Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння
Шрифт:
Річард показав Дженнсен книгу, перш ніж її заховати.
— У мене не було часу прочитати її цілком, але я встиг достатньо, щоб у дечому розібратися. Ти — позбавлений дару нащадок лорда Рала. Саме це врівноважує тебе з Ралом, що володіє чарами. У тебе не просто відсутня магія, чари не чинять на тебе ні найменшого впливу. Дім Ралів виник під час великої війни і дав початок роду всемогутніх чарівників, але з плином часу були посіяні і ідеї про прагнення позбавити світ магії. Можливо, Імперський Орден і мріяв про
Дженнсен пильно дивилася в його сірі очі.
— А чому тоді ти не захотів, як твої попередники лорди Рали, щоб я померла?
Річард посміхнувся:
— У тебе є таке ж право на життя, як і у будь-якої іншої людини, як і в будь-якого з лордів Ралів. Невідомо, яким повинен бути світ. Єдине, що дозволялося кожній людині, — прожити його власне життя.
Келен вийняла ніж з грудей сестри Мердінти, витерла об полу чорного плаща і вручила Дженнсен:
— Сестра Мердінта помилялася. Порятунок досягається не через самопожертву. Головне — це відповідальність перед самим собою.
— Твоє життя в твоїх руках, і нічиїх інших, — додав Річард. — Я чув те, що ти говорила Себастяну.
Дженнсен опустила очі на ніж, який тримала в руці. Вона все ще відчувала сором і незручність від того, що сталося.
Темніло. Дженнсен озирнулася, але Себастяна ніде не було. Обі теж зник.
Обернувшись, дівчина зі страхом побачила що неподалік стояла Морд-Сіт.
— Чудово, — сказала та Матері-сповідниці, простягаючи до неї руки. — Дівчинка говорить прямо як лорд Рал. Тепер буду прислуховуватися до них обох.
Келен з посмішкою сіла, притулившись спиною до стовпа. Вона дивилася на Річарда і чухала вушка у козенят.
Коза глянула на своїх дітей, переконалася, що вони в безпеці, і підійшла до Дженнсен. Маленький хвостик весело завиляв.
— Бетті?
Щаслива кізка весело застрибала навколо подруги, пристрасно бажаючи більше не розлучатися. Дженнсен зі сльозами на очах обняла її, а потім повернулася до брата:
— А чому ти не робиш, як твої попередники? Чому? Чому ти ризикуєш усім, що написано в цій книзі?
Річард взявся рукою за ремінь і глибоко зітхнув:
— Життя — це майбутнє, а не минуле. Минуле може навчити нас своїм досвідом, як краще поступати в майбутньому. Воно заспокоює нас, надихає спогадами про діяння, створює основу з того, що вже виконано. Але живе тільки майбутнє. Жити в минулому — значить приймати тільки мертве. Живучи у всій повноті, кожен день створюєш наново. Люди — раціональні, мислячі істоти і, щоб зробити розумний вибір, повинні користуватися інтелектом, а не сліпою вірою в минуле.
— Життя — це майбутнє, а не минуле, — прошепотіла сама собі Дженнсен, усвідомлюючи, що все її життя тепер попереду. — Де ж ти таке почув?
— Це сьоме правило чарівника, — посміхнувся Річард.
Дженнсен дивилася на брата крізь сльози, що навернулися на очі.
— Ти подарував мені майбутнє і життя. Спасибі!
Річард обійняв її, і Дженнсен несподівано відчула, що вона зовсім не самотня в цьому світі. Вона знову відчула цілісність своєї душі. Їй стало так добре, що дівчина знову вибухнула риданнями. Це був плач по мамі, але і сльози радості від майбутнього життя, від майбутнього.
Келен поплескала її по спині:
— Ласкаво просимо в сім'ю!
Дженнсен витерла очі і дзвінко розсміялася невідомо над чим. Знову повернулася до Бетті. І побачила Тома, що стояв неподалік. Рвонулася до нього і кинулася в обійми:
— Ой, Томе, як я рада тебе бачити! Спасибі, що привіз мені Бетті.
— Привіт! Доставив козу, як і обіцяв. Виявилося, Ірмі, ковбасниці, дуже захотілося козеняти від твоєї кози. Її козел був уже старий. Одне козеня забрала вона, а цю парочку я привіз тобі.
— У Бетті народилася трійня?
Том кивнув:
— Боюся, я сильно прив'язався до Бетті і її малюків.
— Не можу повірити, що ти зробив це для мене!.. Томе, ти просто чудо!
— Моя мама теж так вважає. Не забудь, ти обіцяла розповісти про це лорду Ралу.
Дженнсен засміялася:
— Обіцяла! Але яким чином ти розшукав мене в цьому світі?
Том посміхнувся і витягнув з-за пояса ніж. Дженнсен з подивом виявила, що він як дві краплі схожий на той, що був у неї.
— Бачиш, цей ніж — знак того, що я служу лорду Ралу.
— І ти теж? — Здивувався Річард. — Я ніколи тебе не бачив.
— Все в порядку, лорд Рал, — втрутилася Морд-Сіт. — Я ручаюсь за нього.
— Спасибі, Кара! — Очі Тома світилися від радості.
— Значить, ти все про мене знав? — Здивувалася Дженнсен.
Том кивнув:
— Поганим би я був захисником лорда Рала, якби дозволив такій підозрілій особі, як ти, нишпорити навкруги, намагаючись нашкодити йому, і не взнати про твої плани. Ось я і наглядав за тобою, йшов по п'ятах більшу частину твоїх мандрів.
Дженнсен ляснула його по плечу:
— Так ти шпигував за мною?!
— Я ж повинен був знати про твої наміри і бути впевненим, що ти не заподієш шкоди лорду Ралу.
— Не думаю, що ти попрацював добре, — зауважила Дженнсен.
— Чому це? — Удавано обурюючись, спитав Том.
— Я ж могла його вбити. А ти стояв збоку, занадто далеко, щоб встигнути що-небудь зробити.
Том розплився в хлоп'ячій усмішці. Тепер вона була ще більш пустотливою, ніж зазвичай.
— Я б не дав тобі вдарити лорда Рала.