Сигнали з Всесвіту
Шрифт:
З допомогою цього каната він спустився в ущелину. Тільки-но ставши на ноги, помчав до блискучих предметів… і закам’янів перед ними.
“Ластівка” була
Потім його погляд упав на широку розколину в кам’яній стіні. Вона міцно стискувала частину літака, яка ніби чудом яким лишилася непошкодженою. З допомогою вірьовки Мак-Гарді виліз нагору і зрадів. В покрученій частині кабіни він виявив справжній скарб: розбитий ящик з консервами, скафандр, кілька книг, гумовий човен та радіостанцію. Мак-Гарді одразу ж ввімкнув її, але апарат вперто мовчав.
— Ні, я тебе таки примушу говорити! — міркував він уголос — Але раніше віднесу тебе в безпечніше і зручніше місце!
Він виносив цінні речі з провалля цілий день. Страшенно стомлений, ліг на гумовий човен і одразу ж заснув.
Вночі його разбудив холод. Мак-Гарді роздивився навколо. Над кам’яним гребенем блимало багряне сяйво, Що кидало примарне світло на пропливаючі хмари.
Мак-Гарді увімкнув прожектор і виліз на гребінь гори.
Неозора рівнина перед ним корчилась у полум’ї. На обрії, приблизно в тих місцях, де було Селище Невидимих, піднімалась до неба велика опуклість. В її середині грунт розірвався, а на місці вибуху спалахнув вогненний стовп. Гнаний жахом, Мак-Гарді побіг назад.
— Врятують мене… Врятують мене… Не дадуть мені тут загинути… — він узяв радіостанцію тремтячими руками і зазирнув усередину.
— Передавач зіпсований… — Голова його безсило впала на груди. — А приймач?.. — опам’ятався він за хвилину. Натиснув на вимикач і повільно повернув важельок.
— Алло, алло, змініть курс, Алено!.. — почувся раптом голос Фратєва. — На ріку Надію приставати не можна, її кипляча
У Мак-Гарді виступив на чолі холодний піт.
— Ми врятовані… Ми — на борту вертольота… Серйозних поранень немає ні в кого… Викликаємо “Промінь”…
— Говорить Навратіл!.. Друзі, чекаємо вас на “Промені”. Вже приготувались до вильоту… Хотенкова ми повідомили, що корабель і без останнього реактора здатний до далекого польоту. На щастя, ми вчасно запаслися пальним… Малого Ксаверія візьміть з собою… Зараз ми одержали звістку з “Електрона”, що зустрінемось з ними на планеті Ікс у сонячній системі Проксіма Центавра.
Над головою Мак-Гарді лютувала буря. Кулясті блискавки креслили небо і вибухали. Серед шуму й гуркоту з радіоприймача зазвучав голос Молодінової:
— …Вертоліт ми навантажили на “Стрілу”… Стартуємо… Прощай, нещасна Кварто! Живи добре та швидко опам’ятовуйся від гарячої лазні! А вам, бідні крилаті квартяни, бажаємо щастя в дальшому житті. Хай ваші крила врятують вас від катастрофи!.. До побачення, Кварто!
У Мак-Гарді похолонула кров у жилах. Він судорожно вчепився нігтями в одутле обличчя.
— Вилітають… Назавжди вилітають… Лишусь я тут самотній, один серед пекла, за більйони кілометрів від рідної Землі і від людей… Від щасливих людей… Вони навіть не знають, що залишають мене тут назавжди…
Він схопився і в розпачі почав кричати:
— Люди!.. Боже!.. Люди, не покидайте мене…
Його крик проковтнула буря.