Позичений час
Шрифт:
— Я закінчив, Льоню, — сказав нарешті батько. — Обміркуй як слід усе, що ти почув сьогодні. Моє слово остаточне. І готуй уроки.
Він вийшов з кімнати, навіть не глянувши на Льоню.
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ,
де відбувається громадський суд, що розбирає провину
Лише через силу Льоня примусив себе вивчити теорему про суму кутів. Що там не кажи, а батько мав рацію… Можна було б мати й кращі оцінки і взагалі обходитися без неприємностей. Наприклад, коли б старанно вчити уроки, а не думати про щось інше. Це вірно.
Вірно, як і все, що казав батько. Він дуже хороший, його батько, з ним завжди можна про все говорити. Батько все розуміє, наче старший брат. І в цій останній розмові — також.
Коли подумати як слід, то що ж можна було йому заперечити? Навіть ця його погроза, що Льоні доведеться влітку готуватися до іспитів замість того, щоб поїхати до піонерського табору, хіба й тут він не мав рації? І правда, Льоня дещо розлінився і став неуважним на уроках. Ну, а як змінити це? Що робити? В думках у нього зовсім Інше! І ніяк не відженеш цих думок…
Наприклад, що за дівчинка Тамара? Звідки вона так добре його знає? Навіть встигла заприятелювати… Хіба можна тут думати про якусь суму кутів? І яка шкода, що п’ятнадцять хвилин, взяті в ощадкасі часу, так швидко закінчилися.
Ось чому, ледве Льоня опинився в ліжку, ледве мати вийшла, погасивши лампу, його рука опинилася в кишені штанів, де лежала маленька зелена книжечка з чеками-талонами. Цього ніяк не можна було відкладати. Дізнатися, дізнатися про те, що було далі! І обов’язково помиритися з Тамарою, остаточно помиритися, це насамперед!
Вже взявшись за книжечку, Льоня ще раз прислухався. Десь у сусідній кімнаті мати розмовляла з батьком. Мати щось говорила, — тихо, приглушено. Певна річ, розібрати було неможливо. Але, мабуть, мова йшла про нього. Напевне про нього. Ось навіть долинуло слово “хлопець…”
Неприємно все це! Ой, як неприємно! І все тому, що Льоні сьогодні так не пощастило.
Обережно Льоня написав олівцем на талончику в книжечці — “15 хвилин” І взяв свій годинник, що лежав на столику біля ліжка. З сусідньої кімнати долинули слова батька:
— Я тобі кажу, що Льоня вже й сам може добре розуміти, що погане, а що добре.
Мабуть, батько щось відповідає матері. Про що це він? Льоня затримав руку, що вже ладна була покласти чек під годинник.
— Коли б він більше думав про наслідки своїх вчинків, коли б він не приятелював з такими, як Віктор Сумський, — продовжував батько.
Мати заперечила:
— У Віктора Сумського дуже складні обставини життя, ти ж знаєш це. І раніше, спочатку, ти не заперечував проти їхньої дружби. І в школі казали, що, можливо, це буде добрий вплив…
— А тим часом Віктор штовхає Льоню на всякі витівки. Хіба ти не розумієш цього? Ні,
Льоня підклав талончик під годинник. Голос батька одразу став ще голоснішим. Здавалося, що він звучить уже поруч з Льонею, а не в сусідній кімнаті. І раптом навколо Льоні все перетворилося на ясний день, стіни його кімнати наче розсунулися… та це вже й не кімната, а велика галявина, оточена еисокими деревами. Мабуть, це місце зборів усіх піонерів, що відпочивають у таборі. Так, на траві сидять хлопці й дівчата. Вони уважно прислухаються.
Високий, стрункий хлопець з дещо суворим обличчям, енергійно жестикулюючи, говорить:
— …так, повторюю, він винний менше, ніж тут казали. Ні, товариші, я не виправдовую його. Вчинок, дійсно, ганебний. Але я мушу сказати, що зроблений він під впливом поганого приятеля. І зараз я доведу це.
Про кого говорить високий хлопець? Всі присутні слухають його уважно, здається, чути було б, коли б пролетіла муха. Може і Тамара тут? Льоня тихенько подивився навколо. Хлопців було дуже багато, на головах у всіх білі панамки.
— Згадаємо, яким був Куценко у перші дні його перебування в таборі, — вів далі високий хлопець. Льоня здригнувся: знову це про нього! І раптом він зрозумів усе, що діялося навколо.
Це засідала рада загону, про яку його попереджала Тамара. І тоді Льоня ще обіцяв дівчинці, що він щиро розповість на раді про свій вчинок, за який вона дорікала йому. Але ж він і досі не знає, в чому ного провина. І куди поділася Тамара? Минулого разу вони йшли разом, Тамара тримала його за руку і щось говорила. Чому ж він тепер несподівано потрапив на раду, і сам один, без неї?
І знову Льоня зрозумів, у чому річ. Коли вкладаєш гроші в звичайну ощадкасу, то ніхто ж не записує, в якому порядку ти вклав їх, і не видає тобі їх назад в тому ж порядку. Тобі дають просто якийсь з карбованців, перший-ліпший, і все. Так воно, мабуть, є й тут. Він виписав собі зараз п’ятнадцять хвилин — йому їх і видали. Але ці п’ятнадцять хвилин не були прямим продовженням попередніх. Це був просто відрізок часу, його майбутнього часу, тих п’яти годин, що їх він вклав у касу… і вони припали зараз не на продовження його розмови з Тамарою, а на щось зовсім інше: на засідання ради загону. А високий хлопець усе ще говорив.
— Коли Куценко приїхав до табору, він усім нам дуже сподобався. Разом з іншими готував виступ у живій газеті на космічні теми. Непогано грав у волейбол у нашій команді “Восток-2”.
“А я й не знав про це”, — майнуло в Льониній голові.
— Але потім він під впливом свого приятеля, якого тепер тут уже немає, зробив негідний вчинок. Я пропоную не виключати Куценка з табору, як вимагають деякі, а оголосити йому догану!
Високий хлопець сів. Навколо загомоніли. Льоня скоса поглянув на хлопців І дівчат. Дехто позирав на нього вороже, особливо дівчата. Дехто, навпаки, дивився з жалем. Тільки тепер Льоня помітив, що він сидить на траві якось окремо, сам. “Наче підсудний!” — подумав хлопчина. І йому стало зовсім погано. “Хоч би все це швидше закінчилося!”