Соляріс. Едем.
Шрифт:
Земним ученим, які опинилися на планеті Едем, належить зрозуміти, що чуже — не є безглуздям, а чимось принципово новим, що не вкладається в звичні земні уявлення, це плід розуму, але чужого, досвід давньої цивілізації, котра не має нічого спільного з людською, А коли таке розуміння приходить, люди змушені зробити два сумних висновки.
По-перше, планета, по-райськи прекрасна здаля, зблизька нагадує дантове пекло, вона насичена жахами. Проте чітко уявити собі ці жахи, зрозуміти причини, що їх породили, люди поки що неспроможні,
По-друге, зрозумівши тільки те, що процеси, які відбуваються
У передмові до російського видання «Соляріса» Станіслав Лем писав:
«…Зустріч з Невідомим має породити цілу низку проблем пізнавальної природи, природи філософської, психологічної і моральної. Розв’язання цих проблем силою, наприклад, якимось бомбардуванням невідомої планети, звісно, нічого не дає. Це просто знищення явища, а не концентрація зусиль для того, щоб його зрозуміти. Люди, які потрапили в це Невідоме, муситимуть постаратися зрозуміти його, осягнути. Можливо, це вдасться не зразу, можливо, знадобиться багато праці, жертв, можливо, їх чекає багато непорозумінь, навіть поразок. Але це вже інше питання».
Ця теза, покладена в основу «Едему», розвиває роман С. Лема «Соляріс». У ньому барви Невідомого ще більше згущені. Якщо на Едемі люди зустрічаються з істотами розумними, хай не схожими на людину, але бодай у чомусь спорідненими їй за біологічною структурою (кров, зір, мова, слух тощо), то на Солярісі вони мають справу з Океаном — мислячою субстанцією. І ось уже десятки років працює наукова станція землян, що намагаються вивчити природу, а потім і вступити в контакт з єдиним, але без сумніву розумним мешканцем цієї загадкової планети. Однак людство дедалі більше тривожить питання: хто досягнув більших успіхів у вивченні одне одного — вчені Землі чи Океан? Схоже на те, що Океанові набагато легше осягнути природу людини, аніж людині — природу Океану.
А на момент прибуття на станцію Соляріс психолога Кельвіна, від особи якого ведеться розповідь. Океан підготував людям ще один сюрприз… На станції з’явилися «гості». У Гібаряна в гостях величезна молода негритянка. З-за дверей лабораторії Сарторіуса долітає дитячий голос і тупотіння босих ніг. Хтось відвідує і Снаута. А до Кельвіна, який щойно прилетів із Землі, приходить Гері — його кохана, що наклала на себе руки десять років тому. І це не фантоми, не безтілесні привиди! «Гості» дихають, розмовляють, цілуються. У них є все, крім пам’яті про минуле.
Виникають трагічні ситуації. Гібарян кінчає життя самогубством. Старторіус близький до божевілля.
Що ж до Кельвіна, то ним володіють суперечливі почуття. Він і боїться нової Гері, усвідомлюючи, що це всього лиш модель дівчини, яку він любить, проте й не може (а згодом уже й не хоче) стримати свої почуття. У ньому зароджується любов до нової Гері.
У найбільш значному, найвидатнішому за художньою майстерністю романі Лема — «Солярісі» — найсильніші і найвиразніші сторінки присвяченого «гостям» і їхнім стосункам з трьома основними персонажами — Кельвіном, Снаутом і Сарторіусом.
Виявляється, Океан здатен не лише
Тепзер він, проникаючи в тайники підсвідомої сфери людського мозку, надаючи матеріальної форми, «ліпить» живі образи, що врізаються в пам’ять учених. І він стає мимовільним «викривачем» темних сторін людської душі.
Але який же він — добрий, злий чи байдужий? Ні те, ні друге, ні третє. Людина ще не може його осягнути. Одначе як довго він лишиться незбагненним?
Після того як анігілятор, сконструйований Сарторіусом, знищує всіх «гостей» і серед них Гері, що добровільно пішла на загибель, Снаут і Сарторіус мріють лише про те, щоб швидше покинути Соляріс.
А от Кельвін, який пережив трагедію повернення і втрати коханої людини, вирішує лишитися на Солярісі.
Він лишається, щоб спробувати зрозуміти. Трагедія нерозуміння — основна думка роману, здійснена письменником з винятковою майстерністю, засобами найтоншого аналізу почуттів своїх героїв, глибоких психологічних характеристик.
У згаданій авторській передмові Лем таким чином визначив «надзавдання» роману:
««Соляріс» мав бути (я скористаюсь термінологією точних наук) моделлю зустрічі людства на його дорозі до зірок з явищем невідомим і незрозумілим. Я хотів сказати цією повістю, що в космосі нас напевне підстерігають несподіванки, що неможливо все передбачити й запланувати заздалегідь, що цього «зоряного пирога» не можна покуштувати інакше, ніж відкусивши від нього. І зовсім невідомо, що з цього усього вийде».
Скептики, мабуть, вигукнуть: «Дорога до зірок! Зустріч з невідомим! Знову пригоди в космосі. Ох, ці фантасти! І коли тільки вони спустяться на нашу грішну Землю?!»
А тим часом на Землі, у високогірній Бюраканській радіообсерваторії, найбільші астрономи, фізики, біологи з багатьох країн світу збираються на симпозіуми і всебічно обговорюють питання про контакт з інопланетними цивілізаціями. Палко сперечаються і приходять до одностайної думки: так, спроби встановити такий зв’язок необхідно продовжувати, використовуючи для цього весь арсенал технічних засобів, потужність яких збільшується з кожним роком.
Від резолюції, прийнятій у вересні 1971 року на Бюраканському симпозіумі, неважко простягнути нитку до «Едема» й «Соляріса». Лема. І дуже міцну нитку, бо людство вміє не лише мріяти, але й здійснювати свої мрії. В лабораторіях вивчається грунт, доставлений з Місяця, а на орбіті Марса обертаються не тільки Фобос і Деймос, але й штучні супутники — автоматичні станції, які стартували з космодромів Землі.
Сьогодні ми лише на порозі космосу. Але завтра ми його переступимо.
В. Дмитревський.
ЗМІСТ
Соляріс. Роман
Едем. Роман
Насамперед — зрозуміти. Післямова В. Дмитревського