Празький цвинтар
Шрифт:
Вони вештаються коло тебе вже від твого народження, коли тебе хрестять, потім, якщо твоїм батькам стало лицемірства, аби довірити тебе попам, вони будуть поряд з тобою у школі, на першому причасті й читанні катехізису, і на конфірмації. Вони стоятимуть поряд у день твого весілля, наставляючи тебе, що маєш робити в опочивальні, а наступного дня на сповіді питатимуть, скільки разів ти те робив, аби відчути збудження по той бік ґраток. Вони з огидою розповідають тобі про секс, та ти щодень бачиш, як вони, злізши зі свого кровозмісного ложа, навіть не вимивши рук, сідають за стіл, їдять і п'ють свого Всевишнього, згодом видзюрюючись та випорожняючись ним.
Вони неугавно торочать, що їхнє царство належить іншому світові, тож прикладають свою руку до всього, що можуть поцупити. Суспільство не досягне досконалості, аж поки останній камінь з останньої церкви не впаде на останнього попа, і тоді земля нарешті звільниться від цього поріддя.
Комуністи поширили думку про те, що релігія — це опіум для народу. Так і є, адже вона допомагає тримати на припоні
Утім, почувши від того австрійського лікаря про переваги колумбійського наркотику, я б ще додав, що релігія — то кокаїн для народу, адже вона підбурювала й зараз підбурює людей до воєн, вирізання невірних, а для християн, мусульман та інших ідолопоклонників — це дуже вагома справа; і якщо африканські народи обмежувалися винищенням один одного, то місіонери, навернувши їх, перетворили цих людей на колоніальне військо, яке якнайліпше годиться для того, аби помирати на передовій та ґвалтувати жінок, входячи у місто. Жодна людина ніколи не коїтиме зло так віддано й так завзято, як вона те робитиме в ім'я своїх релігійних переконань.
Звісно, гірші за всіх — єзуїти. Я ніби відчуваю, що утнув із ними якусь витівку чи що це саме вони заподіяли мені зло, хоч не можу згадати напевне. Чи їхні кревні брати — масони. Це ті ж таки єзуїти, тільки більш розгублені. Ті хоч би мають свою віру й знають, як нею керувати, а ці мають її надто багато й тому втрачають голову. Про масонів я почув від діда. Укупі з євреями вони відтяли голову королю. І породили карбонаріїв — це теж масони, але дещо тупіші, бо якось дозволили себе перестріляти, а потім відтяти собі голови за те, що припустилися помилки, виготовляючи бомбу, або ж стали соціалістами, комуністами чи комунарами. Усіх приставити до стіни. От молодець, Тьєр [16] .
16
Луї Адольф Тьєр (1797–1877) — відомий французький політичний діяч та історик. Перший президент Третьої республіки. Автор кількох праць з історії Великої Французької революції. Енергійно та жорстоко боровся з Паризькою комуною.
Масони та єзуїти. Єзуїти — то масони, перевдягнені жінками.
А тих жінок, судячи з моїх мізерних знань про них, я ненавиджу. Багато років я був одержимий тими brasseries `a femmes [17] , куди збігаються лиходії на будь-який смак. Вони гірші за будинки терпимості. Борделі хоч важко облаштувати через спротив сусідніх закладів, а от пивниці можна відкривати, де заманеться, бо кажуть, що у ці заклади лише випивати ходять. На першому поверсі п'ють, а на горішніх — віддаються розпусті. Кожна пивниця — тематична, і дівчата одягнені відповідно до теми: тут можна знайти німецьку кельнерку, а там, поблизу Палацу юстиції — офіціантку, перевдягнену в адвоката. Зрештою, вистачить і самих лише назв: «la Brasserie du Tire-cul», «la Brasserie des belles marocaines» чи «la Brasserie des quatorze fesses», що розташовувались неподалік від Сорбонни. Здебільшого ці заклади належали німцям — ось вам спосіб, як підірвати моральні засади французів. Між п'ятим та шостим округами таких пивниць із шість десятків, а по всьому Парижу — майже двісті, і всі гостинно приймають навіть наймолодших відвідувачів. Спочатку хлопці приходять туди з цікавості, потім — через розбещеність, поки врешті, якщо їхнє щастя, не підхоплять трипер. Якщо пивниця знаходиться поруч зі школою, тоді учні, щойно вийшовши, йдуть підглядати за дівчатами з-за дверей. Я ходжу туди заради питва. І щоб підглядати з-за дверей за студентами, які підглядають з-за дверей. І не лише студенти. Там вони чимало дізнаються про те, з ким дорослі водяться, та про їхні звички, що потім завжди може стати у нагоді.
17
Заклади, що існували у Франції у часи Другої імперії. У них подавали пиво, а власне заклади були стилізовані під різноманітні теми, відповідно, клієнтів обслуговували офіціантки у тематичних убраннях, вони пили з клієнтом, і якщо він того забажає, обслуговували їх у кімнатах нагорі або у готелях неподалік, з власниками яких хазяїн цього закладу мав домовленість. Жінки платили частку своєму патронові, при цьому ще й оплачували напої та навіть сірники для свого клієнта.
Та найбільша моя розвага — вираховувати тип того чи іншого сутенера, поки він чекає за столиком. Чимало з них — одружені чоловіки, котрі заробляють на принадах власних дружин, які у гарному вбранні палять і грають у карти тут-таки поряд, а хазяїн пивниці та дівчата-офіціантки між собою називають ці столики «столиками рогоносців»; багато хто із сутенерів у Латинському кварталі — це колишні студенти-банкрути, які тремтять від страху, бо бояться, що хтось позбавить їх заробітку, а тому часто хапаються за ножа. Найтихіше поводяться злодії та душогуби. Вони приходять і йдуть,
А є такі, що, навпаки, виловлюють розпусників та гріховодниць задля набагато мерзенніших послуг. Знаходячи клієнтів на Пале-Рояль чи Єлисейських Полях, вони жестами закликають їх до закладу. Часто впускають до кімнати своїх спільників, перевдягнених у поліцейських, а коли ті починають погрожувати арештувати клієнта у спідньому, той, благаючи пожаліти його, витягує з кишені жменю монет.
Я, знаючи, що зі мною може трапитись, відвідуючи ці борделі, поводжуся обережно. Якщо видно, що відвідувач грошовитий, власник робить дівчині знак, і та, підійшовши до клієнта, помалу вмовляє його запросити за столик і решту, пригощаючи їх дорогим частуванням (хоч самі вони, аби не сп'яніти, п'ють anisette superfine [18] чи cassis fin [19] — забарвлену воду, яку клієнт купує за шалені гроші). Потім тебе змушують зіграти у карти, звісно, вони подають одне одному знаки, а коли ти програв, мусиш платити за всіх, а також за вечерю хазяїна та його дружини. А як задумаєш припинити гру, тобі пропонують пограти не на гроші, а на роздягання: з кожним виграним ходом одна з дівчат зніматиме з себе якусь одну річ. Мереживо падає, відкриваючи непристойну білу плоть, налиті груди, темні пахви, різкий запах котрих позбавляє тебе сил…
18
Анісова горілка (фр.).
19
Настоянка на чорній смородині (фр.).
Я ніколи не ходив на горішній поверх. Хтось якось сказав, що жінки — то лише замінник пороку, якому віддаються на самоті, хіба що з ними треба виявляти більше фантазії. Отож, повернувшись додому, я вночі мрію про них, я ж бо теж не залізний. Зрештою, це ж саме вони мене спокусили.
Я читав доктора Тіссо [20] й знаю, що вони здатні нашкодити навіть на відстані. Ми не знаємо, чи тваринні флюїди та дітородні рідини — речі тотожні, але одне відомо напевно: ці рідини подібні між собою, й після тривалих нічних полюцій не тільки почуваєшся знесиленим, але й худнеш, обличчя блідне, пам'ять спорошується, погляд затуманюється, голос хрипне, вночі стривожено просинаєшся, приходить біль в очах, а на обличчі з'являються червоні плями, дехто навіть вибльовує щось кальциноване, з'являється тремтіння, задуха, втрата свідомості, хтось жаліється на закреп чи виділення, які смердять чимраз більше. Врешті, приходить сліпота.
20
Самуель Оґюст Тіссо (1728–1797) — швейцарський медик, що написав працю під назвою «Онанізм», де розповідав про шкоду мастурбації для здоров'я, називаючи серед її наслідків мігрені, розлади зору та розумової діяльності аж до висихання тканин мозку.
Можливо, я перебільшую, адже підлітком я мав прищаве обличчя, хоч, гадаю, це властиво вікові, а може, всі хлопці пізнають це задоволення, а дехто навіть надміру, торкаючись себе вдень і вночі. Вже тепер я знаю міру, я неспокійно сплю лише тоді, як повернуся з пивниці, і зі мною більше не трапляється таке, як з багатьма іншими, коли вони мають ерекцію, щойно помітять спідницю на вулиці. Робота стримує мене від моральної розбещеності.
Втім, чому б це вдаватися до мудрувань замість того, щоб просто переповідати факти з життя? Може, тому, що для мене важить не лише те, що я робив до вчорашнього дня, а й те, яким є мій внутрішній світ. Припускаю, що у мене теж він є. Кажуть, що душа — це лише наші вчинки, одначе, якщо я когось сильно ненавиджу й викохую в собі цю ворожнечу, дідько, це й є доказ, що я маю внутрішній світ! Як там казав філософ? Odi ergo sum [21] .
21
Частина латинського виразу: «Ненавиджу й кохаю — значить, я існую».
Недавно внизу подзвонили, я злякався, що то комусь стало дурощів купити щось з мого краму, але чоловічок сказав, що його послав Тіссо — і чому я ніколи не користувався цим паролем? Йому був потрібен голографічний заповіт [22] , підписаний таким собі Бонефуа на користь такого собі Ґуїлло (певна річ, саме він і прийшов до мене). У мене був папір для листування, який використовував чи досі використовує той Бонефуа, а також зразок його руки. Запросивши Ґуїлло до кабінету, я вибрав перо та підхоже чорнило і без жодних чернеток відразу написав документ. Бездоганно. Ніби знаючи розцінки, Ґуїлло дав мені винагороду, котра достоту відповідала спадку.
22
Написаний особисто від руки.