Пригоди Шерлока Холмса. Том 2
Шрифт:
— Коли настане критичний момент, я вирвуся до вас; але ж ви самі розумієте, що моя широка практика і постійні запити, які сиплються зусебіч, не дозволяють мені залишити Лондон на невідомо який час. Зараз, наприклад, одна з найповажніших осіб Англії опинилася в руках шантажиста, й запобігти майбутньому скандалові зумію тільки я. Ні, як бачите, я ніяк не зможу поїхати до Дартмура.
— Кого ж ви тоді порадите замість себе?
Холмс поклав руку мені на плече.
— Якщо за це візьметься мій друг, то ось вам людина, яка буде поруч з вами в найкритичніший
Ця пропозиція застала мене зненацька, але Баскервіль, не чекаючи на відповідь, схопив мою руку й палко потис її.
— Як це люб’язно з вашого боку, докторе Ватсоне! — мовив він. — Адже ви бачите, в якому я становищі, а з обставинами знайомі незгірш від мене. Якщо ви поїдете до Баскервіль-Холла й поживете там зі мною, я повік цього не забуду.
Перспектива пригод завжди вабила мене, а Холмсові слова й жвавість, із якою баронет відгукнувся на них, дуже мене втішили.
— Поїду з радістю, — сказав я, — й не знаю, чи зможу краще провести цей час десь-інде.
— Ви надсилатимете мені докладні звіти, — сказав Холмс. — У найкритичніший момент, — а він неодмінно настане, — я керуватиму вашими діями. Гадаю, що до суботи ви будете готові?
— Отже, ви згодні, докторе Ватсоне?
— Цілком.
— Тоді в суботу, якщо нічого не станеться, виїдемо о пів на одинадцяту з Падинґтона.
Ми підвелися, щоб попрощатись, і тут Баскервіль раптом переможно скрикнув і витяг з-під шафи в кутку коричневий черевик.
— Мій пропалий черевик! — вигукнув він.
— Хай так само легко минуться й усі інші труднощі! — сказав Шерлок Холмс.
— І все-таки це дуже дивно, — зауважив доктор Мортімер. — Я ще до сніданку обшукав усю кімнату.
— Я теж, — додав Баскервіль. — Обнишпорив кожен дюйм.
— Виходить, що коридорний підкинув його, поки ми снідали.
Покликали німця, але він нічого не зміг пояснити, й усі подальші розпити нічого не з’ясували. Отже, до всіх цих химерних пригод, що так швидко змінювали одна одну, додалася ще одна. Крім трагічної смерті сера Чарльза, перед нами раптом вишикувалася низка незбагненних подій, які відбулися протягом останніх двох днів: лист, складений з друкованих слів, чорнобородий нишпорка в кебі, зникнення спочатку нового коричневого, а потім старого чорного черевика і нарешті — поява коричневого. Дорогою до Бейкер-стріт Холмс увесь час мовчав, і його насуплені брови та напружений вираз обличчя свідчили, що він так само, як і я, намагався звести докупи всі ці дивовижні й, здавалося, зовсім не поєднувані випадки. Цілий день і вечір він замислено сидів у кабінеті, огорнений клубами тютюнового диму.
Перед самим обідом нам принесли дві телеграми. В першій ішлося:
«Щойно повідомили: Берімор у Холлі.
Баскервіль».
У другій:
«Обійшов двадцять три готелі; порізаного аркуша «Таймса», на жаль, не знайшов.
Картрайт».
— Дві мої нитки обірвалися, Ватсоне. Немає нічого цікавішого за справу, в якій усі неначе змовилися проти тебе. Що ж, підемо за іншим слідом.
— У нас іще є візник, який возив отого нишпорку.
— Авжеж. Я зробив запит про його ім’я та адресу в реєстраційній конторі і не здивуюся, якщо зараз от-от надійде відповідь.
Ця відповідь перевершила всі Холмсові сподівання: знизу долинув дзвінок, двері кімнати відчинились і на порозі виріс рослявий чолов’яга. То був не хто інший, як сам візник.
— Мені сказали в конторі, що за цією адресою цікавилися номером 2074, — мовив він. — Я їжджу вже сьомий рік і ще не чув жодної скарги. Тому й надумав сам зайти. Скажіть мені, що я таке накоїв?
— Ви нічого не накоїли, любий мій друже, — відповів Холмс. — Навпаки, я дам вам півсоверен, якщо ви до ладу відповісте на мої запитання.
— Ото деньок випав! — усміхнувся візник. — А що ви хочете почути від мене, сер?
— Насамперед — ваше ім’я та адресу, бо ви, може, будете потрібні мені надалі.
— Джон Клейтон, мешкаю в Боро, Терпі-стріт, 3. Кеб стоїть у Шиплі-Ярді, біля вокзалу Ватерлоо.
Шерлок Холмс усе це занотував.
— А тепер, Клейтоне, розкажіть мені про вашого пасажира, що спостерігав за цим будинком сьогодні о десятій годині ранку, а відтак за двома джентльменами на Риджент-стріт.
Візник здивовано й трохи зніяковіло поглянув на нього.
— Що ж вам розказувати, коли ви й самі, бачу, все знаєте, — мовив він. — Отой джентльмен сказав мені, що він детектив, і звелів не балакати зайвого.
— Любий мій друже, це справа серйозна, і ви можете опинитися в прикрому становищі, коли щось від мене таїтимете. Отже, ваш пасажир сказав, що він детектив?
— Саме так.
— Коли він це сказав?
— Коли висідав.
— А більш нічого він не сказав?
— Назвав своє ім’я.
Холмс переможно позирнув на мене.
— Назвав своє ім’я, справді? Це з його боку було надто необережно. То як же його звуть?
— Його звуть містер Шерлок Холмс, — мовив візник.
Я ще ніколи не бачив у свого друга таким спантеличеним, як після цієї візникової відповіді. Якусь хвилину він приголомшено мовчав. Потім вибухнув щирим сміхом:
— Удар, Ватсоне, влучний удар! Шпага в руці супротивника, не менш спритного за мене самого. Цього разу він добряче мене піддурив. То його звуть Шерлок Холмс, еге ж?
— Так, сер, цей джентльмен так мені сказав.
— Чудово! А тепер розкажіть мені, де ви його взяли й що було далі.
— Він зупинив мене о пів на десяту на Трафальґарській площі. Сказав, що він детектив, і пообіцяв дві Гінеї, якщо я цілий день робитиму, що він накаже, й нічого не питатиму. Звичайно ж, я на це погодився. Спершу ми під’їхали до готелю «Нортумберленд» і зачекали, поки звідти вийшли двоє джентльменів і теж узяли кеб. Ми подалися за ними аж сюди, на вашу вулицю.
— До оцих дверей, — уточнив Холмс.