Празький цвинтар
Шрифт:
— Нісенітниці, я на цьому не розуміюся.
— Не треба знатися на чомусь, коли вас навчить знавець. Гарненько погляньте на все, що я розклав на столі. Без цього бомби, яка вибухне у потрібну мить, не зробиш. Будь-який будильник, на кшталт ось такого, аби тільки ви знали внутрішню будову механізму, що заводить дзвоника на потрібну годину. Далі батарея, яка після того, як її активує будильник, запустить детонатор. Я людина старого ґарту й у якості батареї використовую так званий гальванічний елемент Даніеля. У такій батареї, на відміну від вольтового стовпа, передусім використовується сірчана кислота. Невеличку ємність треба заповнити сульфатом міді, а іншу половину досипати сульфатом цинку. У половинку із сульфатом міді вставляється мідна пластинка, а у половинку з цинком — цинкова. Краї пластинок — це й є два полюси батареї. Зрозуміло?
— Поки що так.
— Гаразд. З елементом Даніеля є лише один клопіт — треба пильнувати, перевозячи його, втім, поки елемент не приєднано до заряду чи до детонатора, хай що трапиться — не страшно, а коли вже його приєднають, то ставлять на пласку поверхню, принаймні я на те сподіваюсь, бо якщо ні, тоді підривник — йолоп. Для детонування достатньо навіть найменшого заряду. Нарешті, ми дійшли до власне заряду. Якщо пригадуєте, у старі часи я нахвалював чорний порох. Однак безмаль десятиліття тому відкрили баллістит,
— Зрозумів.
— Капітане, я не скажу, що налагодити її змогла б навіть дитина, але старий капітан ґарібальдійців, безперечно, в змозі це зробити. У вас тверда рука, несхибне око, вам лишається лише дотримуватись настанов, які я вам даю. Варто лише все зробити у правильній послідовності.
Я погодився. Якщо зроблю діло, враз знову стану молодим, спроможним кинути до своїх ніг усіх Мордехаїв світу. Й повієчка з туринського гетто, Gagnu, так ти казала? Ох я тобі тоді покажу!
Мені треба здихатися запаху Діани в охоті, який переслідує мене літніми ночами ось уже півтора року. Тепер усвідомлюю, що я прожив життя лише задля того, щоб побороти це трикляте поріддя. Рачковський має рацію, лише ненависть розпалює серце.
Свій обов'язок треба виконати при параді. Я вдягнув фрак та наклеїв бороду, які залишилися у мене ще з тих часів, коли я ходив на вечори до Жульєт Адам. У одній зі своїх шаф я майже випадково натрапив на заначку кокаїну «Parke & Davis», яку мені дав ще лікар Фройд. Хтозна, як він туди потрапив. Я ніколи не пробував, але, якщо лікар не збрехав, зілля надасть мені поштовх. Я запив усе трьома склянками коньяку. Тепер почуваюся левом.
Ґав'ялі захоче піти зі мною, але я йому не дам, бо своїми повільними рухами він може завадити.
Я чудово зрозумів, як працює пристрій. Підкладу бомбу, яку запам'ятають на віки.
Ґав'ялі дає мені напутні застереження: «Будьте пильні тут і будьте уважні там».
Хай йому родимець, я ж ще не здитинився.
Надаремні вчені уточнення
Історичні відомості
Єдиний вигаданий персонаж у цій розповіді — головний герой, Симоніно Симоніні, а от дід його, капітан Симоніні, справді існував, хоч і згадувався у творі лише як загадковий автор листа до абата Баррюеля.
Усі інші персонажі (окрім кількох другорядних героїв, як-от Ребауденґо чи Нінуццо) дійсно жили й казали ті ж самі слова й робили ті ж самі вчинки, що й у цьому романі. Це стосується як героїв, які з'являються на сторінках книжки під власними іменами (може, хтось мені не повірить, але така людина, як, наприклад, Лео Таксиль — реальна історична особа), так і персонажів з вигаданими іменами, та й то тому, що я, аби не затягувати розповідь, приписав одному (вигаданому) вчинки й слова кількох людей (які насправді колись існували).
Утім, якщо ми гарненько помізкуємо, то навіть Симоне Симоніні, попри те, що це персонаж збірний, у вуста якого вкладені слова й якому приписані вчинки, які робили декілька людей, певним чином теж колись існував.
Більше того, відверто кажучи, він досі десь серед нас.
Фабула та сюжет
Оповідач цілком усвідомлює, що у досить безладному сюжеті щоденника, який відтворено на цих сторінках (з купою забігань уперед та повернень назад, чи, як би сказали кінематографісти, «flashback») читач, можливо, не зможе переказати те, в якій послідовності розгорталися події, від народження Симоніні до самого кінця щоденника. Це й є фатальна неузгодженість між story and plot, як кажуть англосакси, чи навіть гірше, як казали російські формалісти (усі геть-чисто євреї) — між фабулой и сюжетом твору. Сказати б по правді, Оповідачеві самому часом важко було в усьому розібратися, та він сподівається, що уважний читач обійдеться без цих тонкощів й отримуватиме не менше задоволення від власне фабули. Однак якщо ж трапиться надто прискіпливий читач чи неметкий на кебу, нижче наведено табличку, яка пояснює взаємозв'язок між двома рівнями (втім, цілком звичними для кожного, як колись давно казали, добротного роману).
У колонці «Сюжет» наведено послідовність сторінок щоденника, відповідно до розділів, достоту так, як читає їх читач. А у колонці «Фабула» відтворено справжню послідовність подій, яку Симоніні чи Далла Піккола згадують чи відновлюють у різний час.
| Розділ | Сюжет | Фабула |
|---|---|---|
| 1. Перехожий, котрий того сірого ранку… | Оповідач починає читати щоденник Симоніні. | – |
| 2. Хто я? | Щоденник за 24 березня 1897 року | – |
| 3. «Ше Маньї» | Щоденник за 25 березня 1897 року (згадки про обіди у «Ше Маньї» у 1885–1886 роках) | – |
| 4. Дідові часи | Щоденник за 26 березня 1897 року | 1830–1855 роки, дитинство й юність, аж до дідової смерті |
| 5. Симоніно карбонарій | Щоденник за 27 березня 1897 року | 1855–1859 роки, робота на нотаріуса Ребауденґо та перші зв'язки зі спецслужбами |
| 6. На службі у служби | Щоденник за 28 березня 1897 року | 1860
|
| 7. У лавах «тисячі» | Щоденник за 29 березня 1897 року | 1860 рік. Подорож на «Еммі» разом з Дюма. Прибуття до Палермо. Знайомство з Ньєво. Перше повернення до Турина |
| 8. «Геркулес» | Щоденник за 30 березня та 1 травня 1897 року | 1861 рік. Зникнення Ньєво. Друге повернення до Турина й заслання до Парижа |
| 9. Париж | Щоденник за 2 квітня 1897 року | 1861 рік. Перші роки життя у Парижі |
| 10. Спантеличений Далла Піккола | Щоденник за 3 квітня 1897 року | – |
| 11. Жолі | Щоденник за 3 квітня 1897 року, вночі | 1865 рік. Шпигуючи за Жолі у в'язниці. Пастка для карбонаріїв |
| 12. Ніч у Празі | Щоденник за 4 квітня 1897 року | 1865–1866 роки. Перша версія «Празького цвинтаря». Знайомства з Брафманом та Ґуґено |
| 13. Далла Піккола стверджує, що він не Далла Піккола | Щоденник за 5 квітня 1897 року | – |
| 14. Біарріц | Щоденник за 5 квітня, пізній ранок | 1867–1868 роки. Зустріч з Ґодше у Мюнхені. Убивство Далла Пікколи |
| 15. Далла Піккола живий | Щоденник за 6 та 7 квітня 1897 року | 1869 рік. Лаґранж розповідає про Буллена |
| 16. Буллен | Щоденник за 8 квітня 1897 року | 1869 рік. Далла Піккола йде до Буллена |
| 17. Часи Комуни | 9 квітня 1897 року | 1870 рік. Часи Комуни |
| 18. Протоколи | Щоденник за 10 та 11 квітня 1897 року | 1871–1879 роки. Повернення падре Берґамаскі. Домальовки зустрічі на Празькому цвинтарі. Убивство Жолі |
| 19. Осман-бей | Щоденник за 11 квітня 1897 року | 1881 рік. Зустріч з Осман-беєм. |
| 20. Про росіян? | Щоденник за 12 квітня 1897 року | – |
| 21. Таксиль | Щоденник за 13 квітня 1897 року | 1884 рік. Симоніні знайомиться з Таксилем |
| 22. Диявол у XIX столітті | Щоденник за 14 квітня 1897 року | 1884–1896 роки. Антимасонська діяльність Таксиля |
| 23. Дванадцять років, прожитих гарно | Щоденник за 15 та 16 квітня 1897 року | 1884–1896 роки. Як у ці роки жив Симоніні (у цей час Симоніні знайомиться з психіатрами з «Ше Маньї», про це він розповідав у третьому розділі) |
| 24. Нічна меса | Щоденник за 17 квітня 1897 року (закінчено писати на світанку 18 квітня) | 1896–1897 роки. Провал справи Таксиля. 21 березня 1897 року — Чорна меса |
| 25. Прояснити голову | Щоденник за 18 та 19 квітня 1897 року | 1897 рік. Симоніні прозріває й позбавляється Далла Пікколи |
| 26. Остаточне рішення | Щоденник за 10 листопада 1898 року | 1898 рік. Остаточне рішення |
| 27. Перерваний щоденник | Щоденник за 20 грудня 1898 року | 1898 рік. Підготовка до замаху |
| Дата | Події, які трапилися з часом |
|---|---|
| 1905 рік | У Росії виходить у світ книга Сергія Нілуса «Величне в малому», в якій у передньому слові говориться таке: «Один мій наразі вже покійний товариш дав мені рукопис, у якому дивовижно точно й зрозуміло розповідається про план та здійснення злостивої всесвітньої змови… Цей документ потрапив до мене у руки близько чотирьох років тому, й мене цілковито запевнили, що це абсолютно правильний переклад (оригінальних) документів, які жінка вкрала в одного з найвпливовіших масонів, котрий посвячений у найвищі ступені ордену… Викрадення було здійснене наприкінці таємної зустрічі «посвячених», що відбувалася у Франції — гнізді «масонсько-єврейської змови». Тим, хто має бажання побачити й почути, я насмілююся відкрити зміст цього рукопису під заголовком „Протоколи старійшин Сіону“». «Протоколи» було відразу перекладено багатьма мовами. |
| 1921 рік | Лондонська «Таймс» знаходить зв'язок між «Протоколами» та твором Жолі й називає їх підробкою. Відтоді «Протоколи» невпинно перевидаються як справжні. |
| 1925 рік | «Майн Кампф» Гітлера (І; 11): «Те, як усе існування цього народу ґрунтується на постійній брехні, видно з добре знаних «Протоколів сіонських мудреців»; «Frankfurter Zeitung» щотижня скиглить про те, що «Протоколи» ґрунтуються на обмані, й у цих словах — найкраще підтвердження того, що вони справжні… Коли ця книга стане суспільним надбанням усього народу, можна буде вважати, що єврейську загрозу усунено». |
| 1939 рік | Анрі Роллен «Апокаліпсис нашого часу» («L'Apocalypse de notre temps»): «Протоколи можна вважати одним з найпоширеніших творів у світі після Біблії». |
Іконографічні відомості
1. Vittoria a Calatafimi, 1860 © Mary Evans Picture Library / Archivi Alinari.
2. Honor'e Daumier, Un giorno in cui non si paga… (Il publico al Salon, 10, per Le Charivari), 1852 © BnF.
3. Honor'e Daumier, E dire che ci sono persone che bevono assenzio in un paese che produce buon vino come questo! (Il publico al Salon, 10, Croquis parisiens per Le journal amusant), 1864 © BnF.