Іспанський варіант
Шрифт:
— Хто?
— Лерст.
— І що ж ти йому відповів?!
— Те саме, що відповім вам: я не знаю його імені. Я журналіст, а не похоронне бюро, мені не потрібні дані співбесідника, мені потрібен співбесідник…
— Як же викрали ви «месершміт»? — закуривши, спитав Штірліц. — Давайте по-джентльменськи, Пальма. Розкажіть усе: це у ваших інтересах…
— Чому ви думаєте, що я причетний до «месершміта» та й взагалі до всієї вашої авіації?!
… Гестапо мало неабиякі підстави вважати, що Пальма багато чого знав про авіацію загалом, а вже про цей новий «месершміт», який проходив бойові випробування в Іспанії, — тим паче.
Епопея
«Центр. За моїми відомостями фашисти організовують компанію по продажу старої зброї республіканцям через Бернгардта. Він утворив підставну фірму, яку очолює Йозеф Вельтен, агент адмірала Канаріса. Вельтен скуповує зброю в усіх країнах, жене її до Німеччини, там цю стару зброю псують, а вже потім продають республіканцям. Конче потрібно надіслати наших людей для перевірки цього повідомлення. Необхідно негайно дезавуювати Вельтена. Доріан»
«Доріану. За нашими даними, фірма Вельтена базується з Копенгагені. Підтвердіть. Центр»
«Центр. У Парижі. Доріан»
«Доріану. Хто з людей Вельтена відповідає за продаж зброї? Центр»
На цю шифровку Доріан не відповів: відпала потреба — Вельтена було викрито. Але Гейдріх почав нову комбінацію — на удар мін хотів відповісти ударом.
Париж, 1937, листопад
Мрячив дрібний дощ. Віктор Грасс, по паспорту бізнесмен з Міннесоти, спостерігав, як у низьке небо один за одним піднімалися винищувачі, що їх він купив учора — через підставних осіб — у голландців.
Він діждався, поки полетів останній «фарман», і відкинув комір дощовика.
Він ще посміхався, коли опасистий бритоголовий чоловік з люлькою, затиснутою в міцних зубах, торкнув його за лікоть.
— Хелло, — сказав чоловік, — як успіхи?
— Спасибі, — відповів Грасс і неквапливо пішов через поле до стоянки машин.
— Заждіть, Грасс, у мене є до вас справа.
— Справами я займаюсь у своєму бюро.
— А тут ви грали в кеглі? Чи шахи?
— Я ще раз вам кажу, якщо у вас серйозні пропозиції, зверніться в моє бюро…
— Рю де Рішельє, сімнадцять, другий поверх… За вами стежать німці, і мені ні до чого зайвий раз муляти їм очі. Та не біжіть ви так, у вас ноги довгі, а в мене короткі. У мене в Локарно стоїть десять новеньких «капроні», і я можу їх продати вам.
— Кого ви представляєте?
— Себе, — відповів чоловік і простяг Грассу візитну картку.
«Пітер Маккензі, генеральний директор фірми «Маккензі бразерс», бокс 652, Монреаль, 42, Канада».
— Ну то й що? — спитав
— Хоч завтра. Ваші люди зустрінуться з моїми техніками в Локарно — я продаю гарантований товар. Я читав у англійській пресі, як іспанці нагрілися з фірмою Вельтена, тому я з вас здеру багато грошей. За добрячий товар, звісно, й гроші великі.
— Гаразд, побачимося завтра вранці.
— Згоден. Де? До вас я не піду — повторюю: за вами стежать німці.
— Ми приїдемо самі з техніками. Де ви зупинились?
— У готелі «Мальзерб». Номер дев'ятнадцять. Коли зможете?
— О восьмій. Зручно для вас?
— Я люблю поспати. Краще о дев'ятій.
— Умовились.
— Якою валютою платитимете?
— Спершу ми подивимося на ваші апарати.
— А якщо вони хороші?
Грасс усміхнувся:
— Тоді поговоримо про ціну, а вже потім вирішимо, якою валютою нам буде вигідно платити, а вам — одержувати.
Грасс зупинився біля своєї машини, відчинив дверцята й сів за кермо.
— На добраніч! — сказав він. — До завтра.
— До завтра, — відповів Маккензі і подався до зупинки таксі.
Грасс увімкнув запалення. Мотор завуркотів, застогнав, але ніяк не заводився. Грасс закурив, підождав, поки стече бензин, увімкнув запалення ще раз, а мотор усе-таки не завівся. Грасс відкрив капот, увімкнув лампочку, посіпав за дротики, що йшли від генератора до мотора: все було справне.
— І в мене немає таксі, і у вас аварія, — почув він над вухом голос Маккензі. — Ану дозвольте поглянути, я розуміюсь у техніці.
Грасс відійшов убік, і Маккензі, закинувши свою товсту коротеньку ногу на крило, мало не весь заліз у мотор.
— Покачайте бензин, — попросив Маккензі, — по-моєму, у вас вийшов з ладу бензонасос.
Грасс сів за кермо й став качати бензин.
— Тепер умикайте запалення!
Мотор загурчав. Маккензі зіскочив з крила й сказав:
— У вас барахлить помпа. Скажіть, щоб поміняли, а то намучитесь.
Він подивився на зупинку таксі — чоловік сорок мокло під дощем, але жодної машини не було.
— Сідайте, — запропонував Грасс, — я вас підвезу.
Маккензі насилу заліз у машину, простягши вперед ліву ногу. Він простягнув її зумисне так, щоб носок його черевика, в якому було вмонтовано грубий шприц з моментально паралізуючим розчином, ударив по нозі Грасса. Шприц виготували з легованої сталі: гарантія проколу цупкої свинячої шкіри будь-якого черевика абсолютна. Цю новинку, розроблену в лабораторіях Гейдріха, випробовували вже не раз, і наслідки були чудові.
Грасс обм'як — беззвучно, ніби підломлений. Маккензі відкинув сидіння, перетяг Грасса назад, сів за кермо і погнав машину в невеличкий котедж, що стояв у великому парку, на набережній Сени.
Тут Грассу зробили ще один укол, поклали в чималий багажний ящик з написом: «Верх. Не кантувати», — і відвезли цей ящик на вокзал — поїзд відходив до Кельна.
Берлін, 1937, жовтень
Через дванадцять годин Грасс лежав у солоній купелі в підпалі гестапо на Принц-Альбрехтштрасе. Присадкуватий товстий Маккензі — штурмбанфюрер СС Отто Штуба — сидів в узголів'ї Грасса і раз по раз торкався розжареним залізним прутом до його шиї.