Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння
Шрифт:
Супутники Фрідріха різко зупинилися.
Лорд Рал і Мати-сповідниця повернулися до нього, і навіть у темряві колишній позолотник розгледів, як широко відкрилися їхні очі.
— У мене є сестра? — Прошепотів лорд Рал.
— Так, лорд Рал, є, — відповів Фрідріх, вельми здивований, що Річард цього не знає. — Зведена, взагалі-то. Вона, як і ви, — нащадок Даркена Рала.
Річард схопив його за плече:
— У мене справді є сестра? Що ти знаєш про неї?
— Так, лорд Рал, молодша вас. Я бачив
— Бачив її? Фрідріх, та це ж здорово! На кого вона схожа? Скільки їй років?
— Трохи молодша вас, лорд Рал. Мені здається, трохи за двадцять.
— І як, толкова? — Посміхаючись, запитав Річард.
— Боюся, навіть занадто.
Лорд Рал радісно розсміявся:
— Повірити не можу! Келен, хіба це не прекрасно? У мене є сестра.
— Не можу з вами погодитися, — насупилася Кара, перш ніж Мати-сповідники встигла вимовити хоч слово. — Я в цьому нічого хорошого не бачу!
— Кара, ну як ти можеш так говорити? — Вигукнула Мати-сповідниця.
— Нагадати вам обом про ті проблеми, які обрушилися на нас разом з появою Дрефана, зведеного брата лорда Рала? — Нагнулася до неї Кара.
— Не треба, — явно згадавши щось сумне, відповів Річард.
Всі замовкли.
— Що трапилося? — Нарешті зважився запитати Фрідріх.
З палаючими очима Кара схопила його за комір і різко рвонула на себе, від чого позолотник ледь не задихнувся.
— Цей паршивець мало не вбив Мати-сповідницю! І лорда Рала! Мало не вбив мене! Він убив безліч наших людей. Він вбивав людей, як насіння лускав. Сподіваюся, що Володар навічно помістить Дрефана Рала в холодну темну нору. Якби ти знав, які страждання він заподіяв Матері-сповідниці…
— Досить! — Тихо, але владно промовила Келен, м'яко торкнувшись руки Кари.
Кара відпустила комір Фрідріха з явним небажанням, все ще палаючи злістю.
Тепер Фрідріх на власному досвіді зрозумів, чому ця жінка служила охоронницею лорда Рала і Матері-сповідниці. Навіть якби він не бачив її очей, він відчув би їх погляд — погляд хижака.
Пронизливий погляд цієї жінки проникав в глибини людської душі і вирішував долю людей. Ця жінка володіла не лише бажанням, але і здатністю діяти, коли виникала необхідність.
Фрідріх це добре знав, бо часто зустрічав їй подібних у Народному Палаці. Коли рука Кари вислизнула з-під плаща і схопила його за комір, він розгледів на ланцюжку навколо зап'ястя ейдж. Перед ним була Морд-Сіт.
— Мені дуже шкода, що так вийшло з вашим братом, але не думаю, що Дженнсен заподіє вам зло, — відповів Фрідріх.
— Дженнсен, — прошепотів Річард, вперше вимовляючи ім'я тієї, про чиє існування кілька хвилин тому він і не здогадувався.
— Насправді Дженнсен вас панічно боїться, лорд Рал.
— Боїться мене? З чого б їй мене боятися?
— Вона вважає, що ви її переслідуєте.
Лорд Рал недовірливо глянув на позолотника:
— Я переслідую? Та як же я можу її переслідувати? Адже я тут, в Старому світі.
— Вона думає, що ви хочете вбити її, що ви послали людей, які за нею полюють. Річард якийсь час мовчав, ніби оглушений — всяка подальша новина була неймовірніша попередньої.
— Але… я навіть не знав про її існування. Чому ж я хочу вбити її?
— Тому що вона не володіє даром.
Лорд Рал навіть головою затряс, намагаючись зрозуміти, про що йому тлумачить Фрідріх.
— І що з того? У багатьох людей немає дару. Фрідріх вказав на книгу в руці лорда Рала:
— Думаю, Натан надіслав цю книгу в якості пояснення.
— Пророцтва не здатні нічого пояснити.
— Знаєте, лорд Рал… Розумієте, я досить багато знаю про пророцтва від своєї дружини. Натан пояснив, наскільки пророцтвам необхідна вільна воля, і саме тому ви так рішуче налаштовані проти них. Ви — людина, яка привносить вільну волю, щоб підтримати рівновагу магії пророцтва. Він сказав, що в пророцтві не було сказано, що саме я повинен був доставити вам книгу. Я вирішив зробити це з власної волі.
Лорд Рал в темряві розглядав книгу.
— Натан іноді нестерпний, але я знаю, що це друг, який не раз допомагав нам, — пом'якшав він. — Іноді його допомога обертається неприємностями, але, навіть будучи не згодним з його рішеннями, я знаю, що він приймає їх з благими намірами.
— Лорд Рал, більшу частину свого життя я любив одну чаклунку. Я знаю, наскільки заплутаними можуть виявитися ситуації, подібні до цієї. Якби я не повірив Натану в даному конкретному випадку, то не пішов би в такий довгий шлях.
Деякий час Річард оцінююче дивився на позолотника.
— А Натан пояснив, що це за книга?
— Він розповів мені, що книга оповідає про велику війну, яка велася багато століть тому. Чарівник знайшов її в Народному Палаці, переривши тисячі полиць, і, як тільки книга опинилася в його руках, попросив мене віднести її вам. Він сказав, що часу настільки мало, що його не варто витрачати на переклад. І тому Натан навіть не знає, про що вона.
Лорд Рал дивився на книгу з усе зростаючим інтересом.
— Не знаю, чи багато користі ми від неї отримаємо. Собаки її сильно погризли. Ймовірно, у них був досить серйозний привід.
— Річард, а що хоча б написано на обкладинці? — Запитала Мати-сповідники.
— При світлі зірок мені вдалося розгледіти тільки, що це на древнєд'харіанському. Начебто тут розповідається про Створення Світу.
— Ви маєте рацію, лорд Рал. Натан прочитав мені заголовок. — Фрідріх повернув книгу. — Тут, на обкладинці, золотими літерами написано: «Стовпи Творіння».