Шалене танго: істеричний роман
Шрифт:
— Ну, що ж. Життя не складається із самих лише приємностей. Я повинна сказати, що рада знову тебе зустріти або, гм, ще якусь таку саму дурню.
Ципріян здригнувся і, продовжуючи ображатися на весь світ, на паскудну, капосну долю, заховав руки під пахвами й повернувся до присутніх спиною. Ядзя захихотіла, щоб приховати ніяковість. Зрозуміла, що все буде набагато складніше, ніж їй здавалося. На щастя, один з танцюристів із блазенською посмішкою, розрядив атмосферу:
— Ласкаво просимо до нас. Мене звуть Молодий, я темна конячка цього шоу.
Проте прикрий інцидент зіпсував решту дня, учасники шоу й далі були надто приголомшені, аби продовжити працювати.
Ципріян ушився блискавично, щоб якомога швидше забути про несподівану халепу. Від самої думки, що йому доведеться танцювати із цією жахливою жінкою, він ледь не плакав. Невже вона переслідуватиме його до скону?!
Ядзя, лізучи по сходах зі швидкістю кульгавої блощиці, була переконана, що сьогоднішня зустріч — це кара за всі її гріхи: сачкування з уроків, крадіжки цигарок у ксьондза-катехита, еротичні мрії про власного перукаря, надмірний апетит, занедбування Гуця, озонову діру, базу в Ґуантанамо й олімпіаду в Китаї… Треба якомога швидше подзвонити дівчатам, інакше вона збожеволіє. Вони зустрінуться й тверезо все проаналізують. І лише потім нап’ються до всирачки. Або навпаки, яка різниця.
Подолавши останню сходинку й минаючи рецепцію, Ядзя помітила, що цей ідіот з голою дупою замість того, щоб іти додому, стоїть з гостесами й «очаровує» їх, звиваючись, наче вугор, якого лоскочуть. Вульгарний, дебільний, неврастенічний мудак!!!
6
Коли Ядзя сказала Гуцеві, що пробилася до популярної телепрограми, син відреагував зовсім по-іншому, ніж її подруги. Він лише буркнув під ніс:
— Ага, так я й повірив.
Переконався лише тоді, коли вона показала йому підписану угоду. Гуцьо всі документи сприймав на повному серйозі й ставився до них мало не побожно. Тому перечитав усе двічі, включно із примітками, написаними крихітними літерками внизу сторінки. І тоді його очі засяяли.
— Справді? І мені можна розказати про це в школі?
— Звісно, навіть треба.
Синок кинувся їй на шию. Вони не пригорталися одне до одного від часу драматичної розмови на подвір'ї після програного матчу. Гуцьо продовжував на неї ображатися, а Ядзя не знала, як його втішити, бо ж усе, що він тоді викричав їй в обличчя, було правдою. Тепер, коли відчуженість між ними була позаду, син тулився до неї, як після довгої розлуки.
— Мамо… — Гуцьо визволився з обіймів і почав повагом колупатися в носі. — То ти тепер станеш знаменитою!
І ляснув у долоні, а Ядзя голосно засміялася. Як чудово бачити свого сина щасливого, радісно збудженого, а не насупленого, змученого щоденними проблемами.
— Але знаєш… — мовив він після цієї короткої миті щастя, — слава іноді веде на дно. Сподіваюся, ти це усвідомлюєш.
Проте відтоді він прокидався веселіший і жвавіше збирався до школи.
Звістка про Ядзину участь у телевізійному танцювальному шоу, як завжди буває із сенсаційною інформацією, схвилювала близьке оточення, і незабаром лише про це тільки й пліткували в усьому будинку, у рахітичному сквері за рогом і поблизькому продуктовому магазинчику. Едзьо мало не луснув від гордощів, хоча разом з тим трохи непокоївся, чи вона взагалі впорається із цим усім на тому телебаченні. Щоранку дорогою до пекарні його оточували цікаві сусідки й жадібно розпитували, чи він, бува, не довідався чогось новенького. Едзьо, трохи збентежений, проте задоволений увагою, якою його
— Ого-го, що там робиться, про це не скажу, але справжні дива. Щира правда.
Що ж, як казав Енді Вархол, кожному в його житті трапляються його п’ятнадцять хвилин слави, і вочевидь для Едзя цей момент саме настав.
Що стосується Ядзі, то її справжня слава була ще попереду. Животіючи досі на узбіччі магістралі життя, вона несподівано опинилася в самісінькому епіцентрі подій. Ядзя так нестерпно довго сиділа в життєвій ямі, що коли звідти їй вдалося вилізти, то це просто приголомшило її.
І хоча її рішення було цілком свідомим, усе навколо неї розвивалося занадто швидко й не в тому напрямку, як їй би хотілося. Вона опинилася в абсурдній безвихідній ситуації, зв’язана безглуздим контрактом, який усе їй забороняв і нічого не дозволяв натомість.
Перші дні були жахливими. Їй доводилося не лише робити гімнастичні вправи по кілька годин на день у черевиках на високих підборах, але й дозволяти безкарно обмацувати себе найтупішому і, на її думку, абсолютно несексуальному самцеві. Вона підхоплювалася рано-вранці й напівсонна мчала до студії, дорогою протираючі заспані очі й позбавляючись залишків сну. Про те, щоб поніжитися в ліжку й пожаліти себе, можна було лише помріяти. Вранішню депресію десь чорти злизали разом з безкінечними роздумами, що б його таке з’їсти на сніданок. Практично всюди Ядзю супроводжувала знімальна група, яка увічнювала її злети, падіння, поступи й відчай. Вона розуміла, що шоу такого штабу керуються власними законами, проте наодинці із собою залишалася виключно на унітазі. Хоча навіть там не була впевнена, що в зливному бачку не вмонтована яка-небудь хитромудра міні-камера. І все для того, щоб нагодувати кровожерних глядачів, показавши їм справжній, позбавлений будь-яких мистецьких прикрас, голий зад учасника. Якось вона запитала в оператора, якого дідька знімати, коли вона наклеює пластир на палець?
— Розумієш… — утаємничив він Ядзю притишеним голосом, — це в нас такий пульс дня.
«Та-а-ак, — подумала вона. — Сьогодні Пульс дня, за мить Мамографія місяця, і, нарешті, Кончина року».
Уже від першої репетиції Ядзя знала, що нічого із цього не вийде. З її сумнівним почуттям ритму, відсутністю сприйняття власного тіла й зневагою до всього шоу-бізнесу, Ядзя була останньою особою, яка б мала в поті чола готуватися до виступу у світлі прожекторів. І все-таки вона це робила. Як і решта учасників, що нагадували жертв вуличної облави.
У новій, остаточній версії шоу, брали участь п’ять пар, а гучний фінал передбачався через кілька тижнів. Цього разу партнерами професійних танцюристів були виключно аматори. Проте кожен з них справлявся із завданням краще, ніж Ядзя.
Наприклад, Роберт, партнер Верени. Звичайний фізик-ядерник з науковим ступенем, проте в нього не виникало жодних проблем з вивченням танцювальних кроків. Тоді, коли Ядзя намагалася запам’ятати, що на «раз» нога йде вперед і стегно треба виставити, а на «два» треба повернутися, одночасно відхиливши голову праворуч, Роберт рухався стрімко, як електрон. Вочевидь глибокі знання про будову матерії давали йому можливість запанувати над власним тілом. На жаль, Ядзя постійно «зависала», що викликало в магнітному полі хаотичну дезорієнтацію й короткі замикання. Коли вона потрапляла на його орбіту, Роберт дивився на неї з таким жахом, неначе Ядзя повинна була викликати розщеплення ядра атома й тут-таки виростити маленький атомний грибочок.