Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння
Шрифт:
— Тимчасова незручність перетворилося на удачу, — тихо сказав Себастян.
Дженнсен, кинувши погляд на протилежну сторону кімнати, де цілитель і мати знову схилилися над дитиною, посунулася до супутника:
— Про що ти?
Він перевів на неї погляд блакитних очей:
— Коні добре поїдять і відпочинуть, та й ми теж. Це дасть нам перевагу перед переслідувачами.
— Ти думаєш, вони здогадалися, куди ми прямуємо? І знову йдуть по сліду?
Себастян з набитим ротом зміг тільки знизати плечима.
Перш ніж відповісти, він озирнувся.
— Не знаю,
Дженнсен довелося погодитися, і вона, кивнувши, мовчки взялася за їжу.
— Як би там не було, і ми, і коні отримають так необхідні нам усім їжу та сон. Тепер ми зможемо ще більше відірватися від них. Я радий, що ти нагадала мені про те, як Творець допомагає стражденним.
Тепло його посмішки зігріло Дженнсен.
— Сподіваюся, це допоможе бідному хлопчикові.
— І я теж, — сказав Себастян.
— Потрібно прибратися і дізнатися, чи не потрібна їм допомога. — Дженнсен поклала в його ложку останній шматок ягнятини.
Коли він відставив порожню миску, Дженнсен накрила його руку своєю:
— Приємних снів!
Він кивнув і посміхнувся:
— Лягай у ближній хатині, а я — в наступній. Піду розведу вогонь, поки ти тут прибираєш.
Від посмішки Себастяна дівчині стало легко на душі. Прибираючи зі столу, вона поглядала, як він перешіптується з цілителем. По тому, як той закивав головою, їй стало ясно: Себастян побажав їмдоброї ночі. Мати, що сиділа біля дитини, теж явно подякувала Себастяну за допомогу.
Дженнсен принесла їй миску з паруючим м'ясом. Жінка чемно, але байдуже прийняла їжу, вся увага її була поглинена сплячим на колінах малюком. Цілитель, у відповідь на пропозицію Дженнсен повечеряти, згідно кивнув і сів за стіл. Дівчина поставила перед ним миску з м'ясом.
— Дуже навіть непогано, незважаючи на те, що я сам це приготував, — сказав він з дещицею гумору.
Дженнсен присунула йому кухоль з водою і хихикнула, погоджуючись з його висновком. Поки господар їв, дівчина помила миски в дерев'яній діжці, потім підкинула кілька полін у вогнище. Звідти снопом вилетіли іскри. Дуб давав хороший жар, але без камінного екрану було багато бруду. Взявши з кута мітлу, Дженнсен замела у вогнище золу і вилетілі вуглинки.
Коли в тарілці в цілителя майже нічого не залишилося, вона присіла поруч з ним на лавку.
— Завтра ми виїдемо рано, і, якщо вранці не зустрінемося, я хотіла б подякувати вам за допомогу не тільки хлопчикові, але і всім нам, — тихо сказала вона.
Чоловік не подивився на її пояс, але з виразу його обличчя вона зрозуміла, що господар пов'язує їх ранній від'їзд з ножем. Дженнсен промовчала, не бажаючи переконувати його.
— Ми цінуємо ваш щедрий грошовий внесок, — сказав цілитель. — Він допоможе нам у справі підтримки людей.
Дженнсен розуміла — він просто тягне час, надаючи можливість заговорити про те, що її по-справжньому займає.
Нарешті, вона зважилася:
— Я б хотіла дізнатися про людину, яка, як мені стало відомо, живе разом з Рауг'Мосс. Можливо, він навіть цілитель, хоча я і не впевнена. Може, ви знаєте що-небудь про нього…
Цілитель знизав плечима:
— Питайте. Що знаю, розповім.
— Його звуть Дрефан.
Вперше за вечір в очах чоловіка загорівся недобрий вогонь.
— Дрефан був злісним поплічником Даркена Рала.
Дженнсен довелося докласти зусилля, щоб не показати, наскільки її вразила енергія, відчутна в цих словах. Господар бачив ніж з буквою «Р», і, можливо, тому слова його придбали такий тон. Тим не менше вони прозвучали вельми і вельми виразно.
— Про це мені добре відомо. Однак я повинна розшукати його.
— Ви спізнилися. — На обличчі господаря розпливлася задоволена усмішка. — Магістр Рал захистив нас; — Цілителя переповнювала відданість.
— Не розумію.
— Лорд Рал, новий лорд Рал, убив його… звільнив всіх нас від цього виродка, сина Даркена Рала.
«Дженнсен».
Дженнсен сиділа приголомшена, їй здавалося, що невидимі пазурі звідкись із темряви стискають їй горло.
— Ви цілком певні? — Тільки й змогла вимовити вона. — Тобто ви впевнені, що саме лорд Рал зробив це?
— Ходили якісь прикрашені розповіді про смерть Дрефана. Нібито він загинув, служачи народу Д'хари… Однак я, як і більшість Рауг'Мосс, вважаю, що Дрефана убив лорд Рал.
«Дженнсен».
Прикрашені розповіді…
Дженнсен відчула, як від страху стиснулася груди. Лорд Рал так близько до неї. Даркену Ралу не вдалося знайти Дрефана. Річард Рал зумів це зробити. Річард Рал і її знайде.
Дженнсен стиснула під столом тремтячі руки, сподіваючись, що лице не видасть її переживань. Очевидно, що цілитель відданий лорду Ралу. І дівчина намагалася не виявити свого справжнього відношенняя — страху і огиди.
«Здавайся».
І своєї досади.
«Здавайся».
Знайоме слово луною носилося навколо, за стрибаючими думками, безнадійністю і страхом, що посилювався відразою, наростаючою досадою…
34
Дженнсен сиділа на підлозі перед вогнищем, яке розвів Себастян, і дивилася на полум'я. Її погляд неуважно ковзав по мерехтливих жовто-оранжевих вуглинках, які час від часу відвалювалися від складених колодязем полін. Дівчина смутно пам'ятала прощання з цілителем і матір'ю хворого хлопчика і ледь усвідомлювала, як тягнулася по снігу в порожню хатину.
Вона не знала, як довго сиділа перед вогнем, дивлячись в нікуди. Дрімаючі раніше неясні думки без зупинки ковзали в мозку. У своєму безжальному прагненні дістатися до Дженнсен нинішній лорд Рал забрав у неї мати, позбавивши сім'ї і дому. Дженнсен нудьгувала по матері кожною клітинкою тіла, нудьгувала так, що біль здавалася нестерпною, і не було іншого виходу, крім терпіння. Навіть сліз не залишилося…
З тих пір як Алтея розповіла їй про Дрефана, Дженнсен мріяла знайти цього сина Дарка Рала, свого зведеного брата, діру в світі. Вона сподівалася, що вони зможуть відчути кровний зв'язок і, б'ючись разом, зуміють знайти вирішення своїх проблем.