Смок і Малий
Шрифт:
І раптом він зробив відкриття, яке примусило його забути про владу над білими ніжками. Він не забив пакола на ріжку, бо раптом опинився перед другим струмком. Запам'ятавши суху вербу та височенну сосну, що здаля впадала в око, Смок повернувся до струмка, де стояли центральні паколи. Пройшов річищем навколо широкого, що скидалося на підкову, коліна і побачив, що два струмочки це насправді один і той же струмок. Двічі він пройшов долину з краю в край — від нижнього пакола номер двадцять сім
Смок почалапав назад до свого маленького табору. Малий саме скінчив промивати пісок.
— Нам поталанило! — гукнув він, простягаючи миску. — Дивись, скільки золота! Тут буде доларів на двісті. Я чимало вештався в цих краях, але ще не бачив такого скарбу.
Смок байдуже глипнув на золото, налив собі чашку кави й сів. Джой відчула біду і кинула на нього стурбований, запитливий погляд. Малого розгнівала байдужість товариша.
— Чому ти не радієш? — спитав він. — Ми здобули таке багатство, а ти й подивитися не хочеш.
Перш ніж одповісти, Смок відпив ковток кави.
— Малий, знаєш, що наші заявки нагадують Панамський канал?
— Не розумію.
— Східний вхід до Панамського каналу лежить на захід від західного входу. От тобі й все.
— Нічогісінько не розумію! — сердивсь Малий.
— Цебто ти зробив обидві заявки на великому коліні.
Малий впустив миску з золотом.
— Далі! — заблагав він.
— Верхній пакіл двадцять восьмого номера на десять футів нижче за нижній пакіл номера двадцять сім.
— Ти хочеш сказати, що нам нічого не дістанеться?..
— Навіть на десять футів менше, ніж нічого.
Малий побіг униз берегом. Через п'ять хвилин він вернувся. У відповідь на запитливий погляд Джой бідолаха тільки кивнув головою. Не кажучи й слова, прийшов до зваленого дерева і сів, утупивши очі в сніг перед своїми мокасинами.
— Ми можемо зараз повернутися в Доусон, — сказав Смок, згортаючи ковдри.
— Мені дуже прикро, Смоку, — сказала Джой. — Це все через мене.
— Нічого! — відповів він. — Усьому свій час.
— Але це моя провина, тільки моя! Тато зробив на мене заявку біля «Знахідки». Я віддаю її вам!
Він похитав головою.
— Малий! — благала вона.
Малий теж похитав головою і раптом зареготав. І довго реготав, як божевільний.
— Це не істерика, — пояснив він. — Мені іноді буває страх як весело.
Його погляд упав на миску з золотом. Він пхнув її ногою і розсипав золото на снігу.
— Воно не наше, — пояснив він. — Воно належить тому бевзю, якого я вчора нагнав. Ходімо, Смоку! Вертаймося в Доусон! А втім, якщо
МАЛИЙ БАЧИТЬ СНИ
— Дивно, що ти ніколи не граєш, — сказав Малий Смокові, коли вони якось сиділи в «Оленячому Розі». — Невже тобі не кортить?
— Воно-то кортить, — відповів Смок. — Але я волію грати тільки на виграш.
Навколо них у великій залі бару стояв гамір і тріск десятка гральних столів, за якими люди, у хутрі та мокасинах, пробували свого щастя. Смок показав на них рукою.
— Поглянь, — сказав він. — Навіть найпростіший математичний розрахунок говорить, що всі вони сьогодні більше програють, ніж виграють. Багато хто програв уже й зараз.
— Ти добре знаєш арифметику, — промимрив Малий. — І взагалі, ти маєш рацію. Але, крім того, існують ще факти. Бувають іноді й хвилини щастя. І тоді кожен може виграти. Я це знаю, бо не раз бачив, як дехто підряд загрібав банк за банком. Єдиний спосіб виграти — це чекати, поки прийде твоє щастя, і тоді вже грати до краю.
— Як на твоє, то все це просто, — критично зауважив Смок.
— Лихо в тому, — сказав Малий, — що більшість гравців не розуміє, коли їм справді таланить. Мені теж доводилося пошитися в дурні. Але все треба в житті спробувати.
Смок похитав головою.
— Тут теж статистика, Малий. Більшість людей невірно підраховує свої можливості.
— Невже ти ніколи не відчував, що слід тобі лише поставити гроші, як ти одразу виграєш?
Смок засміявся.
— Надто багато шансів проти мене. Але ось що, Малий. Зараз я поставлю на карту долар. Побачимо, чи дасть вона нам щось на чарку.
Смок попрямував до столу, але Малий схопив його за руку.
— Почекай. Я почуваю, що сьогодні мені щаститиме. Постав краще цього докера на рулетку.
Вони підійшли до столу з рулеткою, поблизу буфету.
— Чекай, поки я скажу, — порадив Малий.
— На який номер? — спитав Смок.
— Вибирай сам. Але жди, поки я скажу.
— Чи не думаєш ти, що я маю більше шансів за цим столом? — звернувся Смок.
— У тебе їх стільки ж, скільки і в решти гравців.
— Але менше, ніж у круп'є.
— Дивись і чекай, — сказав Малий. — От тепер став!
Круп'є саме пустив маленьку кульку з слонової кістки по гладенькому обідку колеса. Смок через плече іншого гравця кинув навмання свого долара. Монета покотилася по зеленому сукну й зупинилася якраз навпроти номера 34.
Кулька теж спинилася, і круп'є проголосив: