Позичене обличчя
Шрифт:
Біля ґанку Девітт побачив гурт дітей різного віку, вдягнених у лахміття. В кухні ще кілька дітей з'юрмилися довкола ночов з намоченою білизною. Один пацав долонею по воді, інші, на яких падали бризки, голосно вищали. Найменше плакало.
З хатніх сутінок виринула жіноча постать. Кинувшись до дитини, жінка помітила Девітта, випросталась і, взявшись руками в боки, спитала, що йому тут треба. Девітт сказав, що хоче поговорити з її братом. Вона невдоволено відповіла, що брата немає вдома.
Але тут
Кімната була захаращена ліжками, посередині стояв стіл. За ним троє бородатих чоловіків грали в карти. Фінніген примостився четвертим і, не запрошуючи Девітта сісти, гримнув на нього:
— Ну, кажіть уже! Чого вам тут треба? Пошпигувати прийшли? Тут нема чого винюхувати! Тут чесні люди, які заробляють чистими руками!
— О'Брайн має намір, якщо, звичайно, не знайде справжнього злочинця, послати вас на шибеницю. І можете бути певні, він це зробить! — Девітт підсунув ногою ослінчика й сів.
— Чого хоче отой гладкий кабан? — В очах Фіннігена блиснула холодна лють. — Мене через Енн і Лайн послати на шибеницю? Це ж просто сміх.
Він гучно засміявся і ударив кулаком по столу, аж склянки задзвеніли.
— Коли свіжий бриз гойдатиме вас на шибениці, навряд чи це буде смішно!
— Ви гадаєте? — Фінніген підвівся і грізно наблизив до Девітта своє неголене підборіддя.
— Безперечно, — запевнив його Девітт. — Єдине, в чому я сумніваюся, — чи вдасться знайти мотузку, яка вас витримає. Мабуть, доведеться взяти дріт.
— Дай йому в пику, — байдуже порадив один з картярів.
— Справді? — прицмокнув язиком Фінніген.
— Не раджу пробувати, — сказав Девітт.
— Мені начхати на твою пораду! — Фінніген розмахнувся.
Але перш ніж його кулак досяг мети, Девітт висмикнув з кишені ліву руку і завдав йому різкого удару в підборіддя. Фінніген витріщив очі від несподіванки, але другий удар тут же звалив його з ніг. Фінніген не робив спроби підвестися.
— Хто б міг подумати?! — він стріпнув головою, обмацав підборіддя і з подивом звернувся до картярів: — Ви таке бачили? У нього в кулаці вибухівка!
Фінніген підвівся, лагідно усміхаючись: він пройнявся повагою до гостя.
— Після такого треба випити по чарці! — Він узяв пляшку зі столу. — Отже, поліцейська каналія хоче пришити мені два трупи? Від нього всього можна сподіватися! Але мене не залякаєш. Я маю не одне, а цілих три алібі. Ось вони сидять усі три. Перше алібі звати О'Келлі, друге — Макгора, а третє — Сідней. Правда, хлопці?
Троє за столом мовчки кивнули.
— Я б на вашому місці не ставився так легковажно до погроз О'Брайна, — порадив Девітт. — Я не знаю, як ви ставитесь один до одного, але всі три алібі зрадять вас, варто лиш О'Брайну сердито глянути на них.
Фінніген вгамував своїх трьох друзів, які почали протестувати, і голосно гукнув, щоб до нього прийшли Пат, Кон, Джім і Джек.
Чотири хлопчики віком від семи до дванадцяти років умить прибігли з кухні.
— Скажіть панові, що я вчора цілий день працював, — наказав Фінніген.
— Вчора? Так, так… Ти крив сарай.
— А позавчора?
— Цілий день спав, — пропищав найменший. — Ти страшенно хропів, а коли я штовхнув тебе, то заревів, як ведмідь…
— Чуєте — дитячими устами глаголить істина, — Фінніген погладив хлопця по білій чуприні, повернув його і легко підштовхнув до дверей.
— Гаразд, ви там не були. То чия ж це робота? — Девітт узяв колоду засмальцьованих карт, вправним рухом пальця витяг одну і поклав перед Фіннігеном. То була пікова дама.
— Безперечно, все зробила ота стара відьма і ніхто інший! — вигукнув Фінніген. — А як ви дізналися?
— Але ж яким чином із свого притулку місіс добралася до Кілдара? Вона ж не може рухатися без милиць.
— Вона все може, ця стара відьма! — відповів Фінніген переконано. — Бере віник, бурмотить щось і — через димар, куди схоче.
— Можливо. — Девітт не заперечував цієї версії, але додав серйозно: — Притулок майже за тридцять миль від Кілдара. Чи не задалеко для подорожі на вінику?
— Справжня відьма за одну ніч до Місяця злітає й назад повернеться, — буркнув О'Келлі.
— Справжня, відьма не тільки до Місяця на вінику доїде, — додав Макгора. — Вона візьме жменю тіста, зліпить з нього маленького чоловічка, скаже, що це ти, кольне тебе голкою в груди, і ти — мертвий! Я знав одну, вона всю худобу в нашому селі таким робом знищила.
Фінніген наморщив лоба:
— Годі базікати. Джером був веселий хлопець, усіх молодиць до себе скликав, мов той півень курей до купи гною, а про господарство дбала тільки стара. Вона мучилася, поки не стала спершу калікою, а потім і зовсім перевелася. Мій друг Джером віддячив їй, в останній день свого життя склавши заповіт, за яким усі гроші відказав дочкам. Любій дружиноньці дісталася дуля.
— Де ж той заповіт?
— Десь у схованці в будинку. Там лежать також гроші, які мені винен цей волоцюга! В такій ситуації кульгава вдовиця здатна бігти навіть на милицях, аби лиш випередити дочок.
— З усім цим можна погодитися, — промовив Девітт. — Але залишається питання, як удова без чаклунства могла потрапити в Кілдар?
— Цього я не знаю, — знизав плечима Фінніген. — Але я можу заприсягтися, що ніхто інший не мав таких вагомих причин звести зі світу Енн і Лайн, як вона.