Пригоди бравого вояка Швейка

Гашек Ярослав

Бретшнейдер замовк і розчаровано обвів очима порожній шинок.

– Тут колись висів портрет найяснішого нашого цісаря, – за хвилину знову заговорив він, – отам, де тепер дзеркало.

– Еге ж, правду кажете, висів, – ствердив пан Палівец, – та той портрет дуже мухи засрали, от я й виніс його на горище. Бо, знаєте, ще хтось, бува, дозволив би собі кинути якесь слово й могли б із цього вийти неприємності. А на біса мені це здалось?

– У тому Сараєві, напевно, паскудно воно вийшло, пане шинкарю?

На це підступне пряме запитання пан Палівец відповів надзвичайно обережно:

– Під цю пору в Боснії і Герцоговині буває страшенна спека. Коли я там служив, ми нашому обер-лейтенантові мусили класти лід на голову.

– В якому ж полку ви служили, пане шинкарю?

– Я цих дрібниць не пам’ятаю, бо ніколи такими дурницями не цікавився, – відповів пан Палівец. – Багато знатимеш – швидко посивієш.

Таємний агент Бретшнейдер надовго замовк, і його похмуре обличчя пожвавішало лише з приходом Швейка, який увійшов у шинок і, замовивши чорне пиво, зауважив:

– У Відні сьогодні також траур.

Бретшнейдерові очі блиснули надією, і він похапцем промовив:

– У Конопіштє вивісили десять чорних прапорів.

– А їх повинно там бути дванадцять, – зауважив Швейк, відпивши пива.

– А чому ви гадаєте, що дванадцять? – спитав Бретшнейдер.

– Для рівного рахунку, щоб була дюжина: краще рахувати, та й купувати на дюжину вигідніше, – відповів Швейк.

Запала тиша, аж її порушив сам Швейк, зітхнувши:

– Виходить, він уже перед Божим судом, дай йому, Господи, царство небесне. Навіть не дочекався, поки стане цісарем. Коли я служив у війську, один генерал упав з коня й розбився. Хотіли йому допомогти сісти знову в сідло, підсадити його, аж глянь, – а він мертвісінький. І теж мав піти вгору: мітив у фельдмаршали. Це трапилося під час військового параду: вони, ці паради, до добра ніколи не доводять. У Сараєві, мабуть, теж був якийсь парад. Пам’ятаю, одного разу на такому параді мені бракувало на мундирі двадцять ґудзиків, то за це мене на чотирнадцять діб замкнули до буцегарні, й два дні я пролежав, як той Лазар, зв’язаний «козлом» [17] . Але що ж удієш? В армії мусить бути дисципліна. Інакше ніхто б нікого не слухався. Наш обер-лейтенант Маковец завжди казав нам: «Дисципліна, бовдури, повинна бути, бо інакше ви б лазили, як мавпи, по деревах, а військова служба з вас, йолопи, людей зробить». Хіба ж це не правда? Уявіть собі парк, скажімо, на Карлаку [18] , а на кожному дереві сидить недисциплінований солдат. Це мене завжди найбільше лякало.

17

…я пролежав, як той Лазар, зв’язаний «козлом» – вид покарання в австро-угорській армії, коли солдату прив’язували залізними ланцюгами руки до ніг і залишали так лежати протягом доби і більше. Лазар – герой євангельської притчі «Про багатого і Лазаря» (Лука 16: 19—31), символізує земні страждання.

18

…парк, скажімо, на Карлаку – розмовна назва Карлової площі в центрі Праги.

– У Сараєві це робота сербів, – спрямовував розмову Бретшнейдер.

– Помиляєтесь, – відповів Швейк, – то зробили турки через Боснію й Герцоговину. – І Швейк виклав свої погляди на зовнішню політику Австрії на Балканах: турки в 1912 році програли війну з Сербією, Болгарією та Грецією. Вони хотіли, щоб Австрія їм допомогла, а цього не сталось, ось вони й застрелили Фердинанда.

– Ти любиш турків? – звернувся Швейк до шинкаря Палівца. – Любиш тих собак нехрещених, адже ж ні?

– Мені аби клієнт, – сказав Палівец, – хай він буде й турок. Яке діло нам, торговцям, до політики? Заплатив за пиво – сиди в шинку й базікай собі досхочу. Це мій принцип. Хай би хто там убив нашого Фердинанда – серб чи турок, католик чи магометанин, анархіст чи младочех [19] , – мені однаковісінько.

19

младочех – член радикальної партії Младочехів, заснованої в 1874 р. Її лідером був д-р Карел Крамарж.

– Гаразд, пане шинкарю, – мовив Бретшнейдер, який знову втратив надію, що хтось із цих двох уловиться, – але ви згодні, що це велика втрата для Австрії?

Замість шинкаря відповів Швейк:

– Авжеж, утрата, тут нічого не скажеш. Жахлива втрата, бо хіба ж Фердинанда можна замінити якимсь там йолопом? Шкода тільки, що він не був ще товстіший.

– Що ви хочете цим сказати? – ожив Бретшнейдер.

– Що хочу сказати? – охоче відповів Швейк. – А ось що: коли б він був гладший, то напевно б його грець побив ще тоді, коли він ганяв у Конопіштє бабів, які в його лісах збирали хмиз та гриби, й тепер не вмер би такою ганебною смертю. Адже подумати тільки: дядько найяснішого пана цісаря, а вони його застрелили. Таж це ганьба, всі газети про це пишуть. У нас в Будєйовіце на ярмарку проштрикнули у сварці одного торговця худобою на прізвище Бржетіслав Людвік [20] . У нього був син Богуслав, і от куди той, бувало, прийде продавати поросят, ніхто в нього нічого не купує, а кожен каже: «Це син того, проштрикнутого, він теж, мабуть, добра каналія». Кінець кінцем йому нічого не залишалось, як стрибнути в Крумлові з мосту у Влтаву, а потім довелося його звідти витягати, довелося оживляти, довелося з нього воду викачувати, й все ж таки він сконав на руках у лікаря, коли той йому щось впорснув.

20

Бржетіслав Людвік – невигаданий персонаж. У Будєйовіце дійсно жив такий торговець худобою, але нещастя, описаного Гашеком у романі, з ним ніколи не траплялося. Цей Людвік був другом Гашека з дитинства. За зневагу до свого імені, використаного в романі, Бржетіслав Людвік видав у 1946 p. брошуру про Гашека, в якій навів деякі подробиці з його особистого життя.

– Ну й дивні ж у вас порівняння, – значуще промовив Бретшнейдер, – говорите спочатку про Фердинанда, а потім одразу про торговця худобою.

– Які там порівняння? – запротестував Швейк. – Боронь Боже, щоб я хотів когось із кимсь порівнювати. Пан шинкар мене знає. Правда ж, я ніколи нікого ні з ким не порівнював? Я тільки не хотів би опинитися в шкурі вдови ерцгерцога [21] . Що ж вона тепер робитиме? Діти – сироти, маєток в Конопіштє без господаря. А виходити ще раз за якогось іншого ерцгерцога? Яку з цього матиме користь? Поїде з ним знову до Сараєва й вдруге залишиться вдовою. От кілька років тому був у Зліві біля Глубокої один лісник із таким паскудним прізвищем Піндьоур. Застрелили його браконьєри, й лишилася після нього вдова з двома дітьми. За рік вона знову вийшла заміж за лісника, Пепіка Шавловіца з Мидловарів. Та що ж, і того порішили. Тоді вийшла заміж утретє, й знову ж таки за лісника, та й каже: «Бог любить трійцю. Якщо й тепер не пощастить, то вже сама не знаю, що вдію». Ясно, що й цього застрелили, а вона вже мала з тими лісниками шестеро дітей. Пішла вона до канцелярії князя в Глубоку скаржитись, якого вона з отими лісниками клопоту зазнала. Тоді їй порадили Яреша, сторожа з Ражицької греблі [22] . І що б ви думали? Втопили його, як обловлювали ставок. А вона вже й від нього народила двоє дітей. Потім узяла собі каструвальника з Воднян, так той її раз уночі гепнув сокирою й сам добровільно на себе заявив. Коли його потім в окружному суді у Пісеку вішали, він укусив священика за ніс і сказав, що взагалі, мовляв, ні в чому не кається, й до того ж говорив щось дуже погане про нашого найяснішого цісаря.

21

Я тільки не хотів би опинитися в шкурі вдови ерцгерцога. – Швейк знову реагує на перші не дуже точні повідомлення про смерть Фердинанда. Графиню Софію Хотек було вбито разом з Фердинандом. Вона пережила його щонайбільше на 15 хвилин.

22

Тоді їй порадили Яреша, сторожа з Ражицької греблі… – дід Гашека. Був доглядачем ставків князя Шварценберга.

– А ви не знаєте, що він про нього говорив? – голосом, сповненим надії, запитав Бретшнейдер.

– Цього вам сказати не можу, бо цього ніхто не відважився повторити. Але, кажуть, щось нечувано страшне, бо один присутній при тому судовий радник аж із глузду з’їхав, його ще й досі тримають в божевільні, щоб, бува, чого не розпатякав. То була не звичайна собі образа найяснішого монарха, що їх напідпитку сиплють.

– А які ж то образи на нашого найяснішого монарха напідпитку сиплють? – поцікавився Бретшнейдер.

– Будь ласка, панове, перемініть пісеньку, – обізвався шинкар Палівець. – Я, знаєте, цього не люблю. Щось бовкнеш, а тоді шкодуватимеш.

– Які образи на нашого монарха напідпитку сиплють? – повторив Швейк. – Всілякі. Впийтеся, замовте, щоб вам заграли австрійський гімн, і побачите, що почнете верзти. Навигадуєте стільки на нашого найяснішого цісаря, що, якби лише половина з того була правда, вистачило б йому ганьби на ціле життя. Але наш старий добряга насправді цього не заслужив. Самі подумайте. Втратив сина Рудольфа ще молодим, у розквіті сил [23] . Жінку Єлизавету проштрикнули терпугом. Потім десь пропав його брат Ян Орт [24] , а брата – мексиканського цісаря – розстріляли під муром якоїсь фортеці [25] . Тепер знову під старість застрелили дядечка. Та тут треба мати залізні нерви. А потім про це згадає якийсь п’яниця й починає його лаяти. Коли нині щось вибухне, піду добровольцем і служитиму найяснішому цісарю нашому, хоч би мене на капусту посікли!

23

Втратив сина Рудольфа ще молодим, у розквіті сил. – Рудольф Лотарінзький – єдиний син Франца Йосифа І. Мав некерований і норовливий характер, який успадкував від своєї матері – Єлизавети Баварської. Був одружений з бельгійською принцесою Стефанією, але шлюб виявився невдалим. 30 січня 1889 p. 30-річного Рудольфа і його коханку – 17-річну баронесу Марію Вечора – знайшли мертвими у мисливському будиночку в Мейєрлінгу (маєток родини Вечора), куди він їздив на полювання. За офіційною версією Р. застрелив Марію і покінчив життя самогубством через психічну хворобу. Але що відбулося насправді – достеменно невідомо й досі. За деякими відомостями Франц Йосиф І після того, як йому повідомили про смерть Р., сказав: «Помер як дрібний кравець-підмайстер». Його поховали у Відні в сімейному склепі Габсбургів церкви Ордену капуцинів. Марію поховали в сусідньому абатстві Хайлігенкройц. Пізніше її родичі збудували там капличку. До 1918 р. ім’я Марії Вечори було в Австро-Угорщині під суворою забороною.

24

Потім десь пропав його брат Ян Орт… – Іоганн Непомук Сальватор фон Габсбург (1852—1890) – ерцгерцог Австрійський і принц Тосканський. Дослужився до фельдмаршала австро-угорської армії (1879). Випустив брошуру «Муштра чи виховання», яка роздратувала вищі армійські кола. Вів переговори щодо болгарського престолу, чим дуже розгнівав Франца Йосифа. Вимушений був подати у відставку з військових постів. У 1889 p. зрікся всіх титулів і прийняв ім’я Яна Орта. Вивчивши навігацію, в 1890 р. на шхуні «Санта Маргарита» відплив до Південної Америки. В Магеллановій протоці потрапив у шторм і загинув разом із всією командою. У Відні влаштували лише найнеобхіднішу панахиду і навіть не приховували зловтіхи. За неофіційною версією – дістався Чилі і оселився в Пунта-Аренас. Час від часу мандрував Андами, шукаючи гірських проходів із Чилі до Аргентини. Мав репутацію дивака і відлюдника, який любив природу.

25

…брата – мексиканського цісаря – розстріляли под муром якоїсь фортеці. – Ерцгерцог Фердинанд Максиміліан фон Габсбург. В 1864 p. при активній допомозі Наполеона ІІІ одержав престол імператора Мексики. Згодом був узятий в полон республіканськими військами президента Хуареса і 19.VІ.1867 р. розстріляний під муром фортеці Кверетаро (Керетаро). Цю сцену зображено на картині Е. Мане «Розстріл імператора Максиміліана в Кверетаро» (1867). Похований у Відні.

Швейк хильнув як слід пива й повів далі:

– Ви гадаєте, що наш найясніший усе це подарує? То погано його, мабуть, знаєте. Війна з турками неодмінно мусить бути. Ви вбили мого дядечка, так ось вам по пиці. Війна неминуча. Сербія й Росія нам у цій війні допоможуть. Завариться така катавасія, що аж пір’я летітиме.

Швейк у цю віщу хвилину натхнення був прекрасний. Його простодушне, усміхнене обличчя сяяло, мов місяць уповні. Йому все було просте і ясне.

– Можливо, – малював він далі майбутнє Австрії, – на нас, на випадок війни з Туреччиною, нападуть німці, бо ж німці й турки одна рука. Це такі бестії, що немає їм у світі рівних. Але ми можемо об’єднатись із Францією. Вона ще з сімдесят першого року має зуб на Німеччину [26] . Ось тобі вже й почнеться танок. Війна буде, більше не скажу вам ані слова!

26

Можливо… на нас, на випадок війни з Туреччиною, нападуть німці, бо ж німці й турки одна рука. Це такі бестії, що немає їм у світі рівних. Але ми можемо об’єднатись із Францією. Вона ще з 71 року має зуб на Німеччину. – Швейк знову помиляється. Австро-Угорщина разом з Німеччиною та Італією (згодом перейшла на бік Антанти) воювала якраз проти Англії, Франції й Росії (Антанта). Туреччина воювала на боці Німеччини і Австро-Угорщини.

Бретшнейдер встав і урочисто промовив:

– Більш і не треба говорити, ходімте зі мною в коридор, я скажу вам дещо.

Швейк вийшов за агентом у коридор, де на нього чекала маленька несподіванка. Товариш по склянці показав йому орлика [27] й заявив, що він Швейка заарештовує й негайно відведе до поліції. Швейк намагався довести, що добродій, очевидно, помиляється, бо він, Швейк, зовсім не винний, він же не сказав жодного слова, яке могло б кого-небудь образити. Однак Бретшнейдер відповів, що Швейк насправді вчинив кілька злочинів, серед яких найголовніший – державна зрада.

27

…показав… орлика… – на значку агентів таємної поліції Австро-Угорщини було зображено герб із двоголовим австрійським орлом. Подібний значок використовується поліцією Австрії й зараз.