Сарабанда банди Сари
Шрифт:
«Вони познайомилися на курсах iвриту. Я не знав, що тобi це цiкаво, а то б ранiше тобi переповiв! Треба було мене попросити - я б все, як у романi, виклав! Послiдовно. Мене всi за це хвалять - я вмiю розповiдати послiдовно». Це було першим, що я почув, коли прибiг з пляшкою. «Ви єврей?» Запитав я в отця. «Нi, але вiн дуже хотiв ним бути. Хоча от мiй батько вважає, що всi, хто вiрує в Бога, не проти бути євреями». «Емiлю! Шануйся!» «А що тут такого? Ти ж сам говорив тодi про те, що в української армiї немає перспективи, а от в iзраїльської є, i чому б вам не податися в Хайфу? Вiн обрав Сару, тому що думав, що вона його вивезе туди!» В принципi, я не знав, як реагувати.
«Я не тому її обрав». Невiдомо чому
«Як це?» Перепитав я. «Так! Вiн думав, що дiвчина з таким iм'ям як Сара - не може бути нiким iншим, нiж єврейкою.
А Сара отримала своє iм'я завдяки компромiсу». Тут в мiй мозок увiйшов пронизливий здогад! «То Сару назвали на честь стареньких Саранських?» «Нi, хоча на цю тему часто жартували. Не думай, що ти перший такий дотепник. Її так назвали, тому що мати хотiла назвати її Сашею, а батько - Радмилою, вони довго чубилися, а потiм вирiшили назвати її або Расою або Сарою, щоб поєднати два iменi. Перемогла Сара. Бо iм'я Раса всiм видалося надзвичайно агресивним. Хоча, на мiй погляд, Раса - це вiнтажно! Раса Полонська - клас! А Валєрка про це не знав!»
«Давайте краще вип'ємо за чехiв!» Запропонував я, бо Валерiя менi стало шкода. Я уявив собi, що могли б розповiсти батьки Iнни про причини нашого одруження. Хоча, з iншого боку, якби в мене була можливiсть пiдслухати їхнi розмiрковування щодо даного предмету, я б це зробив. Цiкаво, наче побувати на власному похоронi. Але я забув, що Мiлiк не п'є, тому не стане вiдволiкатися на мою пропозицiю, бо для нього це зовсiм не краще. Що стосується отця, то випити йому хотiлося, та вiн не знав як про це сказати, щоб не зашкодити власнiй репутацiї. «У нас вся родина була проти шлюбу! Навiть Сара! Але потiм вона зробила це навмисне, щоб на неї не тиснули. Продемонструвала дорослiсть. Це як курити, трахатися пiд парканом, плюватися, пити портвєшку. Всього цього вона не робила, натомiсть погодилася вийти замiж за Валєрку. Ну, а ще вона була пухкою, їй здавалося, що чоловiкiв вона не цiкавить, крiм тих, якi поширюють пiгулки для схуднення». «Валерiю, себто отцю, отче… еее…» «Можете звертатися до мене як до Валерiя, що це змiнить»? «Дякую. А будучи вiйськовиком, ви чим займалися?» «А вiн був «особистом» в Комiтетi державної безпеки. Нами займався, євреями, гигиги. Ось ким вiн був. Реiнкарнацiя iнквiзитора». Мiлiку було весело.
«А ви дiйсно не вiрите в Бога?» Нiчого iншого отець вигадати не мiг, крiм запитати в мене саме про це. Вiн ще б у ката поцiкавився: «А ви справдi за смертну кару?» «Колись я читав на нiч «Отче наш» перед сном. А потiм подумав, що це те саме, що й примовки в пiонерському таборi: треба їх читати, всi цього вiд тебе чекають, от ти i примовляєш. «Всiм, всiм доброго дня, з кожним ми вiтаємося, всiм, всiм доброго дня - з вiтром сперечаємося». «Вперше чую таке порiвняння. Але ж читати молитву можна щиро, чи не так?» «Загалом - так. Але розумiєте, я от не люблю адвокатiв та страхових агентiв, якi представляють iнтереси людей. А насправдi просто викачують з них грошi. Тим паче, не долюблюю людей Церкви, якi представляють iнтереси Бога фактично з циx самих причин, що й адвокати зi страховиками, тiльки масштаби у них бiльшi». «Знаєте, я би не став звинувачувати усiх скопом…» «А знахарки? Ви їм шили вiдьомство та звинувачували саме скопом. I бiлих, i чорних! А ще - вчених та бунтiвникiв!» Сучаснi дiти дуже багато читають. Я бачив цi думки на обличчi отця Макарiя.
«Потiм,
Так, зрозумiло, я - пас з ним розмовляти. Це я так думаю, проте мене все одно несе: «Знаєте ж, мабуть, як вашi молодi попи церкви називають? Точками! Точнiсiнько, як бариги. Чия точка багатша, чия бiднiша, чию краще розташовано, чия бiльша. А ви пiсля цього хочете, щоб я йшов до церкви? З чистим серцем? Приносив туди свої сумнiви, грiхи, думки?» «Може, й знайдеться один такий лиходiй на все наше братство, але то - виняток!» «Невже? Одного разу, коли я перевiряв новий туристичний маршрут, побував на прийомi у мера, ну i звiсно, там були вашi - церковнi чини. Без вас жодне прийняття не обходиться. I от один, старший, каже iншому, нижчому за рангом. «Отже так. Якщо в тебе найближчим часом щось у черговий раз замироточить, можеш готуватися на роботу в народне господарство!» Ви з усього готовi робити бiзнес. Навiть з дива. Як Девiд Коперфiльд. Але вiн - на вiдмiну вiд вас - Бога до своїх справ не приплiтає«.
«Я бачу, що ви, Павле, агресивно налаштованi. Тому я не думаю, що в нас вийде дiалог. Знаєте, коли я був молодшим, я не пропускав жодної дискусiї, але цi часи минули». «А знаєш, Валєрко, вашi дiйсно як бандюгани поводяться». Озвався Мiлiк. Наче «пас» я йому не давав, «фас» не кричав, але вiн вступає. «Емiлю, ти звичайно можеш поводитись, як тобi заманеться. Й у тому числi звати мене «валєркою», але принаймнi з гостями свого дому ти мусиш поводитися гiдно». Як зворушливо.
До речi, про «гостя» i про «дiм». «Отче, а скажiть менi, будь-ласка, я тут примiтив матрац. Вiн - ваш?» «Так».
Поважно вiдповiв отець Макарiй, лагiдно подивившись на матрац. «Тобто я так розумiю, ви хочете ночувати в моїй квартирi?» «Цiлком справедливо». «Щодо справедливостi та її цiлковитостi в мене є певнi сумнiви. У мене з приводу цих явищ власне бачення. Проте я хочу запитати iнше: а чого це раптом?» «Що?» «Павло цiкавиться, чого ти до нього вдерся!» «А, ви про це. Маєте право. У нас оголошено дводенний збiр. В Лаврi. Як правило, я зупиняюся в Емiлiї та Геннадiя, оскiльки вони мешкають неподалiк святинi, але в них, як вам вiдомо, ремонт». «Ага. В них - ремонт, то ви до мене?» «Безперечно. Проте не хвилюйтеся - завтра я вже поїду до свого приходу. Точки». Додав вiн та випустив посмiшку блукати бородою. Гляди, не подряпайся!
«Чи от, наприклад, вашi конфесiйнi чвари - до чого вони доводять людей. Дружина мого товариша готувалась народжувати. Вона вже була в пологовому будинку. Почалися перейми. Їй було страшенно боляче, ледь терпiла. Ходить, згинається, шепоче, щоб все скорiше скiнчилося, щоб швидше народилася дитинка. Аж ось мiж майбутнiх матусь з'явився пiп. I почав пропонувати освятити їх, щоб пологи були легкими. I що, ви гадаєте, запитали майже всi жiнки? «А з якої ви конфесiї? З нормальної чи з ненормальної?» Бо всi знають, що ви безперервно визначаєте, де справжня церква,