Іспанський варіант
Шрифт:
— Я не вбивав нещасного Лерста, я не мав контактів з червоними, я не…
Різко задзвонив телефон. Штірліц підняв трубку і, відставивши трубку од вуха, діждався, поки замовкне пронизливий зумер.
— Треба буде сказати зв'язківцям, — зауважив він, — подбайте про це, Хаген. Такий сигнал, що полопаються барабанні перетинки, якщо зразу прикласти до вуха.
— Я скажу їм.
— Спасибі… Штірліц слухає!
Радист повідомив, що на ім'я штурмбанфюрера надійшла радіограма з Берліна. Штірліц і Хаген перезирнулися.
— Погляньте, —
Коли Хаген вийшов, Штірліц губами прошепотів:
— Якщо вони надіслали літак — готуйся на вечір, і не панікуй, коли мене довго не буде.
Ян кивнув і голосно сказав:
— Послухайте, Штірліц, у мене страшенно болить голова, слово честі. І потім ви мені відкрили так багато несподіваного, що все це треба обміркувати. Дозвольте мені полежати — я ж тільки-но після поранення…
— Я дуже шкодую, але доведеться посидіти тут, — відповів Штірліц. — Я хочу разом з вами згадати в деталях, що було вчора ввечері. Ви сиділи у Мері Пейдж в її номері. Чи не так?
— Я лежав у номері в Мері, якщо ви домагаєтесь точності…
(А Штірліц з Лерстом саме тоді йшли в супроводі трьох агентів гестапо й кількох франкістських «гвардія сівіль» по коридору: почався поголовний обшук англійців і американців з журналістського корпусу.
— Тут живе жінка? — спитав Штірліц портьє, який ішов поряд, коли вони спинилися біля номера Мері.
— Так, сеньйор.
— А чи варто тривожити даму? — спитав один з «гвардії сівіль».
— У вас до неї нічого конкретного нема?
— А біс його знає, — буркнув Штірліц, — поки що нічого…
— Гаразд, ходімо далі, — сказав Лерст.
Хлопчик з ресторану з підносом, на якому стояли прибори на дві персони, хвацько промчав по коридору, зупинився біля Лерста й постукав у номер.
— Тут живуть двоє? — здивувався Лерст. — Хаген сказав, що тут одна жінка.
— У сеньйори в гостях сеньйор, — пояснив хлопчик, — той, у якого була прострелена голова на фронті).
… Хаген подзвонив Штірліцу від шифрувальників через п'ять хвилин.
— Літак по латиша вилітає з Берліна.
— Коли?
— Там не сказано коли. Сказано, що вилітає. І прибуде сюди завтра вранці, о дев'ятій нуль-нуль. Літак номер 259. Під командуванням обер-лейтенанта СС Грілля.
— Рудольфа Грілля?
— Там немає імені.
— А ви хіба не знаєте Рудді?
— Ні.
— Дивно. Він же водить наші спецлітаки…
— Я ніколи не літав не спецлітаках.
— Ще літатимете. Ну, поспішайте сюди. Я передам вам нашого гостя, він не для моїх нервів…
— Ага! — засміявся Хаген. — А ви ще мене лаяли…
— Я вас не лаяв, а робив зауваження по службі.
— Пробачте, штурмбанфюрер…
Штірліц поклав трубку і прошепотів дуже стомлено:
— Влаштуй йому концерт. Він зараз тебе боятиметься. І постарайся поспати — думаю, цієї ночі у нас буде багато клопоту…
— Ще більше, ніж минулої ночі?
(А минула ніч була задушливою, — мінялася погода, з Піренеїв насувалися важкі хмари, несподівані о цій порі року. В небі гуркотів грім. Лерст сидів на краєчку столу і дивився, як Штірліц разом з іспанцями-поліцейськими оглядав речі в номері Мері.
— Якісь неприємності? — спитав Пальма. — Чи ви запідозрюєте мою подругу в злочині?
— Ні, що ви, — відповів Лерст, — іде поголовний обшук у всьому готелі. Коли б ми не зайшли до вас, завтра ж злі язики звинуватили б кас у тому, що ви — цепний пес німецького посольства. Лише тому нам довелося сюди вдертися, прошу тисячу разів пробачити, Ян, тисячу разів…
У номер зазирнув Хаген і доповів:
— В інших номерах усе гаразд.
— Спасибі. Будь ласка, зробіть особистий огляд пана Пальми, Хаген.
— Даруйте, пане Пальма, — сказав Хаген.
— Будь ласка, будь ласка, це навіть цікаво, — відповів Ян, — мене ще ніколи не обшукували, особливо друзі, які так ретельно дбають про моє реноме…
Він устав, підморгнув Мері й раптом відчув, як його чоло зросив холодний піт: він згадав, що в задній кишені штанів лежала та нова шифрувальна таблиця, зроблена в формі жувальної гумки, яку йому передав Вольф.
— Мері, — сказав він, ідучи до ванної кімнати в супроводі Хагена і двох іспанців-поліцейських, — дай мені пожувати гумку, а то в мене від хвилювання пересохло в горлі.
Мері, загорнута в простирадло, посміхнулась:
— Я гадаю, любий, що джентльмени будуть шоковані, коли я встану з ліжка. Жувальна гумка лежить у шухляді письмового столу.
Штірліц спроквола глянув на Яна і все зрозумів. Він висунув з письмового столу шухляду й простяг Пальмі кілька жувальних гумок, потім якось дивно посковзнувся на паркеті й розпластався, стукнувшись плечем об край столу. Лерст і Хаген поспішили до нього, а Пальма в цю мить укинув шифрувальну таблицю в рот і водночас дав гумки двом іспанцям-поліцейським. Ті розгорнули срібні папірці і вкинули в рот апельсинові гумки. Штірліц, потираючи плече, підвівся й проговорив:
— А кажуть, що на паркеті не можна зламати собі шию.
Лерст, побачивши, що іспанці ще не почали оглядати Пальму, роздратовано спитав:
— Що ви жуєте?
Ті відкрили роти, показуючи йому гумку.
Ян закашлявся і проковтнув шифрувальну таблицю.
— Я так злякався, коли ви гримнули на поліцейських, що проковтнув свою гумку, — сказав він, — тепер у мене злипнуться кишки й ховати мене доведеться за ваш рахунок. Хочете пожувати?
— Я не корова.
Лерст пропустив Пальму вперед. Він сів на край ванни: в нього була така манера — сідати на край столів, підвіконь, крісел. Поліцейські обшарили кишені Пальми й передали все, що знайшли, Лерсту. Той передивився записну книжку, блокнот, повернув усе це Яну й сказав: