Пригоди Румцайса
Шрифт:
Цумштайн сидів на плацу і пересипав з долоні на долоню порожні шкаралупки.
— Я, Румцайсе, не здатен на таку тонку роботу, — пробурмотів він. — Бач, що з тих яєчок зробилося…
— Але зозулі з них уже вилупилися, вже й пір'ям обросли і відлетіли, перш ніж ти встиг кинути на них оком.
— Ху-у-у, а то вже мене совість почала мучити! — зітхнув Цумштайн з полегкістю. Адже велетні здатні страждати через дрібницю і водночас можуть півсвіту перевернути. — Слухай, Румцайсе, — повів Цумштайн далі, — хіба ж я за ці зозулі не заслужив у тебе хоч пальцем
— А що б із цього було доброго? — відповів Румцайс. — Я сам скажу, коли тобі розім'ятися.
Саме в ту пору захворіла їчинська княгиня. Але не хотіла сказати, що в неї болить.
Лікар промовив:
— Я не такий мудрий, щоб радити ліки, не знаючи проти чого.
Зібрав він свої молоточки та трубочки і пішов із замку.
Аж на сімнадцятий день княгиня звірилася панові князю:
— Мон шер, мені кортить подивитися, який зблизька Місяць.
Але як зарадити цій справі, ніхто не знав. Княгиня так страждала і худла з кожним днем, що три швачки з ранку до вечора перешивали їй сукні.
Панові князю кістлява княгиня була не до вподоби, і тому він закричав з вікна на ринковий майдан:
— Чого це я маю страждати за всіх? Коли не буде так, як бажає княгиня, стане по-моєму! І ви ще побачите, як воно буде!
Ніхто не знав, що надумав князь, і люди в Їчині стурбувалися. Війт одразу ж звелів покликати годинникаря Семерада і наказав йому:
— Змайструєш таку машину, щоб донесла княгиню до Місяця і показала його зблизька.
— Такої машини чи то з маятником чи без маятника я б не зміг зробити навіть за сім золотих дукатів, — сказав Семерад по щирості.
Княгиня нездужала й далі, і пан князь гнівався, аж у нього кучері трусилися на перуці.
Через три дні стало відомо: їчинський помічник учителя і знавець фізичних матерій Вочічко дещо може сказати про це. Його відразу покликали в палац.
— Так воно і так, — сказав Вочічко. — Як висадити княгиню до Місяця, того я не знаю. Тож і нема потреби вивчати, як спустити княгиню вниз.
Пан князь не погодився, що в цьому криється велика мудрість, і розлютився так, що аж нитки на перуці в нього почали тріскатися. Княгиня ж лягла у ліжко і сказала:
— Прикрийте мене периною.
А коли покоївки прикрили її, додала:
— Тепер я спатиму, аж поки ви щось надумаєте!
І заснула.
Пан князь заявив, що йому це вже набридло. Якщо, мовляв, не знайдеться нікого, хто міг би висадити княгиню до Місяця, він, князь, продасть місто Їчин з усім, що в ньому є, його величності імператорові. І тоді місто матиме німецький магістрат, і що скаже який-небудь писар, так воно й буде, бо нікого за п'ятсот австріяцьких миль із Відня сюди не докличешся. А написати листа його величності і прикласти свою печатку він може хоч зараз.
Коли поштова сойка переказала це Румцайсові, той спершу тільки похитав головою:
— І отакий гармидер із-за княгининих забаганок? — Але потім замислився і сказав Манці: — Проте тягти на своєму хребті
Зачекав Румцайс із тиждень, поки стане повний місяць, і подався в Їчин.
Того вечора в Їчин зійшлося стільки люду, що Манка з Ціпісеком далі околиці так і не пробились. А Румцайса пропустили аж на ринок.
Там княгиня вже приготувалась дивитися на Місяць. Убрана вона була в срібну сукню, а в руці тримала кругле люстерко, щоб Місяцю було приємно.
Пан князь хотів був звеліти, щоб для більшої слави вдарили в барабани й заграли сурми, але Румцайс сказав:
— Не треба. Хай усе буде, як і завжди.
Підклав під княгиню долоню і великою румцайсівською силою висадив її на вершечок надбрамної башти.
Княгиня закричала униз:
— Оля-ля, звідси до Місяця набагато ближче, але я воліла б іще трішки!
— Та вже годі! — гукнув Румцайс. — Там у вас, пані княгине, не буде підлоги під ногами!
Але княгиня підскочила, вітер підхопив її кринолін і підніс її ще вище до Місяця. Спершу вона весело кричала по-французьки:
— Анкруаябль, маніфік, еклятан! [35]
Та коли княгиня оглянула Місяць зблизька, їй захотілося спуститись униз. Тільки як?
— Туди вже я не дістану, — сказав Румцайс. — Як княгиня забажала, так воно і сталося.
35
Неймовірно, прекрасно, чудово!
Княгиня висіла під самим небом, а їчинці сміялися, дивлячись на неї.
А пан князь турбувався, що княгиня може впустити з ноги черевичок з золотим каблуком, і хтось украде його.
Сама княгиня весь час хукала собі на руки, бо там, нагорі, було холодно. Нарешті вона вигукнула:
— Хутчіш!
Це щоб їй допомогли спуститися.
— Ну що ж, доведеться прислати сюди одного чоловіка. Він так само високий, як наша княгиня вередлива, — сказав Румцайс, пішов на військовий плац і звелів велетню Цумштайнові встати.
Цумштайнові не треба було навіть підкладати камінець під п'яти. Потягнувся він, зняв княгиню з неба і поставив на ринковий майдан.
34. Як Румцайс змусив попрацювати велетня Цумштайна вдруге
Якось їчинський князь почув, що у його величності імператора в саду є яблуня, біля якої з кожного боку стоїть гренадер із зарядженою гвинтівкою. Ту яблуню доглядає сам імператор. Восени він обкопує її золотою лопаткою, а весною бере білі рукавички і сам махає бджолам, щоб сідали на квіти. Коли достигає перше яблуко, імператор наказує вистрелити з гармати і тільки потім з'їдає його.