Смерть малороса або ніч перед трійцею
Шрифт:
Весною того ж року письменник і публіцист Лесь Білий відіслав здебільшого у російські видавництва та кінокомпанії синопсис майбутнього роману-сценарію під робочою назвою «Малоросійський ірокез», який закінчувався таким абзацем:
"Лише раз на рік, у день літнього сонцестояння двері заповідної частини резервації племені Мохаве Кахавейк відкриваються для всіх охочих, аби ті могли бути присутніми при «Святі Сонця» і звершенні обряду ініціації (посвячення молодих хлопців у воїнів). Поруч з майданом, де відбувається цей обряд, знаходиться старовинне багатовікове кладовище, на якому ховають виключно вождів Мохаве. Це кладовище є найбільшою святинею племені.
Разом із племінницею покласти квіти на його могилу — вшанувавши гордий волелюбний і незламний дух Радянського Героя — ОБОВ'ЯЗОК НАШОГО покоління"
З повагою автор проекту — Лесь Білий
І от маємо результат! Вже наприкінці травня Лесь отримав електронні листи від декількох російських кінокомпаній із згодою розглянути можливість запуску у роботу цього проекту. Причому серед кінокомпаній були такі монстри, як «Мосфільм», «ТРИТЕ» Микити Міхалкова і «Art Pictures» Фєді Бондарчука, що саме випускав у прокат свою легендарну «9-ту роту»!
«Йес! Вони на гачку!» — подумав у той момент Лесь і не гаючи часу, вступив у перемовини. Більше за все йому сподобалася пропозиція Фєді, який зажадав особистої зустрічі в Москві (коштом компанії), під час якої висловив однозначну думку, що ідея йому подобається, він бачить себе співрежисером і виконавцем головної ролі і готовий давати аванс, щоб розпочати роботу над сценарієм. Загальна сума контракту сягала 50 000 доларів (нарешті куплю собі окрему квартиру! — пронеслося в голові у Леся), а тому, підписавши контракт і, отримавши аванс у 10 000 він знову відбув на свою Україну писати «справжній національний шедевр»!
Глава п'ята
Ментальні особливості малоросійської еротики
Останніми роками Лесь виробив у собі звичку діяти «системно» і «структуровано», чого б це не стосувалося. Кляті лінощі, необов'язковість, потурання інстинктам, самовиправдовування, дрібне емоційне шахрайство, одним словом все, що притаманне слов'янському творчому менталітету, він випалював у собі нещадно, раз у раз промовляючи «арбайтен унд дісціплінен і ворог, бля, капітулірен».
Як наочний образ ворога, окрім братів Іллєнків, він завжди тримав перед очима усю бандерівську грядку українських авторів, представників так званого «укрсучліту». Всі ці Рябчуки-Винничуки, Андруховичі та інші Іздрики-Ірванці-Єшкілєви, а також Ульяненки, Забужки, Прохаськи та інші потенційні конкуренти у написанні «сценарію століття» з кожним його влучним рядком, з кожною вдалою сценою отримували своє по заслугах. Він писав свій сценарій натхненно і піднесено, заколочуючи у такий спосіб, цвяхи в труну їхнього жалюгідного існування. Бо тільки його сценарій і його майбутній фільм піднесуть малоросійський український кінематограф на небачену до цього висоту!
Тупа щоденна нордична виваженість та невідворотність наступу, а згодом і покарання у вигляді історичного забуття для усіх цих пігмеїв від літератури була питанням часу. «Чи ба, — апелюючи до них в своїй уяві, проказував Лесь, — заявляють вони мені: ми вас мовляв за ваші антиукраїнські опуси за яйця не підвішуємо, і до тюрми не заганяємо, хоча б могли… Бо ми толерантні, демократичні, ми — європейці! А ви — запроданці дикої азійської орди, що тільки й знала упродовж століть наш європейський український дух нищити! Та на який лад ви комусь здалися, інтелектуали кастровані, австро-угорської імперії холуї і годованці! Мовчати! Лежати! Сосати!» — отак промовляли вони до нього, а він до них. Війна точилася люта, цивілізаційна, безкомпромісна!
Тому: підйом о дев'ятій ранку, вранішня пробіжка лісом, купання в озері, білковий сніданок (яєчня чи омлет, чай з молоком із свіжим селянським сиром), потім три-чотири години роботи над романом-сценарієм, десь близько третьої обід (легкий супчик або борщик) і легкий перепочинок із книжкою або можна подрімати десь години до п'ятої. Після того — міцний чай і дослідницька робота зі специфічною літературою (здебільшого військово-історичною). Десь близько сьомої-восьмої вечеря (овочевий салат) і ніякого алкоголю, хіба що пляшечка безалкогольної «Балтики».
Заповідь лікаря про прямий масаж передміхурової залози Лесь проробляв щоранку після пробіжки і купання у озері. Приходив додому, скидав майталеси і засмикнувши у спальні фіранки, ретельно намащував середній палець правої руки вазеліном, а потім, присівши над старим килимом, однією рукою шугував пальцем у жопі, а іншою «вгамовував здиблену плоть».
Єдине, чим він останнім часом приємно доповнював цей лікувально-медичний акт, була підшивка газети «Бульвар», яку навесні цього року, притягнув на дачу його батько, палкий шанувальник цього жовтого видання, бо в ньому часто-густо друкувалися інтерв'ю з людьми, яких він особисто знав, зокрема різні там колишні прокурори, мєнти і прем'єр-міністри, радники президентів, радянські чиновники вищого рангу і таке інше.
А от головного редактора «Бульвару» Дмитра Гордона особисто знав Лесь, і всіляко підтримував його діяльність, бо вважав, що Гордон на свій єврейський розум прекрасно доповнював велику «малоросійську» справу, змішуючи з землею на сторінках свого видання усіх цих так званих українських артистів, всіх цих Бобулів-шмобулів, Скрипок-Вакарчуків-Скрябіних, усіх цих Біличок-Лорачок-Русланочок і прочих рогульських жаб, разом із клоуном Поплавським і трансвеститом Данілком разом узятими. Правий був Микола Мозговий, коли на сторінках «Бульвару» у своїх інтерв'ю з Лузіною та Крутогрудовою, усю цю дрібнотравчату шушеру з гімном змішав!
Спитаєте, кого любив? Російський рок любив! Розенбаума любив, та що там гріха таїти, Мішу Круга любив, «Лесоповал» Таніча, Расторгуева!
«Ну де, на Україні артисти такого класу? Нема і не буде ніколи! Бо тут хохляндія, тут бидло править!» — хижо визвірявся до співрозмовників, коли мова заходила про жахливий стан справ у сучасній українській естраді.
У підшивці «Бульвару» Лесю особливо була до вподоби остання сторінка, де друкувалися фото учасниць фотоконкурсу «Місіс Груди». Під час процедури він прямо перед собою розстеляв на підлозі підшивку «Бульвару», і, споглядаючи фотографії, досягав досить високого рівня чуттєвої насолоди.
Дарма, що чимдалі сторінки бульварного видання вкривалися спершу темними, а після підсихання жовтими плямами. Все це були наслідки бурхливих і щоденних лікувально-оздоровчих сім'явивержень, від яких страждали на фатальне «жовтіння» не тільки груди учасниць фотоконкурсу «Місіс Груди», але й мармизи усього зоряного сімейства Пугачової-Кіркорова-Галкіна, а також Павла Глоби, Тетяни Буланової і Альони Апіної, Наталки Могилевської, тих же ж Розенбаума і Расторгуєва, Борі Моісєєва, Валерія Леонтьєва, видатних спортсменів та їхніх дружин, а також діячів політики та бізнесменів, цілителів, дизайнерів, радянських поетів і письменників, та інших публічних персон, якими строкатіли сторінки «Бульвару». «Вибачайте рідненькі, я ж в оздоровчих цілях», — струшуючи член після закінчення сеансу «лікувального масажу», промовляв до них Лесь, бо багатьох з них знав особисто.