Повний місяць
Шрифт:
— Експерименти вашого Іванова — злочин. Тільки там хоч люди викликалися самі. Ви пішли далі — нищили полонених.
— Без їх дозволу, хочете сказати? Договорюйте, Андрію, договорюйте! Й повірте мені — з десятка полонених, котрим я пояснив би, що вимагається, дев'ятеро погодилися б напевне. Людський матеріал, нічого не поробиш. Завжди є відсоток тих, кому найкраще — пожертвувати собою заради науки.
— Люди потрапили в полон, бо воювали. Жертвували собою заради перемоги над ворогом.
— Значить, однаково готові приносити себе в жертву! — зробив Нещерет категоричний висновок. — І дайте, нарешті, закінчити!
Методика передбачала пересадку чоловікові залоз вовка. Виявилося, в розпорядження Гота складно надати вовчу зграю. Для першого етапу, як казав сам Нещерет, для старту, хижаків брали в берлінському зоопарку та спеціально відловлювали в лісах. Вирішити проблему можна було з часом, вирощуючи у спеціальних клітках вовченят. Але завдання Нещеретові та підібраній для нього групі поставили не для того, аби довго чекати.
Перші результати мусив дати швидко. Німецькі куратори слухати не бажали його пояснень, що залози повинні прижитися, а процес трансформації — початися поступово. До того ж двоє перших піддослідних померли, бо чужорідні залози не хотіли приживатися отак відразу й починалося запалення. Після того Нещерета привезли до Рівного, де чекав знайомий уже офіцер СС. І він мусив чітко відповісти на одне запитання: експеримент має реальні перспективи — чи в тяжкий воєнний час професор–дивак дурить фюрера, граючись у беззмістовні псевдонаукові дослідження.
Тоді Гот злякався не на жарт, чудово розуміючи, що на нього чекає. Але страх додав сили та кмітливості. Нещерет вирішив прискорити процес, застосувавши в комплексі всі ті методики, котрі мав намір впроваджувати поступово, експериментальним шляхом.
— Я погодився надалі вживлювати пацієнтам залози диких собак. З ними складалося краще, хоч усе одно екземплярів бракувало, — тепер він говорив спокійно, виважено, немов переповідав хворому діагноз чи викладав студентам новий навчальний матеріал. — Крім того, їм вводили стероїди — ще професор Іванов почав досліджувати, як можна отримати їх із сіменників шимпанзе. Я ж використовував для їх основи вовчі та собачі статеві залози. Також ми регулярно накачували наших воїнів гормонами, для загального збільшення маси тіла. Але не менш важливим було переконати самих піддослідних, що вони стали вовками. Тіло людини не перетвориться на наших очах на тіло вовка, навіть якщо піддослідний стане рачки й завиє на місяць. Найкраще — коли кожен із них внутрішньо відчує себе сильним та безжальним хижаком.
— Я зрозумів нарешті, — мовив Левченко. — Ви вбивали в людях, здорових сильних чоловіках, особистість як таку.
— Хіба не це лежить в основі кожного з режимів, які зараз ведуть кровопролитну війну? — подив Нещерета був щирим. — Я пожив при Сталіні. Пожив при Гітлері. Обидва лідери взяли курс на створення нової людини, нової людської породи. Мені скоро шістдесят п'ять, Андрію. Я застав ці всі зміни в досить зрілому віці. Та ще й чогось досягнувши в житті. Маю право робити будь–які висновки. Тому вважаю: мої експерименти зі зміною людської природи хоча б чесні. Це вже потім, як додатковий метод, застосували штучне провокування психозів.
Левченко перестав дивуватися.
— А це для чого?
— У психіатрії так лікують нав'язливі ідеї. Штучно викликається лихоманка, організм починає трусити. Щось на зразок кризу під час тифу, іспанки чи чогось подібного. Коли людина в такому стані, їй можна змінити всю психологічну установку. Й отямившись, вийшовши з забуття, такий чоловік прокидається вже вовком.
— Як ви це робили?
— Сірчані уколи, — промовив Нещерет, далі зберігаючи спокій. — Сірка в олії, є такий засіб.
Андрія пересмикнуло.
— Тепер ясно, чому вони так кричали. Уявляю собі дикий біль від сірчаного уколу… Нещерет, ви, схоже, знаєте відповіді на всі питання. Як ви думаєте, чому я досі вас слухаю?
— Бо вам цікаво, — просто відповів той. — Ви ж ніколи за все своє життя не чули й не бачили нічого схожого. Людська цікавість, Андрію. Ось що свого часу допомогло Іванову отримати «добро» на свої експерименти. На жаль, поки йде війна, вдовольняти цю цікавість ні в кого не вистачає часу. Відчуваю, що вже незнайомі терміни втомлюють, особливо вашого Теплого. Докладно, поетапно, по кроках усе описано у тих документах, котрі в сейфі. Я особисто вів кожного, зафіксовано всякі індивідуальні особливості. Краще поясню, чому раптом настав крах…
Людей–вовків Нещерет справді бачив непереможними воїнами. Сили додавали гормони та змінена психіка. Саме на цей ефект він робив особливу ставку. До того ж у декого починали приживатися залози. Котрі на виході, за результатами зроблених прямо тут, у лабораторії, аналізів являли собою зовсім інший біологічний матеріал, ніж раніше. Коли його підопічні ще були людьми та вважали себе такими.
Все пішло шкереберть, коли куратори почали випускати піддослідних за межі табору.
Вони — хижаки, чув Гот у відповідь на протести. Якщо не знайдуть виходу для свого бажання вбивати, котре їм тут прищепили штучними методами, почнуть гризти один одного. Або — нападати на персонал. Доведеться їх нищити, що означає — перекреслити докладені зусилля. Загалом куратори з СС задоволені результатами, проте хотілося, нарешті, перевірити, як же це діє.
Ось із якого часу довкола Сатанова почали з'являтися жертви тих, кого без того перелякані окупаційним режимом люди вважали вовкулаками.
Чому появу понівечених тіл прямо пов'язували з повнею, а також — чому воїни–вовки здебільшого терзали жертвам горло, у Нещерета досі не було відповіді. Натомість відразу ж після перших «прогулянок» своїх підопічних він зрозумів: увійшовши в смак, повною мірою відчувши себе мисливцями, вони вже не зупиняться. Й стануть чим далі, тим більш неконтрольованими.
— На жаль, Андрію, ті вигадники, хто всякий раз прописував подібний сумний фінал, починаючи від шанованого мною Герберта Веллса, мали рацію, — зітхнув доктор. — Вони давали волю фантазії, придумуючи неймовірні історії. Зате кінцівки здебільшого схожі й відповідають життєвій правді: творіння рано чи пізно нападає на свого творця. Підопічних, тих, хто вижив, лишалося тут семеро. Куратори вирішили тимчасово згорнути експеримент. Й далі мізкувати, яку користь для рейху матиме руйнівний потенціал моїх воїнів. Але знову втрутилася війна, тепер уже — остаточно.