Смерть малороса або ніч перед трійцею
Шрифт:
«О Боже!» — ці слова Лесь вимовив майже пошепки, так що Наталка їх не почула.
У контровому сяйві вечірнього сонця він побачив дівочий силует неземної краси, оповитий сонячним німбом, і не відразу збагнув, що то за божественне створіння відвідало сумний чертог малороса-затворника.
«Наталко, ти!?» — схопився він зі свого гамака, впустивши «Майн кампф» просто на траву…
«Я, я! — жваво озвалася Наталка, — у вас пиво є?»
«Що? — Лесю здалося, що він недочув.
«Я питаю, — вже більш інтимно продовжила Наталка, простуючи
Наприкінці свого монологу, вона підійшла майже впритул до Леся так, що він відчув її запах… Знаєте, оцей ні з чим незрівняний запах незайманого дівочого тіла, яке дихає парним молоком, фіалками, туманами, пелюстками троянд і ще чимось таким невловимим, що, певне, саме і зветься так: «аромат незайманого дівочого тіла». Ніздрі його затріпотіли: «Скільки ж тобі років, красуне, що ти хочеш «набухатися»? — проковтнувши півсклянки слини, що за якісь секунди накопичилися у роті, під'юджував її Лесь.
«У серпні буде чотирнадцять, я ж «ровєсніца Незалежності», — посміхнулася до нього Наталка, — народилася саме 24 серпня 1991 року, це якщо чесно… але то фігня, я вже від десяти років канкрєтно бухаю… ну не самогонку, понятно, а пиво, бо я самогонку нє люблю… Якось мені тато на весіллі у своєї куми налив, так я ледь не обригалася, фу, гадость редкая, а пиво заходить нормально, і всі знають, що я пиво п'ю, і мама і батько, тільки оно стара кляча. — Наталка кивнула у той бік, де на сусідній вулиці стояла бабина хата, — все нудить, що я так сбухаюся… А як тут збухаєшся, коли цілими днями тих корів пасеш, а як приходиш додому, то вже тільки й сил, що телевізор дивитися… Ви, кстаті, к Снєжанє Єгоровой как относітєсь? От мені вона подобається! Класна баба, а чоловік її колишній, отой знаєте рудий Мухарський, що з «Тайдом» по хатах бігає, то щось не дуже…
«Та знаю, і ту і того — дебіли гламурні… Вони в тому шоу бізнесі — всі підараси кончені!.. А пива, мала, у мене нема…»
«То давайте сходимо, купимо, бахнемо по пляшці…»
«Давай зробимо от як, — після нетривалої паузи рвучко запропонував Лесь, — ти лишайся тут вдома, подивись телевізор, або хочеш — пограй на комп'ютері… А я швиденько до магазину збігаю…»
«А у вас «Рапунцель» є?»
«Який рапунцель?» — не зрозумів Лесь.
«Ну, гра така, «Рапунцель»… там принцеса і їй треба там одяг міняти, з башти її визволяти, від злодіїв рятувати»…
«Ні, «Рапунцеля» у мене нема, у мене є стрілялки різні, літачки, стратегії… О! Хочеш я тобі на комп'ютері «Гаррі Поттера» поставлю. У мене є! Перша серія «Гаррі і філософський камінь».
«Ну давайте, ставте Поттера. Пиво мені беріть світле «Чернігівське», і цигарок «Мальборо лайт» прихопіть, про всяк випадок…»
До магазину, який знаходився за якихось метрів триста, так що заводити і виганяти з двору авто не було ніякої необхідності, Лесь летів як на крилах (банальний вислів, але кращого світова література ще не придумала).
«Та вона ж дитина! Ще зовсім дитина, що у «Рапунцель» мріє грати і Гаррі Поттера дивитися — спалахували у його голові блискавичні думки. — Та яка дитина? Груди щонайменше третього розміру, і задок такий, що у-у-у-у, аби втримати себе в руках!»
Узявши шість(!) пляшок світлого «Чернігівського» для Наталки, та три безалкогольних «Балтики» для себе, а ще «пачку «Мальборо лайт» і цукерок «Вечірній Київ» і пару шоколадок з горіхами, він складав то все у великий чорний пакет «Х'юго Босс», який йому видала продавщиця.
«Обережно, не розбийте!» — завбачливо попередила його, коли він, вкладаючи пляшки до пакету, сильно цокнув горлечком безалкогольної «Балтики» по пляшці «Чернігівського».
«Та уже как-то разберусь і без вас», — зневажливо проказав до неї Лесик.
«Ну, ну…» — якось недобре посміхнулася продавщиця і пішла углиб магазину.
Наталка, незважаючи на те, що у моніторі лептопа якраз крутилася сцена, як Гаррі обирає собі чарівну паличку, сиділа у фотелі неподалік, оголивши довершені свої колінка і, тримаючи підшивку газети «Бульвар», читала статтю про заміжжя Наталки Могилевської.
«Ну й борова собі знайшла! — прокоментувала фотографію співачки з нареченим. — А що це у вас «Бульвар» весь у плямах якихось жовтих? — вказуючи на обкінчані сторінки, з подивом запитала у Леся.
«А то таке, фігня якась, може клей якийсь, бо старий нещодавно шпалери у кімнаті підклеював… — ну не пояснювати ж дитині про лікувальний ефект прямого масажу передміхурової залози, чесне слово… — Тримай своє пиво! — відкоркувавши, протягнув їй пляшку, забираючи підшивку.
«Мерсі, — зовсім в дусі дівиць з благородного пансіону озвалася Наталка і, закинувши навзнак голівку, напівприкривши очі, приклала пляшку до вуст…
Того суботнього вечора напередодні Зелених свят вечірнє сонце, неухильно котячись за обрій, з усіх сил чіплялося за сосни і дуби мотовилівського лісу, аби підглянути хоч краєчком промінчика за тим, що відбувається у хаті старої Корженчихи, в якій тридцятип'ятирічний письменник-малорос, відверто зваблював неповнолітню ровесницю української незалежності Наталку Гордієнко.