ранiше, були по-аристократичному стриманi.

Абель Клагенфурт заявив:

– Наскiльки я бачу, вчинити це вони не могли.

Мавпи, як завжди, безтурботно гойдалися на гiлках. Коли їм принесли земляних горiхiв та бананiв, вони взялися пожирати їх так старанно й так апетитно, як можуть їсти тiльки вони. Зовсiм не схоже було, що мавпи наїлися донесхочу.

Всiх чоловiкiв мiста закликали заступити вночi в зоопарку на чати. Добровольцiв прийшло бiльше, нiж було треба, отож кожен звiр мав сторожа. Правда, дехто висловлював думку, що не варто ставитися недовiрливо навiть до звiра - адже вiн на шляху еволюцiї. А iншi заперечували: мовляв, ця еволюцiя опиниться сама пiд загрозою, якщо стане жертвою злочинного потягу.

Проте звiрi своїх обжитих мiсць не покидали. А холодильники та фруктовi крамницi на ранок стояли знов розчиненi i пограбованi.

Хтось зауважив, що цi хижацькi напади вчиняє, мабуть, якийсь чужий звiр чи навiть цiла зграя звiрiв десь iздалеку. Чоловiки прочесали у вихiднi днi околицi мiста на сто кiлометрiв довкола. На жаль, без наслiдкiв.

У мiстi поширювався песимiзм. Люди казали, що доведеться, видно, примиритися iз злочинами. Що, може, цi безчинства колись припиняться самi по собi. "Провокатор сильнiший, нiж ми гадали. Нам судилися бiльшi випробування, нiж могла намалювати наша уява. I ми повиннi витримати цi випробування, не втрачати мужнiсть i не замикати своїх вiкон та дверей. Ми повиннi на повен голос заявити, що не пiддамося на провокацiю!"