Претенденти на папаху
Шрифт:
Благоуханний ствердно кивнув головою.
Колишній Сазонів яр, знаний під такою назвою жителями Кобилятина-Турбінного, фіндіпошівці давно перехрестили на Стратонів яр на честь свого шефа. Ковбик знав про це, але не ображався. По-перше, йому було приємно, а по-друге, вони так часто туди виїжджали, що він незабаром повірив, що це його справжня назва, а Сазонів яр з'явився значно пізніше, так би мовити, для конспірації…
РОЗДІЛ XIII,
У житті Євмена Миколайовича Грака настав, як висловився Сідалковський, невеличкий антракт. Він ще не сидів на нарах, але спав уже на лаві.
— Це тільки генеральна репетиція, Євмене Миколайовичу, — втішив його Сідалковський, не спускаючи очей з густої щетини Грака, з якої стирчав пінгвінячий ніс, а обабіч нього лякливо бігали маленькі очки, що тепер вимагали співчуття і батьківського опікунства. Останнє Сідалковський йому пообіцяв, але від Грака Це ще приховував.
Камера попереднього слідства — це не кімната сміху. Сюди Грак потрапив без будь-яких труднощів, не те що Сідалковський. Його найчарівніша посмішка цього разу мала такий вплив на старшого слідчого, як примочки на манекен. Слідчий сидів, як натюрморт. Принаймні саме таке порівняння спало на думку Сідалковському. «Натюрморт» не спускав з Сідалковського свого професійного допитливого погляду, де б той не ставав. Під такими поглядами думки несподівано гаснуть, зникає всяка орієнтація. У Сідалковського ж досі, як відомо, думки вивітрювалися з голови лише тоді, коли він бачив перед собою ноги. І то не ноги слідчого і, звичайно, не в таких чобітках. «Ще п'ять хвилин, — подумав Євграф, — і я відчую себе співучасником Грака». Однак не розгубився. Він раптом згадав Веніаміна Олександровича Жереха та його візитку.
— Дозвольте подзвонити? — Сідалковський, не залишаючи слідчому на роздуми ні хвилини, повернув телефонний апарат диском у свій бік, а на запитання «куди?» недбало кинув на стіл Жерехову візитку.
Слідчий здивовано звів брови, і на його досі незворушному обличчі раптом засяяла така усмішка, ніби йому несподівано вручили нагороду.
І от Сідалковський перед Граком — у тому доброму настрої, який буває в людей одразу після великих, як їм самим здається, перемог. Хотілося жартувати і говорити афоризмами. Однак Гракові зараз було ні до першого, ні до другого. В його очах жевріли всесвітня печаль і скорбота, життя здавалося схожим на каток, що вирівнює асфальт.
— Євграф! — зрадів Грак Сідалковському, як рідному братові.— Я ні в чому не винен! Повір хоч ти мені… Це помилка, любий!
Сідалковський зупинив на ньому погляд автолюбителя, що побачив свій старий автомобіль відремонтованим і пофарбованим ще краще, ніж до аварії.
— Євмене Миколайовичу, ще два таких ніжних слова — і я розплачусь, — промовив він. — У мене ж серце — не оця холодна камера. При такій кількості тепла воно може розплавитися. Якщо можете, стримайте свої гарячі почуття до мене. Побережіть їх для Зосі, а також для Стратона-старшого і Стратона-молодшого. Ковбик, до речі, оцінив ваш вчинок. До такого подвигу у «Фіндіпоші» ще не піднімався ніхто. Окрім Ховрашкевича, звичайно, який присвятив Стратону Стратоновичу своє парубоцьке життя. Але що його присвята у порівнянні з вашою! Пишайтеся, Грак! Хай це вам додасть сил і мужності!
Грак опустив голову і, здається, заплакав.
— Ви плачете від радості чи від печалі? Залиште сльози до гірших часів! Стратончик ваш росте і вже, як кажуть, діє. Принаймні Зося вивішує пелюшки щодня. Енергійний малюк. Можете сидіти спокійно. Він весь у вас. Жодної хвилини без руху! Видно,
— Я б тебе, Сідалковський, послав… Але не можу…
— Я знаю, висока внутрішня культура вам не дозволяє цього робити… Але пам'ятайте — я прийшов, щоб допомогти слідству і вам. Звідси прохання: коли виб'єтеся в люди, не забудьте, що першим — звичайно, після вас — цей поріг вдалося переступити мені. Тут вам хоч і тісно, але думкам просторо. Я пишаюся вами. До вас, як до Тутанхамона, ніякого доступу. Отак, буває, ходиш з людиною, їси, можна сказати, з однієї тарілки і не знаєш, з ким маєш честь…
— Порося ти, Сідалковський! — підхопився Грак. — Я тут сиджу, а ти прийшов і блазнюєш, замість того, щоб…
— А ви не перебивайте мене, Євмене Миколайовичу. Дайте можливість і мені висловитись. Я знаю, що повинен допомогти слідству, що говорити повинні ви, а не я… Але у вас ще є час, ви ще висловитесь!
— Розкажи, що там у «Фіндіпоші»? — знов підвівся з табуретки Грак.
— Вас цікавить, що у «Фіндіпоші»? А що може бути цікавого у «Фіндіпоші»? Всі нудяться, смалять з ранку до вечора, щось вигадують, бо ж робити, по суті, нічого. Ховрашкевич носиться зі своїми прожектами, як спортивний автомобіль з шлейфом диму, напускаючи туману на вашого хрещеного батечка Стратона Стратоновича. А вашому любому аншефу тепер не до цього. Як, до речі, і не до вас, хоч ви й назвали на його честь свого сина. У «Фіндіпоші», Євмене Миколайовичу, збираються ділити кабінет. Нещадим хоче плести Стратону Стратоновичу личаки, а Хлівнюк — скористатися з ситуації і захопити крісло директора. У «Фіндіпош» із столиці прибув Благоуханний: гроза всіх хапуг, буря — для злодіїв, ураган — для хабарників, цунамі — для фінансових крутіїв. Ковбик або сяде на мілину, або, як завжди, зніметься з якоря і випливе у відкрите море, поки в гавані затихне шторм.
— Хто ж під нього риє?
— Мені завжди подобався ваш лексикон, Грак. Кажуть, Хлівнюк, злигався… Це, здається, теж ваше ветеринарне слово?.. Так от, злигався з Чадюком і Нещадимом. Ті ж подали життєпис Стратона Стратоновича у вищі шари суспільної атмосфери… Ви щось уловлюєте з того, що я розповідаю? Це я веду до того, чи варто вам повертатися так рано до «Фіндіпошу». Може, тут набагато спокійніше? У вас такий милий і мовчазний слідчий, вас тут не б'ють, не ображають. Бачу, дають чай, хліб з маслом. У «Фіндіпоші» ви цього не отримаєте від Стратона Стратоновича навіть у святкові дні. Хоч ви й розчулили його своєю присвятою до сліз. Жаль, що тепер йому не до вас… Він маленького Стратончика не залишив би сиротою… І ще одне: тут ви займаєтесь корисними речами — підмітаєте приміщення, фарбуєте двері, вікна… А це все праця. Тільки вона робить кожного з нас людиною…
— А ти все мавпуєш! Мені, Сідалковський, сьогодні не до твоїх жартів. Жартувати будеш у себе на тахті. А тут нари…
— Не перебільшуйте, Грак, це не нари, а звичайнісіньке ліжко. Коли вас Зося жене від себе, невже ви удома на кращому спите? А втім, я заговорився. Скажіть, але коротко: за що вас взяли? Тільки чесно! Як перед судом!
— За гроші… Розумієш, саме Зося завагітніла, треба було класти в лікарню. А божевільний Чудловський весь час проти мене… Грошей ні копійки мені не дає… А без грошей, сам розумієш, важко…
— Без грошей легко тільки в одному випадку, Євмене Миколайовичу: коли зустрічаєшся з хлопцями з великої дороги, — перебив його Сідалковський. — Ви тоді принаймні нічого не втрачаєте. Окрім, звичайно, життя. Та зате як багато втрачають ваші кредитори! Це ви можете собі уявити, Євмене Миколайовичу? Але я, здається, вас перебив, ви саме так цікаво почали розповідати….
— Як тільки Зося завагітніла, я почав шукати жінок і молодиць…
— Грак, говоріть правду. Ви ж знаєте, тільки правда… Не ви почали шукати, а вам почав шукати їх дядя Філя…