Поза межами болю
Шрифт:
Деяка врочиста коректність стриманого жесту завжди імпонує жінкам, коли жест підкреслює тактовність звичайного поводження.
Вер сподобалися скупі й чіткі рухи цього сухорлявого чоловіка з кістлявим носом і темними руками, що розташувався коло неї, – уважно простелив простирало, поклав валізку, обв’язав голову рушником і простягнув на піску своє довге, до чорноти засмалене тіло. Він лежав не рухаючись. Його сухорляве витягнене тіло і обличчя з довгим гострим носом були бездоганні й нагадували італійця доби кватроченто [41] , – не Данте, ні, швидше Бенвенуто Челліні.
41
Доба кватроченто – мистецький
Ще не знавши, хто він і що він, Вер зважила все, що єсть, може бути й буде. Так, зважила все, що буде.
Трапляються іноді випадкові знайомства, які наперед визначають «вчора», «сьогодні» й «завтра» глибокої дружби й щирої приязні, дарма що цього «вчора», власне, і не існувало. «Вчора» не існувало, але чи значить, що його не було зовсім? Кожне «сьогодні» визначає не тільки прийдешнє, але й минуле.
Корвин був вихованою людиною, щоб не заговорити з Вер ані про спеку, ані про температуру води. Жінка, – її стрункі ноги, опуклі груди, вигин трохи широкого рота, тонкий, чітко окреслений ніс, побудований з блиском холоду, якому ніщо не чуже, а все підвладне, – варта була того, щоб з нею поводитись несподівано й коректно, щоб говорити з нею не про спеку, а про м’язи її ніг і ступні. Ступню Тальйоні порівнювати з ступнею Ганни Павлової. [42]
42
«Ступню Тальйоні порівнювати з ступнею Ганни Павлової». – Йдеться про двох відомих балерин: Марію Тальйоні, італійську приму-балерину доби Романтизму, та Ганну Павлову, видатну російську артистку балету ХХ ст.
– Ви, – сказав Корвин, – повинні були помітити, що я уважно розглядав вас, ваше тіло, форму рук, ніг, вашу ступню, литки й стегна. Я міг здатись вам людиною настирливою, коли б у мене не було до того пробачень. Претендуючи на ім’я знавця і досить знаючи анатомію, я зміг оцінити форми вашої ступні і м’язи ваших литок. У вас м’язи танцюристки. Ви танцюєте або ж танцювали.
З глибоким знанням діла, пересипаючи свою розмову технічними термінами з анатомії й балетного мистецтва, Корвин говорив про окремі м’язи, про форму ступні, відмінність ніг у танцюристок.
Вер розсміялася.
– З вашою обізнаністю фахівця вам ніхто не закине настирливостіи. Фахівцеві завжди дозволено те, що заборонено ляїкові [43] . Однак, незважаючи на ваше знання анатомії, я не зроблю висновку, що ви лікар, прозектор, хірург, ординатор клініки, хоча б тому, що ви надто сухорляві – не худий, бо чому ординаторові й не бути худим? – а саме сухорляві. У вас струнка сухорлявість поета або ж музики. Ви знаєте тіло – можливо, що знання жіночого тіла – це ваша побічна професія, але мені здається, анатомію ви знаєте тому, що ви художник.
43
Ляїк – дилетант (розм.).
Вони знали один одного, ще не назвавши себе.
Він лежав, Вер сиділа. На тлі блакитного неба чітко й ясно викреслювалася голова Вер.
Корвин перервав паузу, щоб, дивлячись на жінку, сказати:
– Майстри інколи зважали на значення одноманітного блиску тла, щоб змалювати вроду жінки. Теоретики мистецтва золоте тло ікон ладні тлумачити як висновок метафізичних тенденцій іконописного мистецтва. Я гадаю, що тут грала роль зовсім не метафізика, а натуралістичне спостереження: на тлі золота або ж емалі врода жінки здається довершеною.
Вер трохи нагнулася до Корвина, доброзичливо змахнула пісок йому з плеча і сказала:
– Ви розглядаєте обличчя жінки як матеріал для картини замість дивитися на нього задля нього самого. Це безтактно. Жінка обертається на модель од Пакена, на якій вішають убрання [44] . Невже ж жодна жінка нічого не варта супроти картини митця?
44
«Жінка обертається на модель од Пакена, на якій вішають убрання». – Тут згадано Ісідора Пакена (1869—1936), французького модельєра, голову відомої паризької фірми дамських мод, заснованої у 1892 р.
Корвин повернувся на бік і сперся на лікоть.
– Навпаки. Про мене жіноча врода є така ж культурна й естетична цінність, як і мистецький твір будь-якого майстра. До речі, мені здається, що я знаю вас. Із самого початку мені здалось, нібито я вас десь бачив. Тепер я згадав. Ви – Вер Ельснер! Минулого року в «Die Kunst» [45] була надрукована стаття про еволюцію мистецьких стилів. Критик мав на увазі два ваші портрети – один мальований в експресіоністичній манері та інший, писаний Яковлевим, в якому кубізм [46] був поєднаний з чітким і монументальним академізмом. З вашого тону я відчуваю, що ви незадоволені, що критик писав про ваші портрети, а не про вас.
45
«Dіе Кunst» – «Мистецтво» (нім.).
46
Кубізм – авангардистська мистецька течія, що зародилася у французькому живописі 1900—1910-х рр. (П. Пікассо, Ж. Брак та ін.), а згодом поширилася на інші види мистецтва. Цій течії властиве переважання прямих ліній, геометричних фігур, перекомбінування яких дозволяло художникам розкривати структуру речей та їх внутрішню сутність.
Вер не заперечувала. Вона цілком згодилася з Корвиним, коли той зауважив:
– Стаття в мистецькому часописі, що трактує з докладною обізнаністю про вроду сучасної жінки, вигин стегна, лінію потилиці, форму спини, – варта була б такої уваги, як і стаття про стиль сучасних майстрів. Чому годиться писати про портрети жінок і присвячувати навіть окремі часописи спеціально жіночому вбранню, черевикам, зачіскам, килимам, меблям і не можна присвячувати статей і часописів самій жінці?
Вер і Корвин знаходили спільні думки й спільний ґрунт.
В теорії нової культури вони вводили апологію людини, її бажань та її активності. На прапорі свого ентузіазму вони написали: активність людини.
Людські почуття злиденні й недосконалі, бо людство воліло вдосконалювати техніку мистецтва і нехтувало з того, щоб удосконалити бажання. Людство призвичаїлося цінити культурні цінності, що виростали з нездійснених бажань, замість того, щоб культивувати бажання як культурні цінності. Цивілізоване людство культурне у своїх мистецтвах, але воно лишилося варварським у своїх почуттях і бажаннях.
Вайлд, німецький етнолог, свою книжку про дикунів назвав «Die Kultur der Kulturlosen», тим часом книжку про сучасне цивілізоване людство годилось би назвати «Die Kulturlosigkeit der Kulturellen». [47]
І все ж таки в своїх спостереженнях щодо Вер Корвин трохи помилився: Вер не була танцюристка. Це було випадкове й не довге захоплення. Вона не обминула студії при курбасівському «Молодому театрі» [48] у 1918 році, але це вона зробила в добу захоплення Далькрозом, Дункан, фізкультурою, біомеханікою, ритмічними вправами, цирковою акробатикою, принесеною в театр, – отже, коли традиції класичного танцю почали підупадати, а захоплення ритмікою тіла стало загальним.
47
«Die Kultur der Kulturlоsеn», «Die Kulturlosigkeit der Kulturellen» – «Культура безкультурних», «Безкультурність культурних» (нім.).
48
«Молодий театр» – театр, заснований у 1917 р. зі студій молодих акторів, який очолив український режисер, драматург і теоретик театру Лесь Курбас. Театр характеризувався пошуками нових форм втілення сучасної та класичної драматургії.