Іспанський варіант
Шрифт:
Про шифровку Вольфа доповіли керівництву. Того ж дня, на дві години пізніше, до Риги було надіслано завдання: негайно з'ясувати, що являє собою журналіст Ян Пальма, син відомого дипломата й розвідника, який працює нині послом на Сході.
Бургос. 1938, 6 серпня, 9 год. 27 хв.
— Ну, а з готелю, як я пригадую, — вів далі Пальма, стежачи за тим, як квапливо записував його слова Хаген, — я одразу ж поїхав на вокзал, купив квиток і подався в гори —
— У гори?
— В гори.
— Куди саме?
— Суходревина, по-моєму, це між Братіславою й Віднем. Так мені зараз здається.
— І ви категорично твердите, що з Уго Лерстом у Відні не зустрічались?
«Чого він причепився до мене з цим Віднем? Я й справді не зустрічав там Лерста. А якщо зустрічав, то, виходить, усі ці роки він тримав мене під ковпаком, — напружено думав Пальма, поки Хаген записував своє запитання. — Ні, я Лерста там не бачив, це точно. Я бачив там тисячу лерстів — і це було найстрашніше».
Він згадав, як лерсти, і схожі на нього лерстенята й лерств'ятники вдерлися в підвал, де ховалися жінки й діти, і як вони врізалися в натовп своїми дубовими кийками, і як у першу мить йому здалося, що все це спектакль, що все це жарт — і швидкі помахи рук, і крики, і тіла на підлозі, і солодкий запах крові, і сухі постріли, майже нечутні серед цих зойків, коли він побачив, як жінка витягла за ноги трупик дитини й стала бавитися з ним, наче з лялькою, — лише тоді Ян зрозумів, що все це означає…
— Повторюю: вперше з Лерстом я зустрівся набагато пізніше.
— І в Прагу ви з Відня не їздили?
— Виходить, Прага вас теж цікавить?
— Цікавить, Пальма, цікавить.
Прага. 1934
Празький готель «Амбасадор» у той сонячний, теплий, зовсім не лютневий день був переповнений журналістами. Тут відбувалася прес-конференція радянського письменника Борцова. Невеликий на зріст, чорночубий чоловіку професорських окулярах, весело мружачись, оглядав зал і неуважно прислухався до чергового запитання кореспондента «Фігаро» з Парижа.
— Ви прибули сюди тільки з однією метою, мосьє Борцов? — запитував його журналіст. — Тільки з метою зустрітися з вашими видавцями? Чи у вас є ще якісь інші завдання?
— Завдань у мене багато, а мета одна: зустрітися з видавцями моїх книжок у Чехословаччині. Вас інформували абсолютно правильно.
— Чи зазнають письменники в Росії утисків з боку режиму? — спитав журналіст із Швейцарії.
— Письменники фашистського, порнографічного або ж расистського напряму в нашій країні зазнавали, зазнають і будуть зазнавати утисків з боку пролетарської диктатури.
— Я представляю «Тан», мосьє Борцов. Скажіть, будь ласка, що вас найбільше хвилює в літературі?
— А вас? — посміхнувся Борцов.
— Мене хвилюють у літературі питання любові й ненависті, терору й свободи, дитинства й старості!
— Чудово! Ви допомогли мені відповісти. Вважайте ці слова моєю відповіддю на ваше запитання. Ви, мабуть, писали в юності новели. Чи. не так?
— Я не писав новел у юності. Просто, мені здається, ці теми и сьогоднішній Росії заборонено, бо існують, як мені відомо, лише дві теми, санкціоновані Кремлем: колективізація та індустріалізацій.
Борцов відповів, усе ще поблажливо усміхаючись:
— І колективізація, й індустріалізація неможливі без зіткнення любові й ненависті, юності й старості, терору і присилування. До речі, які книжки радянських письменників ви читали?
— Хто кого інтерв'ює, містер Борцов? — спитав журналіст з «Вашінгтон пост». — Ми вас чи ви нас?
— Демократія передбачає обопільність запитання й відповіді.
— Ви одружені?
— Я одружений, тільки правильніше було б спитати: «Ви закохані!»
— Ви закохані, мосьє Борцов?
— Я відповідаю на свої запитання лише самому собі.
— У вас є діти?
— Нема.
— Яку людську рису ви ціните найбільше?
— Талановитість.
— Ваш найулюбленіший письменник?
— Запитання деспотичне. У мене багато улюблених письменників. Одного письменника любити неможливо — це свідчить про вашу малу начитаність.
— Це правда, що ви — резидент Комінтерну в Європі? — спитав кореспондент «Берлінер цайт».
— Особисто мені про це невідомо.
— Я представляю тут газету «Жицє Варшави», — сказав молодий журналіст, підводячись. — Пане Борцов, ви стверджуєте, що представляєте вільну літературу демократичної держави. Чи не вбачаєте ви парадокс у тому, що вважаєте себе вільною особистістю, тоді як у вашій країні відсутня багатопартійна система?
— По-моєму, ви плутаєте свободу особистості з багатопартійною системою. Ці поняття між собою не пов'язані, хоча я певен — історично вони розвивались паралельно. Точніше кажучи, свобода особистості може розвиватись і при багатопартійній, і при однопартійній демократії. Річ у тім, як ставитися до самого поняття свободи особистості. З мого погляду, свобода особистості — це свобода розвитку закладених в особистості здібностей. А скільки саме партій сперечається в парламенті, це аж ніяк не стосується до розвитку здібностей індивідуума. Скільки партій у Радянському Союзі? Одна. Скільки партій у Сполучених Штатах? Дві. Отже, якщо йти за вашою логікою, в Сполучених Штатах удвічі більше демократії, ніж у Радянському Союзі? Скільки партій у Франції? Шістнадцять. Отже, у Франції свободи у вісім разів більше, ніж у Сполучених Штатах? Лік у математиці починається з одиниці, а не з двійки. Я розбив ваше запитання. Я не дав вам розгорнутої відповіді. Я вважаю своєю відповіддю на ваше запитання книги моїх друзів, радянських письменників, мої книги… Можливо, спершу вам слід прочитати книги моїх друзів. Тоді ми будемо розмовляти на рівних, тоді ви зможете переконатись…
— Чи можу я просити містера Борцова про особисту бесіду? — підводячись, спитав Пальма.
— Просити можна кого завгодно і про що завгодно, — посміхнувся Борцов. — О дванадцятій годині ночі я буду в себе в номері, милості прошу. Є ще запитання, панове?
Бургос, 1938, 6 серпня, 9 год. 49 хв.
Штірліц про всяк випадок перевірився: звернув у вузенький провулок і почекав, чи не покажеться ззаду хвіст. Взагалі він був певен, що чистий, але ж зараз він їхав на квартиру, куди раз на місяць приходив резидент радянської розвідки, відомий Яну Пальмі як Вольф; у Лондоні — як Бейзіл, а Ісаєву — як Василь Ромадін. Штірліц був дуже обачний: хвоста міг притягти за собою Вольф, а це — провал для обох.