Прометей закутий

Есхіл

640]

Не знаю, як вас можна не послухати, -

Про все ви в простій повісті почуєте,

Дарма що я крізь сльози повідатиму

Про бурю богонаслану й спотворення

Мені, нещасній, і людського образу.

645]

Не раз у пітьмі ночі сонні видива,

Світлицею витаючи дівочою,

Мені шептали: «О щаслива дівчино,

Пощо дівуєш довго? Шлюб величний ти

Могла б узяти, сам-бо Зевс - опалений

680]

Жаги стрілою

і Кіпріди радощі

З тобою хтів би розділить. Божистого

Не відкидайся ложа,- до Лернейських лук,

Де батькові кошари і стада, приходь

Очей жадобу вдовольнити Зевсові».

655]

Щоночі цими снами опанована,

Я мучилась, нещасна, доки батькові-

Розповіла я про вночішні видива.

Провісників в Додону і до Піфії

Він посилав численних, щоб довідались,

660]

Як словом чи ділами догодить богам.

Вони вертались і в неясних висловах

Двозначну, темну відповідь приносили.

Діждав Інах ясної врешті провісті:

Було йому виразно оповіщено -

665]

Мене із дому і з вітчизни вигнати,

Щоб безнастанно по світах блукала я,

А не схотів би, то вогниста блискавка

Спаде від Зевса і попалить рід увесь.

Провіщенню Локсієвому вірячи,

670]

Отець мій з хати рідної прогнав мене.

Обом було нам важко, але Зевсова

Узда його до того приневолила.

І враз я розум і подобу втратила

Й, жалистим гнана оводом, як бачите -

675]

Рогата - мчала скоками шаленими

До джерела Керхнеї добропитної,

До пагір Лернських, і землепароджений

Пастух, гнівоневтомний Аргос гнав мене

І скрізь очима стежив незліченними.

680]

Життя від нього нагла відібрала смерть,

Мене, ж і далі, жалену злим оводом,

Цей з краю в край ганяє божественний бич.

Ти чув усе. Скажи, як можеш, чим моє

Скінчиться лихо. Та, в біді жаліючи,

685]

Мене словами не втішай облудними,-

Нещиру мову слухать - то найгірший біль.

Тренос

ХОР

Ой годі, годі, зупинись!

Та ніколи-бо й не гадали ми,

Що нам слух торкне дивна мова ця

690]

І нестерпучих, непосильних мук оцих

Жахний глум-ганьба

Дволезим вістрям пройме душу нам!

Ой доле, доленько…

695]

Іо нещастя трепетом поймає нас!

ПРОМЕТЕЙ

Зарано, повні страху, ви ридаєте,-

Заждіть, і до останку все почуєте.

ХОР

То говори,- стражденникам так радісно

Кінця скорботи наперед дізнатися.

ПРОМЕТЕЙ

700]

Вас

вдовольнив я радо в попередньому

Бажанні - пожадали-бо довідатись

Від неї ви самої про біду її.

Послухайте ж, які Страждання дівчина

Бід гніву Гери має перетерпіти.

705]

А ти, дитя Інахове, слова мої

Складай у серці, щоб блуканням знати край.

Йди на схід сонця крізь поля неорані

І дійдеш до кочів'я Скіфів. В плетених

Наметах, на колесах вік живуть вони

710]

На вольній волі, всі далекосяглими

Озброєні стрілами. Не підходь до них,

Але направ над берегом ступні свої,

Де стогне море під стрімкими скелями.

Ліворуч там Халіби-ковалі живуть,

715]

їх стережися,- дикі, негостинливі

Вони. Йди далі до ріки Напасниці,

Непомилково названої так,- її

Не переходь, неперехідну, поки аж

Хребта Кавказу дійдеш височенного,-

720]

3 його вершин бурхливий рине струмінь цей.

Сусідні зорям перейшовши бескети,

Іди на південь і ватаги здибаєш

Дів-амазонок, що мужів ненавидять,-

При Термодонті й Теміскірі їх житло, -

725]

Де кораблі жахає Салмідеської

Затоки паща - мореплавців мачуха.

Ті амазонки радо проведуть тебе,

І дійдеш ти до Істму Кімерійського -

Тісних воріт приморських. Далі сміливо

730]

Протоку Меотійську перепливеш ти,

І славна в людях пам'ять переправі цій

Зостанеться,- в честь тебе називатимуть

її - Боспор. Європи ґрунт покинувши,

На суходіл Азійський ти дістанешся.

735]

Що ж, цар богів - чи не до всіх однаково

Жорстокий? Зажадавши бог із смертною

, З'єднати ложе, на блукання сам її

Прирік він. І гіркого ж ти, о дівчино,

На шлюб собі спіткала нареченого!

740]

Все, що від мене чула ти сьогодні тут,

Я не назвав би навіть передмовою.

ІО

Ой леле, леле…

ПРОМЕТЕЙ

З болючим зойком знову застогнала ти!

Що ж буде, як і дальші лиха знатимеш?

ХОР

745]

Які ж їй далі муки, чи розкажеш ти?

ПРОМЕТЕЙ

Бурхливе море згуби нещасливої.

ІО

То нащо й жити! Чи не краще з дикої

Верховини сторч головою кинутись,

Об землю вщент розбитись і звільнитися

750]

3 цієї муки! Раз умерти легше-бо,

Ніж день у день так тяжко-гірко мучитись.

ПРОМЕТЕЙ

А як би ти мої страждання стерпіла!

Адже ж мені і вмерти не присуджено,-