Пригоди на Шостому континенті
Шрифт:
Після першої зустрічі (особливо визначної, коли пригадати, який саме дощ сипався на мене) відбулися інші. І мені пощастило зробити цікаві спостереження. Коли бачиш, як пливуть «носороги», неодмінно пригадуєш стадо баранів: якщо хоч одна рибина перелякається, відхилиться вбік і змінить напрямок, уся зграйка, охоплена жахом, кидається слідом за нею. В цю мить по морю котиться гул — двадцять або тридцять великих і сильних хвостів водночас б'ють по воді, набираючи швидкість. Мов овчарки біля стада, осторонь від зграйки чатують трохи більші «носороги». Вони кидаються вперед і назад, підганяють тих, хто забарився та відстав від зграї; щось схоже ми спостерігали і в барракуд.
Читач, мабуть, і сам може легко уявити собі, який гамір здіймають ці риби, такі незграбні та «непосидючі». Щоб порівняти (ще одне порівняння — яке вже числом!), я сказав би, що в підводному
Уявіть собі, що відбуватиметься перед вашими очима, коли ви побачите зграйку «носорогів» під час нересту! Вода на поверхні кипить, а внизу могутні удари хвоста здіймають великі хмари піску. На дні наче відбувається бій биків, шалений ураган зносить маленькі колонії коралів і затягує їх у несамовитий вир танцю самців та самиць.
ЛАНЦЮЖОК СКАТІВ
Інші мешканці коралових джунглів не роблять такого гармидеру. Ось, наприклад, скати. Вони пливуть повільно, статечно — чорні, фіолетові з голубими краєчками, озброєні короткими колючками. Рухаються вони ланцюжком — спереду самка, досить велика, а за нею три, чотири, п'ять, а інколи й більше самців. До кінчика хвоста самки притискається «ніс» першого самця. І далі так само — наче вагони одного поїзда. Інколи один з самців, насмілившись, рухає плавцями енергійніше, ніж решта його товаришів, і наближається до самки. Я витратив марно багато зусиль, намагаючись без респіратора сфотографувати один такий ланцюжок, який з'явився під нами. Мабуть, півгодини я вперто пірнав на дно (щонайменше вісімнадцять метрів глибини), сподіваючись натрапити на місце, де прозорість води дозволяла б добре бачити все навкруги. Але планктон хмарою висить у воді, і море нагадує площу в Мілані туманного дня. Але те, що для фотографування велике нещастя, для наукової групи — справжня фортуна. Величезна кількість планктону, хід риби всіх видів, вир життя тропічного моря — ось причини того, що група Баск'єрі працює з ранку до вечора без перепочинку.
В хід ідуть не тільки підводні рушниці, а й планктонні сітки (особливі воронки з густої сітки, обладнані фільтром з скляночкою, де осідає планктон) та інша рибальська снасть. Сітка, верші, рушниці! Колекція Інституту зоології на очах поповнюється новими видами морських істот.
ЛІТАКИ ЦАРЯ СОЛОМОНА
Вечорами заводяться безконечні суперечки між нами та Тесфанк'єлем. Це робітник-ерітреєць, людина кмітлива, чудовий куховар і прекрасний весляр, його розповіді — найкраща розвага для нас. Він, наприклад, цілком серйозно твердить, буцімто цар Соломон, від якого походять абіссіниі, мав справжні ескадрильї літаків і пробив тунель від Єрусалима аж до Аксума та засипав його золотом… Тесфанк'єль з усім своїм базіканням — чудовий товариш у нашому житті робінзонів.
Я вже казав, що, крім нас, на Дур-Геллі розташувалися йєменські рибалки з двома самбуками. Коли закінчується день і сідає сонце, наша праця під водою припиняється і ми йдемо подивитися, як вони рибалять. Це видовище гідне уваги.
ЙЄМЕНЦІ ПРАЦЮЮТЬ
Біля одного краю острова, погойдуючись на хвилях, стоять на якорях самбуки. В кожному човнику сидять чотири рибалки і співають якусь сумну пісню. І тільки тоді, коли акула хапає рибину, яка вже спіймалася на гачок, і разом із здобиччю тягне обірвану волосінь, пісня припиняється й починається галас.
Ми кидаємо якір поруч з ними і дивимось. У кожного рибалки є міцна волосінь метрів тридцять довжиною, на кінці, звичайно, гачок з наживкою. Рибалка-йєменець намотує півметра волосіні з гачком та наживкою на камінь і кидає у воду. Як тільки він відчуває, що камінь торкнувся дна, — сильний ривок, і волосінь звільняється від грузила. Після цього починається найцікавіше: спритні руки йєменця невловимими рухами «водять» снасть. Швидко бігають пальці, дрібно смикають нехитру рибальську снасть, і мертва риба на гачку тріпоче на дні, приманює здобич. Не так вже часто випадає бачити таку чудову сцену: напружено-зосереджена поза, неймовірна швидкість та класична гармонійність рухів пальців уздовж волосіні — здається, що перед тобою скрипаль-віртуоз.
За допомогою кількох відомих нам арабських та зрозумілих рибалкам італійських слів з'ясовуємо, що акул біля самбуків не завжди буває багато, і до того ж вони невеликі. У зв'язку з цим ми вирішуємо спробувати завтра фотографувати у відкритому морі, де рибалять йєменці.
Але наступного ранку тільки Джапні та я вирушаємо на призначене місце, за п'ять миль від Дур-Гелли. Баск'єрі має якісь невідкладні справи на острові, з ним залишаються також Джорджо та Присцілла.
Йєменці, звичайно, думають, що ми збираємося тільки дивитися, як вони рибалять, і весело готують снасті. Але коли я взуваю ласти, натягаю маску і збираюся пірнути у воду (Джанні, як завжди, залишається в човні на веслах), вони підскакують усі разом, майже перевертаючи свої вутлі самбуки, і відчайдушно мотають головами, роблять заперечливі знаки руками і намагаються, вигукуючи арабсько-італійською сумішшю: «Акула кебір… кебір акула!» — втлумачити нам, що ми затіваємо дуже небезпечну справу. Море — наче олія на блюдечку — жодної хвильки. Ніде не помітно ні плавця, ні клекотіння води. Я пірнаю з човна у море.
Перше почуття, яке охоплює тебе, коли спускаєшся під воду у відкритому морі, — почуття власної нікчемності. Як ніколи, гостро відчуваєш себе маленьким, крихітним у порівнянні з неосяжним морем, вмить з'являється примара грізної небезпеки за плечима, і кожні півхвилини у тебе виникає огидне бажання повернутися назад у човен.
СВ1ТЛО В КОНУСІ ТІНІ
Планктон дає надзвичайно цікавий світловий ефект. Зараз я маю можливість спостерігати його. Снопи сонячного світла майже перпендикулярно падають у воду. Освітлений планктон клубочиться у воді білуватим туманом, який не дозволяє бачити далеко. Я пірнаю углиб метрів на десять і дивлюсь угору. Трошки праворуч над головою погойдуються кілі самбук, і висять порожні сітки іржавого кольору. Вони роздуваються мішком, потім зморщуються, поступово спускаючись все нижче й нижче, поки не зникають у темній пучині. Навколо човнів снопи світла пробиваються у воду, наче крізь отвори між хмарами, а від днища самбуків конусом падає тінь. Конус тіні все ширшає, доки зовсім не пропадає в пучині. І тут виявляється цікава річ: там, де сонце освітлює воду, планктон перетворюється на туман і не дає змоги нічого розгледіти, а під човнами, куди не досягають промені сонця — чудово видно на глибину кількох десятків метрів. Тут планктонний пил не виблискує в проміннях світла і не перешкоджає бачити.
Одне слово, в конусах тіні видимість чудова. На глибині десяти метрів підо мною пропливає рибина. Зараз її не видно, бо вона проходить освітлену сонцем зону, та ось риба потрапляє в конус тіні, і я бачу її, як на долоні. Припадаю оком до апарата і націлюю його на темну зону. Поодинці велично з'являються великі «риби-ангели» і щезають знову. Окремі екземпляри «цієї породи риб досягають значних розмірів. Тіло їхнє, зовсім плескате й кругле, нагадує кришку від каструлі, але тримаються вони вертикально. Ледве помітно коливаються плавці та хвіст… Луска на них привабливого золотавого кольору, якому вони, мабуть, і зобов'язані своєю назвою.
На полювання!
Яскравий підводний килим
Щось цікаве!
Риба-свиня