Претенденти на папаху
Шрифт:
Ця фраза у «Фіндіпоші» стала крилатою, а Грак — легендарним. І от він раптом щез. Ковбику на роботі Євмен, власне, не дуже й потрібен був, але ще до поїздки в Париж Стратон Стратонович уперше взяв Грака на зимову риболовлю, а той у свою чергу взяв сулію дев'яностоградусного спирту, засмажену гуску з яблуками і шкуру дикого кабана, подарованого Граковим татом для шефа «Фіндіпошу»…
Падав м'який і сухий, як вата на новорічній ялинці, сніг. Стратон Стратонович уперше одягнув на себе кухлянку, що йому надіслав на спомин з далекої Півночі Чигиренко-Репнінський,
Стратон Стратонович пам'ятає, як вони приїхали вперше на Сухолуччя, витягли з автомашини санки, Грак застелив їх шкурою вепра і допоміг сісти на них Стратону Стратоновичу. Рухливий, як вентилятор, Грак разом з напівсонним, але молодим водієм Антошею взялись за віжки і за командою Євмена Миколайовича дружно смикнули їх. Стратон Стратонович не чекав од них такого спритного галопу, тож вилетів із санчат і, заплутавшись в евенкійській кухлянці, звалився набік, потонув у глибокому снігу. Над ним витанцьовувала хурделиця, а Ковбик, лаючись, кричав з останніх сил:
— Жеребці! Ніг під собою не відчувають! Жеребці!
«Жеребці», дружно агикаючи і підганяючи один одного, мчали до льоду з такою швидкістю, ніби коні на водопій. Зупинилися аж на середині затоки Київського моря, коли порожні санчата несподівано обігнали «жеребців», легко й граціозно побігли попереду них.
Грак завмер: на санчатах не було ні шкури, ні Ковбика. Реготала над верболозами хурделиця, викидала на кризі такі колінця, які не снилися навіть танцюристам з ансамблю Павла Вірського…
Знайшли Стратона Стратоновича під вербою. Визначили, як потім по секрету розповідав фіндіпошівцям Антоша, по снігових фонтанчиках. Стратон Стратонович лежав і тільки пухкав, як паровоз, білими султанчиками снігу.
— Ну жеребці! — розминаючи задубілі ноги, хрипко горлав Стратон Стратонович. — Що то роботою не навантажені! Приходять, коли кому заманеться! Їдять від пуза! По саму зав'язку! Вам би на каруселі бігати! Запрягли в шлею — і по колу: сироп для лимонаду чавити. А вони санчата взялися тягати…
— Спинки нема! — скрушно зітхнув Грак.
— Чиєї спинки? — оторопів Ковбик.
— Спинки до санчат. Наступного разу я інші санчата візьму. Зі спинкою.
— Ну-ну!…
І от Стратон Стратонович уже другий тиждень возить в автомашині новенькі санчата з ажурною металевою спинкою, а замість шкури вепра — зачовганий гуцульський ліжник і ніяк не може дочекатися, коли знову сяде на них і помчить до пробурених Антошею та Граком лунок, щоб посмикати, за
Стратон Стратонович намагався тихо, мов рись, піднятися сходами, але вони все одно зрадливо поскрипували під його директорськими кроками. Першим почув ці кроки Мамуня і втягнув голову у комірець. Він не встиг бодай слово вставити в творчий діалог Ховрашкевича і Понюхна про те, якою пастою краще чистити зуби — імпортною чи нашою, як двері різко розчахнулися.
Усі раптово замовкли, а Ховрашкевич все ще доводив, що нашою пастою таки краще чистити зуби: по-перше, це патріотично, по-друге…
— Ну, я так і думав! Мені й сон такий снився! Мої стоять на роботі! Смалять цигарки! І патякають! Всесвітні проблеми розв'язують! А гасло на фасаді поновити нікому! Нових слів придумати нікому! Усі прогресивки й авансу чекають! Коли ж тут працювати? Ну й роботка! Ну й роботяги! Де б собі таку роботу знайти?
Стратон Стратонович на хвильку зупинився, обперся об одвірок, ніби збирався перепочити, потім обвів поглядом співробітників.
— Неначе й усі в наявності…— мовив він, хоч уже побачив, що того, кого йому треба, тут нема. Та виду не подав. — До роботи з собакою не заженеш, а язиками об піднебіння поляпать — усі готові.
Він зиркнув на Панчішку. Той враз порожевів. Понюхно протягнув своє звичне «да-а» і замовк.
— Що «да»? — учепився за це коротеньке слово Ковбик.
— Ви слушно сказав, Стратоне Стратоновичу, я з вами цілком згодний. Я йшов працювати…
— Так що вас затримало?
— Я думав, може, збори?..
— Думав, думав… Які збори в курильні, та ще зранку? А ви, Хлівнюк, вео заступника директора, куди дивитесь?
— Ось! — показав Клавдій Миколайович на графин.
— Що ось? Що ось? Що ви мені показуєте на графин? Палить після вчорашнього, чи що?
— Аб абсурдо! — розвів руками Клавдій Миколайович. — Йшов за свіжою водою. Ви ж знаєте, у мене нирки. Я травки п'ю.
— Травки, травки… Ви б хоч трохи козам їх лишили! Ну а ви, молодий мозок «Фіндіпошу»? — Стратон Стратонович завжди кінчав Мамунею, і решта полегшено зітхнули. — Чого ви сюди забрели? Щоб запозичити досвід, як нічого не робити й премії одержувати? Вам же ще працювати й працювати. Ви ж щойно з інституту!
Мамуня втягнув голову в комірець і зі своєї схованки благально дивився на Ховрашкевича: що ж ти, мовляв, зібрав нас про зубну пасту поговорити, а тепер мовчиш?..
— То у нас, Стратоне Стратоновичу, тут виникла одна цікава наукова дискусія, — нарешті подав голос Ховрашкевич.
— І про що ж ви цього разу дискутували?
— То ми думаємо, наше гасло ще рано знімати. Його треба просто освіжити.
— Освіжити треба насамперед наш заклад — від отаких псевдовчених, — перебив його Ковбик, — а щодо гасла… Ми без гасел не можемо. Нам потрібні гасла, Ховрашкевич, і ми їх дамо, скільки треба… Так що прошу всіх до мого апартаменту! — Стратон Стратонович круто повернувся і попрямував через приймальню.