Спогади мелодії

Хорошко Григорий

Прийшовши до Дмитра, Анна побачила його вже на звичному місці, на кріслі біля вікна, де той сидів не подаючи, а ні звуку. Підійшовши трохи ближче та сівши на дивані поряд, вона спробувала розпочати розмову із жалістю в голосі:

– В

мене сьогодні вирішальний екзамен. Ти знаєш наскільки – це важливо для мене, тому я прийшла до тебе. – Дмитро не звернув ніякої уваги, продовживши дивитись вдаль у вікно. Анна завжди відчувала відчай Дмитра. Тому не могла не висказатись йому.

– Я знаю, що тобі не байдуже. Ти втрачаєш слух і водночас, через свої дурні думки втрачаєш ще й душу. Таке може статися із кожним. Ти маєш талант, який дала тобі доля і доля його в тебе й забрала. Я певна, що, навіть, така страшна кара не сталася просто так, вона не напрасна. Ти став байдужим до всього, а в першу чергу до самого себе, убивши с собі будь-яку людяність.

У сльозах та розпачі Анна вибігла з дому Дмитра не зачинивши дверей. Дмитро, сидячи на своєму кріслі думав про те, що він розбив серця своїм близьким ніяк не реагуючи, своїми руками відштовхнувши всіх та поставивши хрест на власній персоні.

– А чи гідний я їх? Чи гідний я Анни?… Ні не вартий.

Сказавши собі ці слова, Дмитро узяв мотузку, прив’язав її до балки, що була прикріплена під стелею, встав на стілець та ривком ноги, дивлячись у вікно, зробив те що і планував. А планував він довести всьому світу, що він не гідний. Але із цим не погодилася мотузка, яка на радість Дмитра порвалася за мить до того, як хлопець встиг знепритомніти.

Прийшовши до тями він зрозумів, що у нього є кохана людина, що у нього є любляча мати із дідусем та бабусею, друзі які завжди його підтримують, а він самовпевнений йолуп вирішив позбутися всього цього, через власну дурість. Швидко одягнувши пальто, Дмитро побіг, що є сили, біг сповненій надії, розуміння власної неправоти та бажання попросити прощення. Біжучи він не звертав уваги, а ні на сигнали машин, а ні на крики людей, хоча вони створювали неймовірний галас та біль у його голові, через що він іноді корчився від болі але з усіх сил намагався досягти своєї мети, щоб почути, як грає його кохана та вибачитися перед нею за своє безрозсудство.

Влетівши до актової зали, Дмитро опинився у ній один. Недовго думаючи, хлопець виглянув в коридор та побачив членів комісії, які поверталися до зали після перерви. Затримавши подих, Дмитро сховався в кінці зали та приготувався почути мелодію Анни. Вийшовши на сцену вбрана у неймовірне червоне плаття та гарною зачіскою й звичайно ж із своєю скрипкою в руках, Анна трохи нервуючи, почала гру.

Конец ознакомительного фрагмента.