Справа про 19 роялів
Шрифт:
Більшої суспільної ваги набуває творчість письменника після звільнення Чехословаччини від фашизму. Кращі твори Е. Вахека цього періоду мають гостре антифашистське спрямування, автор виявляє соціально-класовий підхід до розкриття дійсності. Своїми новими романами «Втрачена посмішка» (1945), «Північне сяйво» (1956) письменник стає в ряди тієї літератури, що у повоєнні роки розвивається під знаком гострої критики зрадницької політики чехословацької буржуазії, яка напередодні другої світової війни в ім'я своїх класових інтересів пішла на змову з гітлеризмом.
За тематикою і політичним спрямуванням повоєнні романи Вахека перегукуються з такими відомими антифашистськими творами М. Пуйманової, як «Гра з вогнем» і «Життя
Робота над архівними документами й особистий життєвий досвід підказують письменникові й гострі пригодницькі сюжети, до яких він охоче звертається в останні роки життя. Так з'являється один з найчитабельніших творів Е. Вахека — повість «Справа про дев'ятнадцять роялів».
Чим зацікавила читача повість «Справа про дев'ятнадцять роялів»? Звичайно ж, не тільки напруженим пригодницьким сюжетом. Суспільне звучання цього твору стає ваговитішим завдяки своєрідному художньому симбіозу пригодницької фабули і реальної історичної дійсності, на тлі якої розгортаються події. Гострий детективний сюжет у Вахека спроектований на ширшу картину політичного життя Чехословаччини напередодні розчленування і загарбання її гітлерівською Німеччиною.
Прийом проекції пригодницького сюжету на реальну картину історичної дійсності досить поширений у світовій літературі повоєнних років. З найближчих прикладів можна назвати хоч би цікаву документальну книгу Ч. Аморта і І. Єдлічки про діяльність чехословацької розвідки «Розшукується зрадник ікс» або широковідомий твір української пригодницької белетристики «І один у полі воїн» Ю. Дольд-Михайлика.
Твір Вахека «Справа про дев'ятнадцять роялів» не претендує на епічну масштабність оповіді, проте пізнавальне значення його безсумнівне. Повість читається з інтересом, захоплює динамічно організованою інтригою. За формальними зовнішніми ознаками сюжетної будови «Справа про дев'ятнадцять роялів» дещо нагадує «Дванадцять стільців» Ільфа й Петрова. В обох згаданих творах шукачі легкої наживи очманіло полюють за скарбом, захованим там у стільцях, тут у роялях, і тут, і там сухопутні «ловці перлів» виступають у ролі кримінальних злочинців.
Проте на відміну від Ільфа й Петрова, які вирішують тему в суто сатиричному плані, Е. Вахек розгортає сюжет у плані типово детективному, насичуючи його драматичними епізодами. Щодо розкриття основного ідейно-політичного задуму, автор у повісті «Справа про дев'ятнадцять роялів» іде своїм самостійним шляхом.
Готуючи захват Судетської області і наступну окупацію та розчленування всієї Чехословаччини, гітлерівська розвідка, таємно керуючи розбоєм, руками вишколених штурмових загонів з легальної прогітлерівської партії генлейнівців тероризує діяльність чехословацького лівого фронту в Кардових Варах. Не лише диверсійною діяльністю зайняті інструктори й агенти гітлерівського рейху, в чужі країни притягує їх насамперед нажива, грабіж жертв фашистського розбою.
Про те, що «асси» гітлерівської розвідки з гестапо й СС були гангстерами й грабіжниками за сумісництвом, писав ще Юліус Фучік у книзі «Репортаж, писаний під шибеницею». Гестапівці, що катують комуністів і героїв опору, найменше думають про гітлерівський «народний соціалізм» як політичну доктрину. Вони, за словами Фучіка, борються не за політичні переконання, а за себе, і кожен по-своєму. Зокрема, Зандер (один з мучителів Ю. Фучіка) використовує свою посаду слідчого як душогуб-розбійник з великої дороги. «Горе кожному, хто попаде йому до рук, а ще більше горе чекає на того, у кого вдома є ощадна книжка або цінні папери. Він має якнайшвидше померти, бо Зандера над усе цікавлять та книжка та папери».
«Справа про дев'ятнадцять роялів» Е. Вахека теж має памфлетично викривальне спрямування. Колишній інструктор генлейнівських штурмовиків у Кардових Варах, офіцер охорони концтабору Дахау, пронюхавши про скарби багатого в'язня Кодета, не задумуючись, продає честь свого мундира за 5000 марок і десять відсотків пограбованого скарбу. Еріх Боденшатц — гангстер в мундирі гітлерівського офіцера. Він висунувся по службі завдяки активній участі у погромі комуністів, після сутички з якими був змушений «зробити собі пластичну операцію» на спотвореному обличчі. Ніби захищаючи інтереси генлейнівської партії, Еріх насправді полює за скарбами страченого Кодета і фактично очолює банду грабіжників і злочинців, що діють у Карлових Варах, північному прикордонні та самій Празі.
Не випадково автор звертає увагу читача на те, що події в повісті розгортаються восени 1937 року, тобто в розпал профашистської «діяльності» так званої партії Генлейна, що звила не одне шпигунське кубло на території Чехословаччини.
За морально-політичними поглядами й рівнем громадянської свідомості персонажі твору Вахека можна поділити на три групи. Дві з них ведуть смертельний двобій і активно рухають розвиток сюжету (група Тикача-Клубічка з органів чехословацької безпеки і зграя Віртера-Еріха з генлейнівської партії та гестапо). Третя група в особі Петровіцького, що представляє міністерство внутрішніх справ буржуазної республіки, вдає, що стоїть «над сутичкою», а насправді своїми інструкціями ллє воду на колесо пекельного млина Гітлера та його підручних.
Соціально-політична орієнтація кожної з названих груп так чи інакше розкриває і її морально-етичне кредо в процесі боротьби за скарби Кодета. Кодет — позалаштункова дійова особа. Він безпосередньо не виступає на арені, а лиш дає зав'язку, поштовх розвитку основної сюжетної колізії. Як власник фабрики по виробництву роялів, Кодет був грошовитим нацистом-генлейнівцем. Верховоди нацистської партії пропонують йому з «патріотичних» міркувань перевести свій банковий рахунок з чехословацького на німецький банк. Відчувши недобре, бо знав повадки однопартійних «землячків», Кодет потай від сім'ї і компаньйона Віртера вкладає кілька мільйонів у коштовності, які заховує в роялях марки «Орфей», що їх випускала його фабрика. За доносом «однопартійного» нациста Віртера, що надумав заволодіти фірмою, Кодета викликають до Німеччини, запроторюють у концтабір і згодом страчують. Починається шалена гонитва за мільйонами Кодета, захованими в роялях. Висока політика, «партійна» мораль і етика, не кажучи вже про звичайну людську порядність, стають лише блазенською машкарою і засобом досягнення корисливої мети. В карколомному марафоні за скарбом нацисти вбивають, отруюють один одного — і все це під виглядом боротьби за збагачення фондів генлейнівської партії. Характерна деталь — до зграї гончаків молоха наживи приєднується навіть касирка генлейнівської партії в Північній Чехії Гільда Баумрук.
Про моральність колишньої дружини Кодета та його доньки теж нічого говорити. Адже це вони вивідують таємницю скарбу і, щоб заволодіти ним, стають співучасниками вбивства батька.
Групі Віртера — Еріха протидіє служба чехословацької безпеки в особі чесних патріотів Тикача, Клубічка і Трампуса, котрі змушені працювати в подвійно важких умовах: цькування з боку генлейнівської партії і зрадництва високих чинів з міністерства. Начальник відділу безпеки в Кардових Варах Тикач та співробітники празького карного розшуку Трампус і Клубічко до кінця чесно виконують свій громадянський і службовий обов'язок. При сприянні німецького комуніста Карла Пальмера і «добропорядного» чеха Гашека вони знаходять скарб і знешкоджують нациста Еріха з його помічницями, дружиною й дочкою Кодета.