СКІФСЬКА ОДІССЕЯ
Шрифт:
І мають славу дуже розголосну.
Тут процвітало різне ремесло.
Були будинки з каменю й саману.
І наверталось грекам на весло
латаття Білозерського лиману.
Раз побували греки в городищі.
Дізнатися, на що там ціни вищі.
Провідати знайомих паралатів.
Придбати медицинських препаратів.
Зміїної отрути напитати
(в одного грека був радикуліт).
А
були тоді відомі на весь світ.
З них дехто жив і по чужих країнах.
Токсаріс — грецький був громадянин.
Зажив такої слави у Афінах, —
мудрець Солон схилявся перед ним!
Вони вже знали деякі вакцини,
мікстури, зілля і настої трав.
Щоб перейняти дещо з медицини,
сам Гіппократ у Скіфії бував.
У місто греки в’їхали волами.
Воно було оточене валами.
Шумів базар. Проходили транзити.
Лежали хури червонястих руд.
Вгорі жили царі і ворожбити.
Внизу роївся ремісничий люд.
Риботорговці натягали тент.
Шкварчали біля яток чебуреки.
То, поки дядько скупить реманент,
пішли й собі повештатися греки.
У передмісті вулиці вузенькі.
Такий там брязкіт, гуркіт, гукіт, дзенькіт!
Скрізь чорні гути, кузні і майстерні.
Вода парує в кам’яній цистерні.
Коваль кує, не втомиться клепати —
мечі, голки, зубила і лопати,
цвяхи, ножі, сокири і серпи —
на все Пониззя і на всі степи.
Купили голку. Мали з тим мороки.
Промчався вершник. Грек розгарячивсь.
Зайшли до скіфа, що колись два роки
на ювеліра в Ольвії учивсь.
Там розглядали різні візерунки.
Ливарні форми. Золото. Емаль.
А він сидів, якраз робив малюнки —
ягнят і птиць на царську пектораль.
Подарував їм для жінок прикраси.
В ткача купили виробів лляних.
Пішли угору. Кам’янські тераси
були не гірш, як в Ольвії у них.
Хороми царські зблизька роздивились.
Цікавий грек у браму заглядав.
Маленький цар уже, напевно, виріс.
Тепер, мабуть би, грека й не згадав.
Похвастав грек, що він з царем стрічався.
І як за нього Геродот ручався.
Такий тоді малесенький був скіф —
тепер могутній цар Аріапіф.
Шкода, що скіфи з царської обслуги
взяли ворота на залізні шпуги.
А то б він, грек, бо він такий, — як схоче,
то він і в гості до царя заскоче!
Заночували
на молодому сіні на горищі.
Напівмандрівний і напівосілий,
уже й якусь маєтність запосілий,
він мав овець і поле сочевиці
неподалік від царської столиці.
Почастував їх гойно, хоч і просто,
завдавши тим жоні переполох, —
лемішка із облущеного проса,
із часником колочений горох.
Почавши тут, продовжили у свахи
з ужитком пирогів, рибця і саламахи.
Якісь прегарні скіфські молодиці
книші пекли на глиняній кабиці.
І верхи на лозинах дітлахи
рубали кропиву і лопухи.
Із городища, із того содому,
майстри вертались навпрошки додому.
А з поля йшла, струнка і тонковида,
ще несвідома чарівничих зваб,
богиня квітів, юная Хлорида,
у жовтому віночку із кульбаб…
В кабиці дотлівала дровиняка.
І вітер віяв із вечірніх плес.
І спало все — пракішка й праконяка,
прапівень, пракорова і прапес.
На сіно грекам кинули верету.
Не спалось греку, цілу ніч крутивсь.
Мабуть, того, що в стріху з очерету
на нього місяць скіфський подививсь.
Чи, може, смутком по душі продерло.
Далеко з дому і земля чужа.
І Шлях Чумацький, зоряне Прадерево,
ховав у хмарах голову Вужа.
І жінка бідна в Ольвії, не спиться їй.
Прогнавши залицяльників-п’яниць,
уже робила всякі ауспиції —
гадала на погоду і на птиць.
Вона уже ходила і до піфії,
спитать про мужа: як він там у Скіфії?
Вона питала піфію-сидуху,
що як же так, ні слуху ані духу?
А піфія, що в храмі проживала,
священний лист лавровий пожувала
і так сказала, сидя на тринозі:
— Хвала богам, твій муж уже в дорозі!
Не уточнивши у наступній фразі,
яку дорогу має на увазі.
Хоча грекиня у своєму горі
не втямила б абстрактних категорій.
Бо що їй зустріч в просторі і в часі?
Вона чекала мужа на терасі.
Її любов, така палка і вірна,
Була з безмежжям трохи не співмірна.
Бо Пенелопі добре було ждати,
адже у неї німфа була мати.
А ця грекиня смертної породи,
таке чекання згубне їй для вроди.