Пригоди на Шостому континенті
Шрифт:
Джіджі Стюарт, ледве рухаючи ластами, щоб не наполохати їх, піднімається наверх і кличе Рогі. У того рушниця ще заряджена.
Рогі миттю пірнає, тримаючи зброю напоготові.
Його поява лякає акул, і вони тікають геть, багатоколючник ховається у своїй норі.
Та Джанні не з таких, щоб відступати. Він терпляче чекає. Ось з нори висовується здивована пика багатоколючника… Наш мисливець потрапив у скрутне становище. Стріляти? Але куди цілити? В голову? А що як гарпун тільки ковзне по черепу, навіть не подряпавши його?
Виходу немає, треба чекати, поки риба обернеться боком, і тоді цілити в зябра. Але
Велетенська маса налітає на Джанні! На щастя, мисливець встигає уникнути удару цього розлюченого носорога. Але багатоколючнику все ж таки вдалося зачепити Джанні страшним хвостом, і той летить догори ногами на кілька метрів убік.
У цей драматичний момент з'являється Букер і кидається переслідувати страховисько, яке шугнуло поміж мадрепорами. А Джанні, контужений та подряпаний, повертається на поверхню.
Букер пливе під водою (без респіратора) близько двох хвилин. Він не відстає від велетенської риби і опускається на глибину двадцять п'ять — тридцять метрів. На це здатний тільки наш чемпіон.
Багатоколючник і на думці не має тікати від мисливця. Він тільки час від часу б'є своїм могутнім хвостом, щоб утримувати дистанцію, недосяжну для пострілу.
Така гонитва довго тривати не може, і Букер мусить повернутися на поверхню. Велетенська рибина остаточно вислизає з наших рук. Експедиція ще кілька разів приїздила на Гундабілу (на прикладі Середземного моря наші мисливці знали, що багатоколючник майже постійно живе на одному і тому ж місці), та скільки не шукали — все марно.
ЯК МИ ОТРУЇЛИ АКУЛУ ЧАЄМ ПІД ЧАС ГРОЗИ
Сьогодні видався надзвичайно щасливий день: ми веземо з собою безліч нового матеріалу та багату здобич. Наші два човни роблять перехід від Гундабілу до Великого Дахлаку.
За човном Чекко тягнеться «трал» — довгий міцний трос, на кінці якого прив'язано великий гак з наживою. У такий спосіб ловлять велику рибу у відкритому морі.
В небі збираються густі хмари, погода псується, сильний вітер, здіймаючи все вище і вище сердиті хвилі, заважає руху човнів. Хвилі раз у раз накочуються на нас і обдають з голови до ніг бризками. Вода підмочує зібрані матеріали, мало не заливаючи човен. Усі без винятку, хто чим може, вичерпуємо воду. На носі старий Ідріс голосно скаржиться вседержителю, молиться по-арабському, торохкотить своїми амулетами і, певно, в душі шле прокльони не тільки нам, — бо ми «втягнули» його в цю авантюру, — а й всім нашим предкам до самого чотирнадцятого коліна.
Розірвалася небесна запона, і почався справжній біблейський потоп. Під нами люто вирує море, а зверху січе злива.
Раптом серед цієї колотнечі човен Баск'єрі зупиняється і починає крутитися на місці. Ми хочемо дізнатися, що там трапилося, і кричимо, та вітер забиває наші голоси. Треба підійти ближче… Бачимо, що Чекко надіває маску та ласти й кидається у воду.
— Що трапилося? — питаємо, коли відстань між човнами скоротилася до кількох метрів.
— Трал заплутався між коралами!
— Рубайте трос!
— Сказилися ви, чи що?! Іншого ж немає!
І ось саме в цей момент серед хвиль з'являється голова Чекко, який кричить: «Акула!» А момент, я б сказав, був справді драматичний — розбурхані хвилі кожну мить могли позаливати мотори, і тоді їх нізащо не заведеш, бо наші перевантажені човни глибоко осіли у воді і їх кидає з боку на бік, наче трісочки.
Почувши такий крик, важко було зрозуміти спочатку, чи то Чекко тільки побачив у воді акулу, чи трапилося ще щось. Потім з'ясовується, що на гак з наживою попалася акула, а трос намотався на великий риф. Щоб розплутати трос та витягти здобич, треба зробити велике коло човном. Не інакше, як нам допоміг якийсь святий, бо мотор заводиться з першого разу, човен без пригод описує велике коло, і трос звільняється. Чекко залазить у човен, а акула тим часом починає сильно смикати. Джіджі Стюарт і Чекко «водять» трос, щоб рибина втомилася, поки її підтягнуть до човна. Б'є хвиля, смикає акула… я дивуюсь, як Чекко та Джіджі не попадали досі з човна в море.
Наш човен з останніх сил тримається поблизу, щоб подати допомогу в скрутну хвилину. Ось під ударами велетенського хвоста починає кипіти вода — акула! її обережно підтягають до човна; Джанні Рогі, вхопивши важке весло, б'є рибу щосили по голові. Та акули продовжує пручатися і бити хвостом з такою силою, що ми вже втрачаємо надію на перемогу. Баск'єрі пробує накинути акулі на хвіст петлю. Розбурхані хвилі накривають човен, крізь дощову завісу ми бачимо тільки окремі епізоди боротьби. Джорджо кричить мені, що течія несе човен у відкрите море, і якщо мотор здасть, дійти до берега на веслах буде дуже важко…
Лунає переможний крик… Акулу подолали! Баск'єрі накинув петлю на хвіст, і тепер залишилося тільки добити хижачку ударом по голові за всіма правилами мисливського мистецтва.
Акула лежить впоперек човна, але хвіст ще рухається, значить, вона ще жива. Кажуть, що досить налити акулі в пащу трохи прісної води, і вона негайно здохне… Цікаво, чи правда це? Зараз ми маємо чудову нагоду переконатися на власному досвіді!
— Води, швидше…
Та де її взяти! Остання пляшка вже давно порожня, і нас мучить спрага.
— В мене… є чай… — Присцілла висунула голову з-під просмоленої парусини.
Спочатку ми трошки ошелешені її пропозицією вбити акулу чаєм! Але води все одно немає, і старина Баск'єрі каже: «Спробуємо!»
Він бере флягу і виливає увесь чай в пащу акулі. Рибина негайно засинає, наче після доброї порції ромашкового настою. Але це особливий сон — вічний сон смерті!
Так доконавши акулу чаєм серед розбурханого моря, ми повертаємось на свою базу.
Мерса-Назі, 15 лютого
Вранці Джорджо і я біжимо стрімкою стежкою униз до маленької бухти, щоб провести тут деякі досліди з підводним освітленням.
НЕБЕЗПЕЧНІ ДОСЛІДИ
Намагаючись вибратися з планктонової хмари, ми виходимо далеко у відкрите море і зупиняємося в нерішучості. Клятий планктон руйнує наші плани. Ми сподівалися провести випробування на мілкому, спокійному місці, а тепер доведеться працювати далеко у відкритому морі. Це аж ніяк не гарантує безпеки.