Шалене танго: істеричний роман
Шрифт:
Або така собі пані Гражинка, куховарка в центрі допомоги для важких підлітків. Скільки в ній було енергії! Завжди охайненька, чистенька, рівно підрізана гривка, а п’ятдесятирічне тіло — слухняне й зосереджене. На додачу вона ще й танцювала з Молодим, а він був такий чарівливий і дотепний! Ядзя спостерігала за ним з величезною приємністю. Він нагадував їй про найкращі миті в її житті, що давно поринули в небуття, так само, як смак «корівок» у дитинстві, що їх вона потайки цупила з подружками на ярмарку… Щойно Молодий з’являвся в залі, де вони репетирували, одразу привертав до себе увагу, поширюючи довкола якісь флюїди. Рухався з невимушеною елегантністю, наче загальне обожнювання було для нього чимось найприроднішим на світі. Крім того його очі мали той небезпечний блиск, який викликає в жінок негайне ввімкнення системи сигналізації.
Так… Що й казати, Молодого всі обожнювали. Усі, за винятком, зрозуміло,
Коли її почав переслідувати постійний біль у суглобах, фізіотерапевт, який співпрацював із програмою, пояснив, що переобтяжені кінцівки не витримують виснажливих багатогодинних вправ. Вирок був категоричний: Ядзя мусить схуднути. Якщо хтось уважає, що нездорова й калорійна їжа — це єдина радість у житті, марно сподіватися, що він сприйме таку вимогу зі зрозумінням. Тому Ядзя відразу відчула, що шлунок ніби судомою звело. Вона тут-таки зголодніла й до кінця репетиції тільки й думала про оселедця із цибулею. Слина виділялася так, що Ядзя швиденько й без зайвих фокусів зробила передбачений комплекс вправ і помчала додому, дорогою не забувши заскочити до поблизької продуктової крамнички. І вже в безпеці, стоячи під дашком трамвайної зупинки поруч із місцевими бомжами, вона відкрила слоїчок з оселедцями по-кашубськи, виїла його вміст, облизала масні від олії пальці, а тоді полегшено перевела подих і, повеселіла, погодилася, що справді, час подумати про здорове харчування.
Повправлявшись тиждень, Ядзя стерла до крові ступні, розтягнула ахіллове сухожилля й двічі вивихнула ногу в кісточці.
Окрім того, вона відчувала щиру, невиліковну ненависть до аргентинського танго, а його ритм щовечора викликав у неї напади мігрені. Основний комплекс кроків, так званий «базіко», вона запам’ятала лише тому, що він асоціювався з «Бальзаміко», улюбленим ароматичним оцтом.
Найгіршим було те, що Ядзя не могла ходити в жодному взутті. Таксист, котрий відвозив її щовечора додому, навіть звик, що пасажирка висідає боса і, не зважаючи на осінні калюжі, бреде крізь дощ і мжичку, ніби божевільний босоногий аскет. Якось увечері, масуючи ноги, вона із жахом помітила, що від постійного виснажливого повторення танцювальних па майже повністю стерла собі папілярні лінії. Тепер вона зможе безкарно задушити ногами Ципріяна, і жодна поліція не ідентифікує її відбитків.
Гуцьо, який пишався мамою, майбутнім ідолом колективного уявлення, немов безжальний наглядач стежив, щоб та не запізнилася вранці на репетицію, а повернувшись зі школи, покірно віддавав себе під опіку Едзя. Вони разом їздили містом, накопичуючи гігантський запас різноманітних сірників, бо зараз, захопившись передачею про французьку революцію на «Дискавері», вирішили відтворити ешафот, на якому стратили Марію Антуанетту. Та інколи після багатогодинного стирчання в незручній позі над макетом в Едзя так ломило крижі, що кілька наступних днів він лежав у ліжку. Тоді по Густава приїздила Сара, або його забирали до галасливого дому Улі. Такими вечорами хлопчина доходив висновку, що багатодітні заміжні жінки й незалежні самітниці просто нестерпні, і з цими бабами взагалі неможливо витримати, хіба що в людини немає виходу.
Останні три роки були для Ципріяна дуже важкими. Довелося змиритися з появою перших сивих волосин, і навчитися жити без захисної парасольки, яку відкривають над знаменитостями. Продиратися крізь джунглі шоу-бізнесу, у яких усі створіння взаємно знищують одне одного мачете, бейсбольними кийками й пінцетами для вискубування брів, словом, усім, що опиниться під рукою. Потрапивши в неласку й забуття, витіснений Молодим, Ципріян мусив боротися за існування й щомісячне погашення кредиту. Раніше він перебирав пропозиціями, але із часом мусив призвичаїтися до халтур. Йому й зараз терпли сідниці від самої згадки про рік, проведений на поромі, що курсував між Свиноуйстям та шведськими портами. Щовечора, на тлі імпровізованих хащів, Ципріян зображував танець Тарзана, а п’яні скандинави жбурляли в нього гарячими ковбасками.
Зараз він знову отримав шанс з’явитися перед публікою. Щоправда, у цьому йому добряче допомогла
До того ж Ядзя переважала габаритами, і Ципріянові було непереливки. Він сам панічно трусився над своєю фігурою, бо в професії танцюриста будь-яка складочка жиру означає кінець. І на тобі маєш, зараз йому доводилося піднімати й романтично крутити самицею, яка була приблизно кілограмів на десять важчою за нього. Якось спробував, і все закінчилося тим, що обоє гепнулися на підлогу. Окрім того… вони взагалі не пасували одне до одного. Протягом останніх двох тижнів каторжних репетицій їм не вдалося сексапільно притулитися плечима чи стегнами. Талія не на місці, дупа занадто низько, цицьки завеликі. Христе-Боже, такими ціцеронами можна було б обдарувати цілу команду волейболісток. От і обійми таку, коли її груди не досить, що свердлять йому шлунок, то ще й відділяють від партнерки ледь не на півметра, ну чисто якась барикада довбана!
А цей її синок… Таке дитя навіть у цирку не побачиш. Коли малий прилазив разом з матусею, уважай, що репетиції кінець. Ніби й не робив нічого, сідав собі тихенько в куточку, але так якось лупав очима спідлоба, що Ципріян відразу вибивався з ритму. І жодного разу навіть не посміхнувся! Колись приніс пошарпану книжечку і, страшенно задоволений собою, сповістив, що приготував Ципріянові несподіванку. Після чого ні сіло, ні впало, продекламував:
— Синку, забудь про тривогу дивись, це спасіння знак пливімо, нумо в дорогу, глянь-но, змінився як… *** ось — наоколо й вгорі Усе — те саме. — Куди-бо подівся хрест? *** — Воротами став перед нами [1] .1
Вірш Ципріяна-Каміля Норвіда «Хрест і дитя» (пер. Божени Антоняк).
Ципріян тоді остовпів. Звісно, нічого не втямив, натомість ще раз переконався, що обоє, мати й син, страждають від однакової таємничої душевної хвороби. Але найгіршим було те, що це прибембане щеня казало йому… казало… «пане Ціпо»!!!
Попри все Ципріян справді старався. Намагався не дивитися на гострі предмети в полі зору, зціплював зуби й подумки присягався ніколи не мати дітей. Забув навіть про ригачку в літаку. Врешті, вони з Ядзькою (блін, навіть ім’я в неї ненормальне) були командою й мали спільне завдання: пройти чимдалі. Саме через те він якось привів із собою на репетицію Верену, свою колишню партнерку, аби продемонструвати, як має виглядати справжнє танго. Колись це був один з його найулюбленіших танців (звісно, ніщо не могло зрівнятися із твістом, який ушкварили Ума Турман і Джон Траволта в «Кримінальному чтиві»). Стали в позицію, зціпили зуби аж скреготнуло, і почали. Ядзя демонстративно подивилася у вікно й витягнула з торбини котлету, котра залишилася з учорашнього обіду. Почала її меланхолійно пережовувати, час від часу глипаючи в бік танцюристів. Треба їм віддати належне, вони аж іскри викрешували на підлозі. Навіть Ципріян відчув у стегнах щось схоже на драйв. Злегенька відсапуючись, він зиркнув на Ядзю, упевнений, що та заніміла від захоплення. Вона справді не могла й слова вимовити. Але не від захвату, а тому, що рот був напханий котлетою! Проковтнула останній шматок, і її погляд став ще похмурішим. Ципріян оскаженів. Сто чортів! Не для того він кілька років лежав на самісінькому дні кошика з уживаними речами, чекаючи, що його витягне якась милосердна рука, аби тепер занапастити все до біса через якусь ненажерливу ідіотку!