Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння
Шрифт:
Тим не менш розсудливість змушувала його бути обережним. Це місце виглядало підозріло і небезпечно. Обі зосередився, намагаючись зрозуміти, що трапилося і чому він опинився в холодному темному місці, але нічого не зміг згадати. У пам'яті плавали лише туманні уривки.
Запаморочення, слабкість, головний біль, нудота… Його несуть, навколо руки… світло, яке ріже очі, і темрява…
Обидва почував себе розбитим, наче був весь у синцях.
Поруч хтось закашляв. Звідкись крикнули, щоб той перестав. Обі лежав тихо, але все тіло його було напружене. Він збирався
Голова Обі все ще боліла, але він відчував себе набагато краще, ніж раніше. Поволі згадуючи, що сталося, він подумав, що так і не зрозумів, що просто захворів. У дитинстві у нього один раз була лихоманка. Напевно, він знову підчепив її після візиту на болото, до Алтеї…
Обі сів, але у нього тут же закрутилася голова, і він сперся спиною об стіну з грубого каменю, таку ж, як підлога. Потер холодні затерплі ноги, потім випрямив спину. Кісточками пальців помасажував очі, намагаючись вигнати з голови туман. Уздовж стіни сиділи щурі, сіпаючи вусами. Незважаючи на рідкісний сморід, Обидва відчув голод. У кімнаті пахло потом, сечею і чимось ще більш неприємним.
— Подивіться-но, бичара прочумався, — сказав хтось.
Голос був звучним і глузливим.
Обі придивився і побачив кілька чоловіків, що розглядали його. Їх було п'ятеро. Всі вони виглядали справжніми голодранцями. Той, хто сказав останню фразу сидів на підлозі, в правому куті. Його усмішка, в якій не було ні краплі веселощів, оголила криві зуби. Зубов явно не вистачало.
Обі оглянув усіх п'ятьох.
— Ви схожі на злочинців, — сказав він. По кімнаті рознісся сміх.
— Так, — погодився хтось. — Ми займалися своїм бізнесом, а стражники схопили нас ні за що ні про що і кинули сюди. Замкнули, як звичайних злочинців.
Послідував новий вибух сміху.
Обі думав зовсім не про те, що йому не подобається знаходитися в одній кімнаті зі злочинцями; йому взагалі не подобалося перебувати в замкненій кімнаті. Це було дуже схоже на той загон. Побіжне обмацування показало, що його підозри виправдалися — гроші зникли. Через усю кімнату на нього дивилася очками-намистинками щурі, що сиділи під тріщиною в дверях.
Обі відірвав очі від щура і подивився на сяючий отвір. Тепер він зрозумів, що дві вертикальні смужки — це грати.
— Де ми?
— У палацовій в'язниці, бичара, — сказав тип з кривими зубами. — Чи ти думаєш, що це першокласний бордель?
Решта засміялися з його жарту.
— Напевно, такий любить відвідувати борделі, — додав інший, і сміх став ще голосніше.
З іншого боку на людей дивився ще один щур.
— Я хочу їсти. Коли нас будуть годувати?
— Бичара хоче їсти, — передражнив один з стоячих і презирливо сплюнув. — Вони годують нас, коли захочуть. Спочатку потрібно поголодувати.
Один з чоловіків присів перед Обі навпочіпки.
— Як тебе звуть?
— Обі.
— Що привело тебе сюди, Обі? Позбавив цноти стару діву?
Всі зареготали.
Обі не думав, що це смішно.
— Я не зробив нічого поганого, — відповів він.
Йому не подобалися ці чоловіки. Вони були злочинцями.
— Значить, ти невинний, так?
— Я не знаю, за що мене кинули сюди.
— Ми чули інше, — сказав сидячий перед ним чоловік.
— Так, — погодився той, який був у кутку. — Ми чули, як стражники говорили, ніби ти голими руками забив одну людину до смерті.
Обі нерозуміюче насупився:
— Чому вони схопили мене? Той чоловік був злодієм. Він пограбував мене і кинув помирати в безлюдному місці. Він отримав по заслугах.
— Це ти так говориш, — сказав кривозубий. — А ми чули, що саме ти пограбував його.
— Що? — Обидва не міг повірити своїм вухам. — Хто це сказав?
— Вартові, — була відповідь.
— Значить, вони брешуть.
Оточуючі засміялися.
— Кловіс був злодієм і вбивцею, — наполягав Обі.
Сміх вщух. Щури припинили бігати і зупинилися, тривожно нюхаючи повітря подригуючими носами.
Сидячий у кутку встав:
— Кловіс? Ти сказав — Кловіс? Людина, яка продавала амулети?
Обі напряг пам'ять. Він хотів навісити на Кловіса побільше.
— Точно, Кловіс, торговець амулетами. Він пограбував мене і кинув помирати. Я не вбивав його, я тільки звершив правосуддя. Мене потрібно нагородити за це. Вони не можуть кидати мене в тюрму за те, що я здійснив правосуддя, він заслужив це за свої злочини.
Чоловік вийшов з кута і наблизився, інші теж підійшли ближче.
— Кловіс був одним з нас, — сказав Кривозуба. — Він був нашим другом.
— Невже? — Сказав Обі. — Я перетворив його в криваву кашу. Якби у мене був час, я б розрізав його на дрібні шматочки, перш ніж розтрощити йому голову.
— Хоробрий вчинок для здорового хлопця!.. Побити маленьку сутулу самотню людину!..
Один із злодіїв плюнув на нього. В Обі прокинувся гнів. Він хотів дістати ніж, але виявив, що його немає.
— Хто взяв мій ніж? Хто з вас, злодії, вкрав мій ніж?
— Його забрала варта, — вищирився кривозубий. — Ти що, дурень, так?
Обі глянув на чоловіка, що стояв тепер посеред кімнати. Той стиснув кулаки, його потужна грудна клітка при кожному подиху піднімалася і опускалася. Голена голова надавала йому загрозливого вигляду. Він зробив ще один крок до Обі.
— Ось ти хто, бичара. Обі-придурок. Решта засміялися. Обі повільно закипав, слухаючи їхні голоси. Він хотів вирізати їм язики, а потім гарненько з ними побавитися. Він волів проробляти такі штуки з жінками, але ці недобрі типи заслужили це. Було б забавно послухати, як вони будуть ридати й стогнати, подивитися в їхні очі, коли смерть увійде в їх тіла, що будуть дрижати…
Коли його оточили, Обі згадав, що у нього немає з собою ножа, тому він не зможе отримати задоволення. Потрібно було повернути ножа. І взагалі, йому набридло це місце. Він хотів на свободу.