Пригоди. Подорожі. Фантастика - 86
Шрифт:
— Мене це, вибачте, не обходить. Для них я недосяжний. Ні фізично, ні морально. Я зараз надто відособлений, Анно. І від мирської суєти, і від людей. Я закопався в землю і замкнувся в собі, мов лялечка.
— Мені щиро жаль вас.
— Дуже вдячний.
— Не ображайтесь, Едварде. Мені справді вас жаль, тому що ви помиляєтесь. Від проблем століття не можна сховатися навіть під землею. Є чимало меж, що розділяють людей. Меж найрізноманітніших. Межі — річки, гірські хребти. Межі — моря, паралелі, меридіани. Селянські межі. Паркани. Межі — гроші, межі — влада, мова, релігія,
Захід догоряв. Хмари, що розпласталися по обрію, стали схожі на величезні тліючі головешки у згасаючому багатті.
Деякий час вони мовчали. Першим порушив мовчання Едвард.
— Ви багато бачили, Анно. Я, правда, чув, що журналісти неохоче дають інтерв’ю, але мені дуже хочеться знати: що ж найцікавіше в світі? Що найвизначніше? Яке ваше найсильніше враження за кордоном?
— Страшенно хочеться додому, на Батьківщину.
— У Київ?
— Звичайно.
— Мабуть, красиве місто?
— Дуже. Приїздіть у гості, побачите. У Києва своє неповторне обличчя. Хоч воно схоже на обличчя Фріско. Київ теж на пагорбах. Теж дуже багато зелені, парків. У нього теж є Золоті ворота. Дніпровська широчінь так само чудова, як затока Сан-Франціско, а ваш міст через протоку Золоті ворота точнісінько як пішохідний міст через Дніпро.
— Вам, я бачу, подобається проводити паралелі, — зауважив Едвард. — В’єтнам — Іспанія. Півострів Індокитай — Піренейський півострів. Київ схожий на Фріско. Їхні обличчя дуже схожі. Значить, є міста-антиподи. І антиподи — країни? Антисвіти?..
— Про що ви, Едварде?
— Про одну мою нав’язливу ідею. Для вас, звичайно, не секрет, що наші країни не дуже дружать.
— Поки що, на жаль, так.
— Одного разу під час виконання службових обов’язків— я повинен цілу добу сидіти і витріщатися на власне відображення — мені раптом примарилося, що на мене дивиться мій антипод. Так, так, антипод — дуже схожа на мене людина, людина-двійник. У військовій формі. Лейтенант. Але радянський. Ми з ним протистоїмо один одному. Будь-яке зіткнення між нами потягне за собою взаємне знищення. Жахливу катастрофу, подібну до анігіляції. Як у світі елементарних частинок.
— Мені здається, — задумливо сказала Анна, — що ви людина дуже вразлива, неспокійна, рефлективна. Чи не живе цей антипод усередині вас? Як дух протиріччя?
— Ні. По-моєму, не живе.
— Ви цього певні?
— Цілком. Зовсім недавно я пройшов рентген.
— Даремно ви жартуєте. Я серйозно.
— Я теж.
— Значить, за вашою теорією, ми з вами античастинки? Так би мовити, рядові представники різних світів. І наша доля — катастрофа, перетворення в ніщо?
— В усякому разі наші світи йдуть до цього.
— Дайте мені вашу руку.
Він послухався і раптом відчув міцний потиск руки.
— А я думав — ворожити будете.
— Просто я подумала, що катастрофи можна уникнути.
— Чи не з допомогою рукостискань?
— Коли дружать окремі люди, то братаються міста, народи, країни. Я пропоную вам дружбу. Я дуже хочу, щоб дружили наші народи.
Потиск
Наступного дня вранці Едвард і Анна разом прийшли в аеропорт. Анна відлітала першою. Едвард незграбно простягнув їй букет бузку.
— На прощання, — промимрив він, дивлячись убік. — Від когось я чув, що бузок дарують тому, кого… хто… — Він довго не міг дібрати потрібне слово.
Анна занурила обличчя в букет, намагаючись заховати в квітах трохи розгублену посмішку.
Едвардові запам’яталось: Анна повільно піднімалася по трапу в літак, прощально махала йому. Як смертельно поранені звірі, ревли літаки. Навколо метушився, штовхався, схлипував безликий натовп пасажирів і проводжаючих. З будівлі аеропорту долинала сумна, неймовірно сумна музика.
Уривчасте виття сирени.
Динаміки на Лоурі байдуже повідомили:
— Оголошується надзвичайне становище. Бойова готовність — підвищена.
Особовому складу було заборонено виїзд з території бази.
В усіх підземних спорудах різнобарвними вогнями транспарантів спалахнули пульти, заметушилися стрілки на шкалах приладів, замерехтіли на екранах осцилографів зелені змійки синусоїд. Едвард перевіряв готовність системи наведення. Поряд з ним біля пульта заправки ракети паливом вовтузилися Торлоу й Картленд. Останній, як завжди, був під градусом.
— Чує моє серце, — зітхав Картленд, — бути сьогодні тривозі.
— Бойовій? — запитав Едвард.
— Не знаю, — стенув плечима Картленд. — Коли оголошують тривогу, то нам не доповідають, — бойова вона чи учбова. Тривога, та й годі!
— І більше нічого не говорять?
— Ну, іноді зі штабу стратегічного авіаційного командування дають ввідну. Вона завжди однакова. Зміст її приблизно такий. Несподіваним маневром, — Картленд змінив голос, явно когось удаючи, — противник сконцентрував великі контингенти своїх військ на кордонах держав “вільного світу”. Його стратегічна авіація піднялася в повітря і взяла курс на Американський континент. Підводні човни вийшли на вихідні бойові позиції. Для захисту національної безпеки і свободи в усьому світі наказую: всіма силами і засобами завдати попереджувального удару по скупченнях військ і стратегічних військових базах противника…
Перевіряючи прилади, Едвард відкрив задню кришку блока настройки програмного механізму. Звідти раптом випала блакитна папка. Едвард швидко підняв її і став перегортати папери, що лежали в ній. Можливо, ця папка, яка належала, очевидно, Кеннану, з’ясує причини його загибелі? На аркушах — формули, графіки, таблиці розрахункових даних… Нічого цікавого. Едвард хотів був сунути папку в стіл, коли йому на очі потрапив складений учетверо аркуш паперу великого формату. Він машинально розгорнув його і побачив контурну карту північної півкулі Землі. Декілька еліптичних кривих з’єднували точку поблизу Денвера і ряд точок у східній частині Європи. На карті особливо вирізнялася червона жирна лінія, проведена просто через Північний полюс. Вона починалась від Лоурі і впиралася в невелике кружальце, акуратно заштриховане червоною тушшю. Поруч з кружальцем — дві червоні плями, мов дві краплі крові.