Пригоди на Шостому континенті
Шрифт:
Гладкий панок, той самий, що примусив нас виконати гімнастичні вправи у швидкому темпі, сповістивши про прибуття імператора, розповів мені потім історію дідка. Це рас [5] Хасан. У 1935 році він одним з перших підкорився італійській армії, яка вступила в Ерітрею.
Повернувшись до влади, негус наказав відрубати голови всім расам — зрадникам. (Обурюватись нема чого — в так званих цивілізованих країнах їх спіткала б гірша доля за значно меншу провину). Хасана з якихось міркувань, незрозумілих для європейців, покарали інакше. Старого раса на все життя прирекли невідступно ходити слідом за імператором, щоб «бути присутнім при його тріумфах».
От вам і вся
Легкий і елегантний «Дакстері Бей» залишає порт Массауа.
Поруч з Хайласом Селассіє на палубі стоїть американський адмірал, а позаду — рас Хасан, приречений бути присутнім при тріумфах негуса… на все життя…
ЙОГО ВИСОКІСТЬ БІДУОДДЕД АНДЕРГАЧЧЕУ МАССАЙ
Замріяний, плентаюсь назад до «Форміки», переживаючи в душі події останніх п'ятдесяти хвилин.
Та, як виявляється, не все ще закінчилось. До воріт порту наближається довга валка автомобілів, які супроводжували імператора. Раптом бюїк, що йшов попереду, звертає праворуч і їде до «Форміки». Валка тягнеться за ним.
Метушня, сигнали машин, горлає натовп…
Я кидаюсь бігти, щоб скоріше довідатись, що сталося. Коли підлітаю до «Форміки», Вайлаті вже знайомить його імператорську високість Бідуоддеда Андергаччеу Массая, віце-короля Ерітреї, з членами експедиції.
Віце-король зацікавлено розглядає усе, що йому показують, і, не звертаючи уваги на загальну розгубленість, голосно висловлює своє захоплення. Букера зненацька охоплює бажання сфотографуватися разом з високопоставленими особами. Він передає дружині фотоапарат, щоб вона зробила знімок. Час вже пізній, і бідолашній Енці доведеться фотографувати за допомогою фотолампи. Вона розгубилася і хвилюється, довго розпитуючи, яка потрібна відстань, діафрагма, видержка. Кінець кінцем, лампа ненароком спалахує і засліплює на добрих п'ятнадцять хвилин півдюжини очей, в тому числі й світлі очі віце-короля.
Та хіба це зупинить ентузіастів!
Віце-король радіє нашій апаратурі, наче дитина іграшкам у вітрині магазину. Він потім неодноразово їздив з нами ловити рибу у супроводі рухливого і симпатичного Тедла Байру, прем'єра Ерітреї. А зараз, перед тим, як поїхати, віце-король заручається словом честі Вайлаті, що той навчить його рибалити під водою. Бруно з радістю погоджується і, скориставшись випадком, негайно заводить розмову про перепустку на Дахлак.
— Ви ще й досі не одержали перепустки? Доводиться самому про все дбати!
Наступного дня, шостого лютого (ось яка влада Андергаччеу!), дозвіл, нарешті, видано.
Дахлакський щоденник
Діссей, 7 лютого
О пів на дев'яту показалася довга смужка острова. Впадає в очі ламана лінія гір, пагорбів та горбочків, їх забагато на цьому клаптику землі. Де-не-де стирчать миршаві африканські дерева. «Форміка» огинає острів зі сходу і кидає якір в невеличкій бухточці, на березі якої причаїлося маленьке село. Але ми не дуже цікавимося навколишнім пейзажем: треба перевантажувати обладнання на човни.
Наукова група Баск'єрі перша вирушає шлюпкою до коралового бар'єра. Він перетинає бухту з півдня на північ. Другий човен повертає в напрямку рифу, про який накуда розповідає, що він править акулам за «клуб». Це зовсім з протилежного боку від коралового бар'єра.
Вайлаті, Манунца та я відчалюємо від борту «Форміки» останніми.
ХАЩІ ВОДОРОСТЕЙ
Хвилин через тридцять, знайшовши ділянку більш-менш прозорої води, ми вимкнули мотор і спустилися у воду, щоб зробити розвідку, але від човна далеко не відходили.
Надзвичайне видовище постало перед нами: з глибини близько двадцяти метрів піднімаються червонувато-коричневі хащі. З усіх боків нас обступили густі гаї, що утворюють таємничу тінь. А над цими підводними джунглями плавно погойдуються поодинокі надзвичайно довгі водорості, па яких ростуть переповнені насінням шишки, схожі на кипарисові. Міріади малюсіньких рибок, чорних з білими цяточками, живуть у цьому підводному лісі. Трохи далі метушаться зграйки сріблястих трахінотів. Перед тим як спуститися, ми з Вайлаті одяглись у захисні костюми, і недаремно, бо водорості жалять, коли до них доторкнутися.
Посуваємось підводними хащами. Двоє чоловіків, одягнутих у чорні гумові костюми, ледве прокладають собі дорогу крізь червонуваті зарості. Двоє дослідників Шостого континенту спустилися в один з своїх заповідних лісів з новим завданням: назбирати різних водоростей найцікавіших видів, галузочок з підводних мадрепорових кущів, зразків різноманітних рослин. Свою здобич ми прив'язуємо до коркових поплавців, вони виринають на поверхню, а там їх підбирає човен. Перший спуск в районі Дахлаку — одночасно перша показова спроба освоєння Шостого континенту. Зараз нам треба якнайбільше назбирати підводних рослин, а Баск'єрі потім з'ясовуватиме можливість їхнього використання. Навіть тепер уже можна впевнено говорити про те, що в недалекому майбутньому людина розпочне справжнє підводне землеробство, «культивуватиме» водорості, які, за новітніми дослідженнями, дуже корисні (мається на увазі також і поживність цих рослин).
Але сьогодні ми обмежуємося тільки передбаченням такої можливості і не шкодуємо зусиль, щоб внести й свою частку в цю справу. Ми прийшли в Червоне море як перші дослідники Шостого континенту і зовсім не обираємося колонізувати його.
АКУЛА, ЩО ВІДКУСИЛА ШМАТ ЧОВНА
Дві інші групи в цей час зустрілися з акулами. Діставшись до легендарного рифу, загін Букера спустився в таку каламутну воду, що в ній не помітиш навіть і кита. Коли Букер вирішив перейти на інше місце, повз нього проплила невелика акула метра півтора завдовжки. Йому вдалося поранити її. Хоч і маленькою була акула, але коли її витягли на поверхню, вона виявила неабияку силу — вгризлася зубами в дерев'яне дно човна і відкусила добрячий шматок.
Джіджі Стюарт в іншому місці — може, якийсь кілометр на північ, — теж підстрелив невелику акулу. На відміну від Букера він зустрівся з нею на мілині — метра два від поверхні. Легко поранена акула, розпочавши свій шалений танок, заплутала лінь у мадрепорах. Спливаючи кров'ю, вона пручалася і била хвостом. Стюарт міцно вчепився за рушницю («Від мене не втечеш!») і тримався на ногах деякий час. Але незабаром посипались такі удари, що він не міг встояти. Навіть здалеку було добре видно, як він борсався в густій піні, пірнав під воду і знов виринав на поверхню. Над водою мелькала то його рука, то нога. Рогі та Чекко кинулись на допомогу, але поки вони підплили, акула останнім ривком розтрощила мадрепору, розірвала лінь і зникла, щоб вмерти десь у затишному куточку.