Іспанський варіант
Шрифт:
— Як вам сказати, — відповів Редсдейл, — зійтися можна. У нас стало модним забувати традиції «Емпайр ментеліті», традиції імперської самосвідомості… А в цьому ми ж десь близькі до Сходу, я навіть конкретизував би — до Китаю. Я аналізував філософію китайської імператорської влади. Майте на увазі, Китай називає себе «Серединним царством» і всі землі довкола вважає своїми володіннями. Землі за Амуром і біля південних морів — це володіння, які повинні належати Китаю, а решта світу — володіння, які можуть стати Китаєм.
Ріббентроп вів далі:
— На жаль, я мушу констатувати, що у Великобританії,
Пальма сказав:
— Пане посол, по-моєму, в Англії не розуміють, що расова теорія пана Гітлера загалом не суперечить основним принципам британської імперської політики в колоніях… -
Ріббентроп обернувся до лорда Редсдейла:
— Ось такі люди мусять пропагувати ідеї англосаксонської й арійської спільності.
— Пане посол, — Редсдейл поплямкав губами, — містер Пальма воістину блискучий журналіст, і я не бачу іншої кандидатури на пост ведучого політичного оглядача «Англо-німецького ревю».
— Мілорд, я латиш…
— Справа захисту Європи від більшовизму — спільна справа всіх народів континенту… Латиш, який представляє країну, що відділилася від червоних, повинен бути рицарем нашої ідеї…
Ян розгублено подивився на Мері, а вона, посміхнувшись, злегенька кивнула йому головою.
— Мені приємно, — відповів Ян, — але… Ріббентроп посміхнувся:
— Давайте без усяких «але». Хоча по-англійськи «але» звучить «бат» і в цьому є елемент фонетичної незавершеності, «абер» звучить категоричніше, уривчасто, я просив би не вживати «абер» у своїй відповіді.
— Мені важко буде одному в зовсім новому для мене журналі: на кого мені спиратися, хто мене живитиме ідеями? Хто зможе запропонувати мені британський варіант думок містера Гітлера? Як мені здається, журнал має бути не органом німецького посольства, а органом друзів англо-німецького зближення, цієї серйозної і, на мій погляд, перспективної ідеї.
Редсдейл витяг свою картку й написав дату: «17 липня 1936 року».
— В п'ятницю ми збираємось у леді Астор у Клайвдені, приїздіть туди…
У Клайвдені, в цитаделі тієї частини консервативної партії Великобританії, яка була разом з Чемберленом за «умиротворення і хрестовий похід проти більшовизму», в замку в леді Астор, власниці кількох газет і журналів, володарки багатомільйонних акцій, зібралося вузьке коло її друзів.
Редсдейл, стежачи за грою в гольф, неквапно йшов широченним, гладенько підстриженим лугом до замку, розмовляючи з Пальмою:
— Я скажу вам, Яне, що приваблює мене в» цьому молодому, нестримному, в чомусь хамському, а в чомусь героїчному русі націонал-соціалістів на чолі з Гітлером. Я думаю, що сама назва їхньої партії — націонал-соціалістська — несе в собі певний виклик практиці, щоденній практиці канцлера Гітлера. Я не примирився б ні з націоналізмом, ні з соціалізмом у Німеччині. І все ж таки я не тільки примирився з націонал-соціалізмом у Німеччині, я вітаю цей рух. Мій друг і противник Черчілль не хоче збагнути головного: діти люблять гратися в дивні ігри з дзвінкими назвами. Молодий рух, перемігши в Німеччині комуністів і соціал-демократів, тепер грається в ці дорослі ігри з дитячою назвою. Нам треба тримати руку на пульсі цієї гри. Коли дитина підросте і захоче замість лука взяти мисливську рушницю, ми, дорослі, мусимо підготувати їй точну мішень.
— Я розумію вас, мілорд, — сказав Пальма. — Мене тільки непокоїть надто жвавий характер дитини. Дитина, яка стріляє з лука в усі боки, може так само стріляти з рушниці, коли виросте… Я вже не кажу про гаубиці…
— Побоювання правомірні, — погодився Редсдейл. — Правомірні, якщо ми не будемо співробітничати з цим рухом і якщо ми не допоможемо рухові міцно стати на ноги й усвідомити їхню єдність з нашою цивілізацією. Коли б у Німеччині до влади прийшла людина на прізвище… я завжди плутаю німецькі прізвища… Господи, та з яким завгодно прізвищем! І коли б ця людина визнавала національний комунізм чи комуністичний інтернаціоналізм, але при цьому своїм головним ворогом називала б Москву, я аплодував би цьому рухові і намагався б йому всіляко допомагати. Сподіваюсь, ви розумієте, що з власної волі я ніколи не сяду за один стіл з містером Гітлером… Це єфрейтор-недоучка, нувориш без будь-яких сталих моральних принципів… Та й, крім того, він просто погано вихований. Але ж він своїм головним ворогом називає Москву, а Москва — це й наш головний ворог, як же я можу не підтримувати Гітлера?
— Я розумію вас, мілорд.
— Я знаю, про мене шепчуться по кутках, — вів далі Редсдейл. — Я знаю, що мене називають англійським нацистом. Нехай. Наші особисті інтереси скороминучі, інтереси Британії непохитні. Колись нащадки скажуть мені спасибі за те, що я так стійко зносив образи на мою адресу в пресі, що я спокійно ставився до тих, хто не розумів моєї позиції. Усе визначає в нашому житті майбутнє, а ніхто так точно не знає ціни майбутньому, як старі люди, яким лишилося небагато часу на цій сум'ятній землі.
Редсдейл підвів Яна до гурту молодих чоловіків:
— Панове, дозвольте представити вам Яна Пальму. Так-так, це син того латиського Пальми, що був тут послом. Молодого Пальму призначено політичним оглядачем журналу «Англо-німецьке ревю».
Ян потис усім руки.
— Дік Джоун.
— Дуже приємно, Пальма.
— Майкл Фугер.
— Дуже приємно, Пальма.
— Джозеф Коуелл.
— Дуже приємно, Пальма.
— Ходімо, панове, — сказав лорд, — зараз леді Астор покаже нам забавний сеанс спіритизму. Вона в захопленні від одного прозорливця.
Редсдейл пояснив Яну, поки вони йшли великою кам'яною терасою в римському стилі:
— Фугер і Коуелл зв'язані з Руром, вони часто бувають у Берліні, можуть допомогти вам у контактах з серйозними людьми рейху, які відповідають за промисловість Німеччини. Містер Джоун у близьких стосунках з прем'єр-міністром, вам слід звертатися по його допомогу лише у виняткових випадках…
… У темній кімнаті, заставленій старовинними, зумисне грубими чорними меблями, сухесенька леді Астор, єдина жінка серед старих чоловіків та спортивної статури юнаків, сиділа на чільному місці за столом. Біля неї — хлопчик років тринадцяти. Обличчя в нього було синюшне, хворобливо-одутле. Хлопчик був невеличкий на зріст. Руки ще зовсім дитячі, в ямочках, припухлі.