Пригоди Шерлока Холмса. Том 1

Перекладено за виданням:

Sir Arthur Conan Doyle.

The original illustrated "Strand" Sherlock Holmes,

The Complete Facsimile Edition,

Wordsworth Editions, Ware, Hertfordshire, 1989

ISBN 978-966-01-0447-1 (укр., цикл творів)

ISBN 978-966-01-0448-8 (укр., том І, «Веселка»)

ISBN 978-966-10-1727-5 (укр., том І, «Навчальна книга — Богдан»)

У листопаді 1887 року в альманасі «Бітонський різдвяний щорічник» з’явився друком новий літературний твір — авантюрна повість «Етюд у багряних тонах» провінційного лікаря вільної практики з Саутсі Артура Конан Дойля, чиї декларації про податки вже тривалий час оголошували «незадовільними». Тож лікар, зрозуміло, радів і тим двадцятьом п’ятьом фунтам стерлінгів, що їх він одержав як гонорар, — адже раніше цю повість уже відхилили кілька видавництв. Але ніхто — ані податкові інспектори, ані видавці, ані навіть сам автор — іще не знав, що за якихось чотири-п’ять років ім’я Артура Конан Дойля здобуде славу в кожному куточку Англії, а головні персонажі повісті — детектив-консультант Шерлок Холмс та його простакуватий друг доктор Ватсон — житимуть в уяві читачів своїм власним, окремим життям.

Більше ніж століття відділяє нас від тієї доби, коли герої Дойля побачили світ з-під пера письменника, коли захоплені лондонці з нетерпінням чекали нове число журналу «Стренд меґезін», сподіваючись довідатись про нові пригоди невтомного детектива, коли ім’я «Шерлок Холмс» не сходило з уст завсідників славнозвісних лондонських клубів... Але Шерлок Холмс і досі живий. Бо на відому адресу «Бейкер-стріт, 221-6» — за цією адресою тепер розміщений унікальний Музей-квартира Холмса — щороку надходять десятки тисяч листів з усіх кінців світу.

Більше ніж століття відділяє нас і від інших подій. Від рецензій критиків-«естетів», що, читаючи Дойлеві твори, цідили крізь зуби: «Теккерей у труні, напевно, перевернеться від цих оповідань...». Від «компліментів» тогочасних літературних тузів, що поблажливо відводили спадщині письменника місце серед «розважальної» книжкової продукції — десь, мабуть, поряд із «шедеврами» майже забутого нині Едварда Булвер-Літтона, чиї скороспілі романи висміював сам Дойль, чи анонімними історіями про американського «короля детективів» Ната Пінкертона... Проте час — завжди найсуворіший суддя. Нині вже ніхто не пам’ятає, скажімо, романів Еміля Габоріо (якими зачитувався навіть герой самого Дойля — доктор Ватсон) чи пінкертонівських оповідок, а історії про Шерлока Холмса живуть. Помешкання детектива-косультанта на Бейкер-стріт стало таким самим прикметним куточком Лондона, як, скажімо, Гемпстедські ставки — місце, де члени Піквікського клубу, народженого фантазією Чарльза Діккенса, вивчали життя рибки-колючки. Навіть період в історії британської столиці кінця XIX – початку XX століття, з його газовими ліхтарями, кебами, паровим метрополітеном та поодинокими «самохідними екіпажами» — першими автомобілями — перетворився в думках англійців на Лондон Шерлока Холмса...

* * *

«Великого серця, великого зросту, великої душі людина», — такими словами охарактеризував Артура Конан Дойля його сучасник, відомий англійський письменник-гуморист Джером Клапка Джером.

А ось інша тогочасна характеристика письменника: «шотландець із народження, ірландець із походження, англієць із виховання». І справді, народився малий Артур 22 травня 1859 року в стародавній столиці Шотландії — Единбурзі, в тому самому Единбурзі, про який городяни кілька століть тому склали дивну приповідку:

Йорк був, Лондон є, Единбургу бути –

Найгучнішу славу з-поміж трьох здобути...

Ці старовинні приповідки, лицарські романи, повір’я й надихали Артура в дитинстві. Батько його, художник-аматор Чарльз Олтемонт Дойль (чи не на пам’ять про батька письменника

з’явиться згодом у Шерлока Холмса одне з його прибраних імен — Олтемонт?) служив звичайним конторським клерком. Пізніше в оповіданнях про Шерлока Холмса цей буденний світ лондонських контор, світ службових паперів та рахунків оживе знову — згадаймо «Спілку рудих», «Пригоди клерка», «Морський договір» та інші твори.

Від матері, Мері Фолі, Артур успадкував неперевершений талант оповідача. «Справжня любов до літератури, нахил до творчості... йдуть у мене, я вважаю, від матері», — наголошував пізніше Дойль. Казки та історії дитинства, оповідки про давнину, незвичайні бувальщини — все це потім так само відродиться, заграє новими барвами під пером письменника. Згадаймо, що майже в усіх найвизначніших Дойлевих творах надзвичайно яскравою особою є герой-оповідач. Нед Мелоун із фантастичних романів «Загублений світ» і «Отруєний пояс», хвацький бригадир Жерар із присвячених йому «Подвигів» та «Пригод», нарешті, колишній вояк індійської армії доктор Джон Ватсон — усі вони завдячують своєю появою тій дивовижній здатності захопити, зачарувати слухача, якою володіла Мері Фолі і яку вона передала своєму синові.

Перша яскрава сторінка життєвого шляху майбутнього письменника — початкова школа в Единбурзі. Учитель — «рябий одноокий мерзотник, що нібито зійшов зі сторінок Діккенса». Незмінні різки, принизливі покарання, знайомі нам, скажімо, з творів Івана Франка чи Панаса Мирного. Школа, де будь-яка гра, веселощі, пустощі вважалися «вільнодумством».

І ця школа стала для Артура не тільки школою письма та лічби, а й школою мужності. До схилу своїх літ Дойль умів вистояти перед нахабством, жорстокістю, люттю, дати їм гідну відсіч, захистити свою честь і честь рідних, друзів, товаришів. Так само, як це потім робитимуть його герої — вірні друзі Шерлок Холмс і доктор Ватсон...

Далі — єзуїтський коледж Стоніхерст. Та сама сувора атмосфера, тепер позначена ще й церковними рамками. Вибір закладу для навчання сина був невипадковим — родина Дойлів міцно трималася рідних ірландських традицій. «Поки поляк лишався католиком, він лишався й поляком за національністю», — підкреслював наш співвітчизник Борис Антоненко-Давидович. Те саме можна було сказати і про ірландців та шотландців, що ревно оберігали католицькі звичаї в оточенні протестантів-англійців. Проте не католицький катехізис зацікавив тоді в коледжі хлопця. Він захоплено читає твори Томаса Майн Ріда і Вальтера Скотта, студіює історичні праці Томаса Маколея. Часто Артур тішить шкільних товаришів оповідками, переказуючи то історії, почуті від матері, то прочитані книжки, то власні вигадки, і отримує за це перші «гонорари» — кекси та цукерки. «Я завжди наперед умовлявся щодо кексів, — жартував згодом письменник, — що свідчило: мені на роду було написано стати членом Товариства літераторів».

Після успішного закінчення коледжу — подорож до Австрії, де молодий Артур, за рішенням батьків, мав продовжувати духовну освіту. І лише відвідини Парижа й зустріч із двоюрідним дідом, журналістом Мітелем Конаном, змінюють життєву дорогу молодого студента. Ні, не священицька кар’єра, а письменницьке покликання чекає його юного родича, — переконує Артурових батьків Мішель Конан. І ось — нова сторінка в «книзі життя» юнака — медичний факультет Единбурзького університету. Ось воно, коріння інших Дойлевих персонажів — медиків, анатомів, хіміків. Згадаймо знову-таки доктора Тревельяна з оповідання «Постійний пацієнт», доктора Мортімера з повісті «Собака Баскервілів» чи професора Презбері з оповідання «Людина, що рачкує»... Подібні оригінали траплялися студентові-медикові і в житті. Ось, скажімо, професор Вільям Резерфорд, що розпочинав читати лекції ще в коридорі, — саме він, вважають, був прототипом професора Челенджера, незмінного героя Дойлевих фантастичних романів і повістей. А ось інший викладач — доктор Джозеф Белл, чиї вправи з логіки пізніше стали основою Холмсового «методу логічних висновків». Як згадував сам Дойль, доктор Белл розпізнавав фах першої-ліпшої людини з її зовнішніх рис, — так, рибалку він угадував і за риб’ячою лускою на одежі, і за високими чобітьми, і за жуванням тютюну... Чи не так само згодом дивуватиме своїх клієнтів — і, звичайно ж, вірного друга доктора Ватсона — невтомний Шерлок Холмс?