Ставка більша за життя. Частина 3

Збих Анджей

— Тобі не спало на думку, — знову перейшов він у напад, — що я виконую лише накази Лангнера. — Це звучало досить двозначно, та він уже давненько носив німецький мундир, аби знати, що в цьому світі ніхто нікому не довіряє і всі постійно ведуть одне проти одного жорстоку війну, роблячи ставку часом на залізний хрест, а часом і на життя.

Вона не дивилася йому в очі.

— Не треба про це казати, — прошепотіла вона. — Сьогодні дивовижна ніч. І гарна музика.

— І вродлива дівчина… — закінчив Клосс тим самим тоном.

— Дякую тобі, Гансе.

Отже, можеш дозволити собі зробити невеличку паузу?

— Можу. Якщо ти, звичайно, захочеш…

— Якби ти лише сказав мені, куди ходив на прогулянку.

— Чому ти про це питаєш?

— Може, я ревнива.

— Знову недовіра.

— Облиш! Пригорни мене…

Але він не встиг виконати цей наказ, бо музика раптом урвалася, й вони вернулися до столика, до усміхненого Больдта, який поквапливо наливав чарки. Випили, Больдт розстебнув комір, обличчя було в нього червоне й одутлувате. Він торочив про велике довір’я, з яким генерал Лангнер ставиться до Ганни й до Ганса, до обох; генерал вірить, що вони не тільки доберуться до Конрада, але й викриють того, третього. Він стиха вилаявся, вирячив на них очі й додав, що той третій, може, вже тут, хоч він особисто в це не вірить.

— Він схибив, убивши Плюша, — повідомив Больдт авторитетно. — Вони самі не тямлять, що розчистили таким чином шлях для Ганни.

Клосс не розумів, як Больдт зміг дійти такого висновку; адже насправді все було інакше, але він поглянув на Ганну й помітив, що панна Бойзель усміхається. її погляд блукав по залу, вона була ніби відсутня, а коли знову заграла музика і Больдт узяв її в свої обійми, танцювала з ним зовсім не так, як з Клоссом, далека й байдужа, хоч гауптман з Берліна намагався досить безцеремонно її пригорнути.

Біля окремого столика під вікном сидів пан старший радник Гебардт. Клосс подивився на його змучене обличчя і руку, що тремтіла, несучи до рота кухоль пива, і йому раптом спало на думку, що може виникнути нова ситуація, яка прискорить темп гри, якщо, звісно, пан старший радник взагалі бере або візьме участь у цій грі. Клосс підвівся й попрямував до його столика.

— Можна, пане старший раднику?

— Безперечно! — Гучний сміх, але це вже вдавана веселість. — Пива вип’єте?

— Ні, спасибі.

— Може, сигарету? Із запасів амтсляйтера.

— Я курю тільки цигарки, пане старший раднику, але інші звички у нас збігаються.

— А саме?

— Ми любимо тривалі нічні прогулянки, пане старший раднику.

Гебардт довго мовчав. Пив пиво, а потім подивився на Клосса налитими кров’ю очима.

— Що ви маєте на увазі, пане обер-лейтенант?

— Більш нічого, пане старший раднику. Тільки те, що сказав. Що ми любимо нічні прогулянки… — І, помітивши по очах Гебардта, що в нього відлягло на душі, Клосс одразу завдав удару. — Ви надзвичайно смілива людина… Мало хто з нас наважився б піти тут уночі до лісу, пане Гебардт.

Удар був невідпорний, старший радник зіщулився і похилився над столом. Його спокій остаточно був порушений, і він годинами тепер думатиме, що Клосс насправді знає. У цьому стані непевності та пригніченості його треба залишити. Клосс встав і по-прусському клацнув закаблуками.

— Прошу мені вибачити, іншим разом порозмовляємо докладніше. На мене чекає товариство…

Пан старший радник теж почав був підводитися, щось забелькотав невиразне, але Клосса вже не було. Пари верталися до столиків, а Ганна вже стояла і підносила чарку.

— Перепив, — сказав Больдт і впав на стілець.

— Ти не пий, Гансе, стривай, не пий, я хочу танцювати. І лише з тобою.

Вона була свіжа, а в нього — ноги з вати. Танго — ще сяк-так, але коли почали грати вальс, йому довелося напружити всі сили.

— Кружляймо, Гансе, кружляймо… Я хочу, щоб мені затуманилося в голові… З тобою хоч коли-небудь буває таке? Чи лише тоді, коли багато вип’єш… Дивися, Больдт здався.

І справді, Больдт, похитуючись, чвалав до виходу.

— Ми лишилися самі, — прошепотіла Ганна.

Клосс танцював і не розумів, на що вона справді розраховує і чому вона нині така. Лише гра? Інколи гру легко розгадати, але буває й так, що не второпаєш, де гра, а де серйозно; раптом, під час танцю, а може, коли сиділи, прихилившись одне до одного, за столом і пили вже котру, чарку, Клосс почав казати про неї як про гарну дівчину, з якою він прийшов сюди, і забув, що це Ганна Бойзель, що ще в залізничному купе він собі повторював: не жінка, а підступний, досвідчений агент німецької розвідки.

Про те він забув, — а може, й хотів забути, — коли вони стояли в коридорі, а потім вона відчинила двері своєї кімнати й сказала:

— Поцілуй мене, Гансе, поцілуй мене зараз, бо, може, ніколи мені вже не забажається цього…

7

Уранці все мало інший вигляд. Клосс знав, що наближається вирішальна мить, агент Ганна Бойзель добре виконала своє завдання і дістала, напевно, можливість побачитися з Конрадом. А він нічого не знає… Мацей повинен з’явитися найшвидше після обіду; до того часу Ганна може впоратися зі своєю роботою: передати Конрадові дезинформацію й викрити його групу. Це також наперед вирішувало долю третього, справжнього зв’язківця з Берліна. Клосс уже знав, що цей третій — не старший радник Гебардт. Тоді хто?

Лишалось одне: ні на мить не спускати ока з Ганни. Іти на будь-який ризик, щоб вона не змогла виконати свого завдання. Клосс став на своєму спостережному посту біля вікна. На лавці проти лагідного сонця сидів старший радник Гебардт і курив сигару. Інваліди виносили шезлонги, а сестри в білих хустках вкривали їх ковдрами. Минуло багато часу, перш ніж він побачив Ганну… Знову та сама скромна сукня й ніякої косметики. Клосс аж до болю закусив губи й дивився на неї якусь мить із зненавистю. Вона зупинилася біля пана старшого радника, вони, мабуть, розмовляли про погоду, бо старший радник показував газетою на сонце і радісно гиготів, але й тепер це була удавана безтурботність.